Чому Тичина мусить орендувати власну ж квартиру?

Поет №1 радянської України, перекладач із майже 40 мов, міністр освіти, «підручниковий» класик ще за життя, автор і «сонячних кларнетів», і віршів на кшталт «Партія веде», чи міг Павло Тичина подумати, що колись його, так би мовити, матеріальна спадщина стане непотрібною державі, а ще непотрібнішою — місту Київ? У квартиру на вулиці, що нині називається Терещенківська, в самому центрі Києва, він оселився у 1944 році і мешкав тут до самої смерті, тобто до 1967 року. По сьогодні в Літературно–меморіальному музеї–квартирі Павла Тичини збережені й атмосфера, і порядок речей так, як це було за часів поета. Це один з небагатьох музеїв, де інтер’єр не відновлено, а збережено, йдеться у презентації на офіційній інтернет–сторінці музею. І рояль, і кларнет, і картини самого Тичини, і понад 20 тисяч книг, і старенький телевізор, і навіть холодильник... До речі, це чи не єдиний музей країни, принаймні з тих, що оцінені за такою низькою класифікацією (третя категорія), котрий має пристойну сторінку в інтернеті та ще три власні сторінки в соцмережах, який попри всі штучні труднощі не лише виживає, а й «веде активний спосіб життя», застосовує новітні методи екскурсій та залучення відвідувачів.

Про новації музею–квартири та труднощі, причиною яких є юридичний парадокс власності, «УМ» розмовляє з правнучкою Павла Тичини, директором цього музею Тетяною Сосновською. >>

Молот у спадок

Диплом коваля — польською Swiadectwo nauki, скріплене печаткою Коломийського магістрату, — Степан Бежук отримав 23 січня 1903 року, започаткувавши нову для його давнього хліборобського роду «вогненну» професію. Відтоді землями великого села Спас, розташованого на північних окраїнах Гуцульщини, прокотилися лавини двох світових воєн та змінилися уряди п’яти держав. Сам зачинатель ковальського ремесла, перед тим як залишити цей світ у середині минулого століття, встиг навчити досконалої роботи в кузні не тільки трьох синів — Володимира, Йосипа та Богдана, а й доньок — Ганну, Ольгу і Марію. «Мої сестри, звісно, не махали молотом зрання до вечора, та могли щось із простого кухонного начиння викувати, а при нагальній потребі — й підкову підбити», — стверджує Богдан Бежук, якому невдовзі виповниться 84 роки. >>

Олесь Доній: Опозиція має висувати більш принципового, аніж ерудованого

Якщо в минулому скликанні ВР Олесь Доній, обраний за списком «НУНС» за квотою «Народної самооборони», мав формальні зобов’язання перед «своїми» політичними силами, то тепер він позафракційний опозиціонер у «чистому» вигляді. Він і тоді нікому не довіряв свою картку, а завжди голосував на власний розсуд, і зараз тим більше має власну позицію. В останні місяці вона — позиція — дедалі різкіша, коли йдеться про оцінки дій лідера «Батьківщини» Арсенія Яценюка. Кажуть, що іноді ця критика на руку «Регіонам». Однак Доній говорить лише про очищення та посилення опозиційних лав. Він ініціює нові форми об’єднання існуючих опозиційних фракцій та попереджає щодо програшних кроків, які дозволять Януковичу втримати владу. >>

У світлі Міньйона

В Україні з офіційним візитом побував Генеральний секретар Парламентської Асамблеї Ради Європи Жан–Клод Міньйон. Він зустрівся з Президентом Віктором Януковичем, Головою ВР Володимиром Рибаком, керівниками опозиційних фракцій Арсенієм Яценюком, Віталієм Кличком та Олегом Тягнибоком, донькою ув’язненої екс–Прем’єрки Євгенією Тимошенко, а також дружиною ув’язненого Юрія Луценка Іриною. В ході зустрічей чільний європарламентар закликав українську владу без вагань проводити реформи, зокрема конституційну, судову, реформу правохоронних органів, чого вимагає ЄС. Для цього слід активізувати співпрацю з органами Ради Європи, перш за все — з Венеціанською комісією. Не обійшли увагою й тему політв’язнів, яка є однією з основоположних позицій «списку Фюле», виконання яких дозволить Україні підписати угоду про асоціацію з ЄС у листопаді. >>

«Урізане» повстання

Всеукраїнська протестна акція «Вставай, Україно!», запланована на сьогодні в Тернополі, відбудеться з певними обмеженнями — відповідно до постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 березня. Анонсуючи акцію на недавній прес–конференції, її організатори — керівники обласних організацій «Батьківщини», «Свободи» та «УДАРу» — необачно пообіцяли «постукати у двері» і самої адміністрації, і прокуратури, міліції та СБУ. В контексті останніх скандальних подій у площині важкого затяжного конфлікту між облдержадміністрацією та обласним осередком партії «Свобода», очільники виконавчої влади, очевидно, уявили собі цей «стукіт» у найгіршому варіанті. Тож обласна адміністрація, спільно з іншими згаданими установами, подала до суду позов з проханням «встановити обмеження щодо реалізації права на проведення». >>

За цятку на лобі — небо в клітинку

Володимир Никоненко та Ігор Ганенко, сумські графітчики, які малювали в місті зображення людини, схожої на Президента Віктора Януковича з простреленим лобом, відсидять рік та 1,8 року, відповідно. Апеляційний суд залишив у силі вирок Зарічного суду Сум, яким хлопців засудили до ув’язнення. >>

Час переводити стрілки

У ніч iз суботи на неділю Україна перейде на «літній» час. Для цього о 3–й ночі 31 березня стрілки годинників слід перевести на одну годину вперед. >>

Без евакуації не обійдемося?

Учора на сайті КМДА, як і обіцяла столична влада, було вивішено карту районів можливих підтоплень. Кликнувши комп’ютерною мишкою на kievcity.gov.ua, бачимо, що очікуваний регіон повені чималий. На півночі вода дійде до пристоличної Хотянівки, захопить величезну смугу суші в районi парку Дружби народів та інших прилеглих до Московського мосту територій. Повінь, судячи з прогнозів, заполонить чималу частину Воскресенки, дійде до будівель, що стоять неподалік мосту Патона, заллє майже всі дачі на Осокорках і, ймовірно, станцію метро «Славутич». На Правобережжі може затопити ділянки біля метро «Дніпро» та ТЕЦ №4. Стежимо за картою далі, вниз за течією: під загрозою все, що набудовано вздовж правого берега Дніпра — елітні дачі Кончі–Заспи, значна частина міст Українка і Трипілля. >>

Красивому приміщенню — красиві гроші

Реконструкція однієї з найкрасивіших будівель у Чернівцях, де нині розташована філія Нацбанку, претендує стати номінантом на Державну премію. Олена Пушкова, начальник відділу охорони культурної спадщини міськради, запевняє «УМ», що готується таке подання, адже «реставрація проведена на дуже високому рівні, і нині комплекс є одним iз кращих не лише у Чернівцях, а й в Україні». Цю будівлю урочисто відкрили ще восени 2011 року, до 20–річчя банку. Проте з’ясувалося, що реставраційні роботи ще тривають. І — потребують ще і ще грошей. Звісно, бюджетних. >>

Обід iз небіжчиками

Тривалий конфлікт між частиною працівників Івано–Франківського комунального підприємства «Міська ритуальна служба» та його керівництвом вихлюпнув назовні факти, від яких у людей, необізнаних із похоронною «кухнею», душа похолонула. >>

Без світла майже згорів

Біда мало не сталася в селищі Бутово Старобільського району. Як розповіли «УМ» у Луганській обласній міліції, літній чоловік облився бензином і здійснив спробу самогубства шляхом самоспалення: «На зазначену адресу негайно виїхала слідчо–оперативна група райвідділу, працівники ДСНС і швидкої допомоги. На місці події з’ясувалося, що співробітники електростанції прибули на вказану адресу для складання акта за фактом розкрадання електроенергії та подальшого відключення електрики. Вислухавши вимоги комунальників, власник будинку облив себе горючою рідиною і підпалив». >>

Пришпили її до стіни

Наприкінці наступного тижня у Нью–Йорку пройде «найбільший аукціон в історії Голлівуду» — принаймні так називають його організатори. На торги буде виставлено понад 5 тисяч фотографій, негативів, плакатів, інших артефактів Мерилін Монро, Джеймса Діна, Елізабет Тейлор та інших кінозірок минулого. >>

ПРИКОЛИ

1 вересня 2013 року. Діти йдуть до школи з букетами підсніжників... >>

Легендарний Камелот розташовувався в Україні?

«Я припускаю, що легендарний Камелот розташовувався або на території сучасної Ігрені, або ж десь поряд. І це — тема, гідна спеціального дослідження», — упевнено заявив на прес–конференції дніпропетровський дослідник Андрій Карнаух. Чому ця версія не випливла раніше, він пояснює насамперед тим, що у радянський час тема Готського королівства, яке розташовувалося на теренах сучасного Півдня України і мало вплив на всю нашу нинішню державу, а також Білорусь, Прибалтику і європейську частину Російської Федерації, до Волги включно, була під негласною забороною. Головну причину такого замовчування Андрій Леонідович вбачає у колишньому інтересі до цієї теми гітлерівців, оскільки готи є німцями. >>

Вiршi з ГУЛАГу

Збірка творів українських поетів «Я той, хто духом не скоривсь» — політв’язнів воркутинських та інтівських таборів з їхніми портретами (якщо такі збереглися) та біографіями свого часу анонсована в «УМ» — результат пошукових зусиль активістів Воркутинського українського земляцтва, Сиктивкарської громадської організації «Покаяння», ірпінського Культурологічного товариства ім. Дмитра Паламарчука. Вона побачила світ завдяки підтримці Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України», зокрема відомому архітектору члену–кореспонденту Академії мистецтв України Ларисі Скорик. Серед її упорядників — Юрій Тагіров, що нині живе в Санкт–Петербурзі, Анатолій Попов (проживши 45 років у Воркуті, перебрався до Сиктивкара) та одна з фундаторів Воркутинської громадської організації «Україна» Євдокія Лісова (нині мешкає на Полтавщині). Упорядники навiть надрукували й вірші, які можуть тлумачитися як антиросійські. «Потрібно розуміти, що це не антиросійські, а антиімперські, антисталінські рядки... СРСР, особливо сталінського періоду, був такою ж В’язницею Народів, як Російська імперія», — читаємо в передмові, яку від імені упорядників підписав Юрій Тагіров. Окремо про перекладача Марка Каганцова, заслуженого лікаря Російської Федерації і талановитого поета. Він народився 1947 року на засланні — його батько політв’язень, а українську мову чув iз дитинства, спілкуючись із вояками УПА. Його переклади не тільки майстерні, а й напрочуд точно передають авторський стиль. >>

«Уряд зможе очолити тільки псих»

Після позачергових парламентських виборів в Італії минув місяць, і вчора лідер Демократичної партії П’єр–Луїджі Берсані мав повідомити президентові країни Джордже Наполетано про склад коаліційного уряду. Однак переговори щодо цього просувалися з величезним скрипом і цілком могли зайти в глухий кут. >>

Весни не буде?

Квітень уже майже на порозі, а довгоочікуваного весняного тепла, не кажучи вже про зелену траву та набубнявіння бруньок, усе нема. І прогнози експертів не тішать: як передбачають фахівці, скоро весна взагалі зникне з календаря як пора року. Через кліматичні зміни весняний період ставатиме дедалі коротшим, аж доки не зникне взагалі — зима одразу переходитиме в літо. До такого висновку дійшли польські науковці з полярної станції на Шпіцбергені, які помітили, що пік зими в Арктиці швидко зсувається в бік весни та літа. >>

Лікарка Смерть

У Бразилії подією останніх днів став судовий процес над лікаркою з міста Куритиба (до речі, саме в цьому регіоні проживає найбільше бразильських українців). Жінку звинуватили у вбивстві семи пацієнтів відділення інтенсивної терапії місцевого шпиталю «Евангеліка». Водночас слідчі вважають, що вона могла відправити на той світ загалом понад 300 людей. >>

Поживемо — попливемо — побачимо

Наприкінці минулого року, коли підходив час нових виборів головного тренера національної збірної з плавання, навколо керівного крісла розгорілася запекла боротьба. Президія Федерації плавання України й комісія Державної служби молоді та спорту визнали незадовільною роботу тодішнього керівника збірної Сергія Бондаря, чиї молоді й талановиті вихованці не змогли виграти жодної олімпійської медалі в Лондоні. Водночас члени збірної — спортсмени й тренери — підтримували тренера Бондаря й саме його хотіли бачити на чолі команди під час підготовки до Олімпіади­2016. Зрештою, в боротьбі професіоналів та чиновників, як охрестив те протистояння пан Бондар, перемогли останні. >>

Шторм у чорному морі

Після домашньої поразки «Більбао» з різницею в десять очок у «Будівельника» залишалися мізерні шанси на вихід до фіналу Єврокубка. Адже команда зі столиці Країни Басків — четверта за силою в, напевно, найсильнішій лізі Європи, іспанській. Водночас гравці й наставник «Будки» обіцяли не складати зброю достроково й гідно зіграти в матчі­відповіді. Утім, дива не сталося. «Більбао» позавчора вдруге довів свою перевагу над лідером першості України, легко вигравши домашній поєдинок — 75:53. >>

Усе придумано в Одесі

Уже сьогодні «Гуморина–2013» візьме свій старт iз фотовиставки–ретроспективи: з нагоди 40–ї річниці свята в Одеському літературному музеї відкривається виставка 120 раритетних фотографій 70—90–х років. Фотоматеріали зібрані з особистих колекцій учасників «Гуморини» минулих років, гостей і фотокореспондентів. Зокрема, відвідувачі зможуть побачити свiтлину першого засідання першого оргкомітету першої «Гуморини». >>

Дві пані... чоловічого роду

Дискусії з приводу статевих переваг або ж недоліків у тій чи іншій професії — явище цікаве й суперечливе. Візьмемо до прикладу режисуру. Хтось вважає, що цей фах жінкам суворо протипоказаний. Хтось, навпаки, переконаний: тонка душевна організація жіночої натури зможе прислужитися виставі людській, до того ж, жінки–режисери не так часто страждають надмірною професійною самозакоханістю, на відміну від колег чоловічої статі. Професійна кар’єра молодої режисерки Тамари Трунової, безумовно, додасть аргументів прихильникам жіночої режисури. Учениця Едуарда Митницького поставила кілька успішних вистав у Театрі драми і комедії («Том Сойєр», «Пасажир у валізі») та інших театрах, отримала «Київську пектораль», минулого року перемогла на фестивалі молодої режисури... А нещодавно на Малій сцені Театру драми і комедії презентувала нову виставу, чорну комедію з елементами абсурду «Дві дамочки у бік півночі» за п’єсою сучасного французького драматурга П’єра Нотта (2008–го ця п’єса була визнана кращою у Франції). На тему життя і смерті автор вирішив поглянути очима двох сестер постбальзаківського віку (навіть постпостбальзаківського, оскільки одній — 55, а другій — 60 років), які подорожують iз прахом своєї матері. Тамара Трунова пішла далі й на ролі немолодих жіночок запросила красенів–чоловіків у, як говорив Карлсон, у повному розквіті сил — Віталія Салія та Михайла Кукуюка. >>

Назавжди «на добраніч»

Майже три десятиліття, починаючи з 1970–х, маленькі українці дивилися телевізійну вечірню казку — програму «На добраніч, діти» з улюбленим дідом Панасом, а пізніш — iз лялькою Катрусею. Та незмінним було одне — зворушлива колискова, яка лунала після тієї, чи не єдиної на українському ТБ, дитячої щоденної передачі. «Рученьки–ніженьки... Спокійної ночі, спати пора». Автор тієї пісні — Микола Сом. Позавчора на 79–му році життя Микола Данилович помер у Київській лікарні швидкої допомоги відразу після операції. Про це першим сповістив книжковий інтернет–ресурс «Літакцент». >>

Коротко, сильно, страшно...

У Києві нагороджено найкращих документалістів, переможців Х Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини DocudaysUA. Як зазначила «УМ» член журі Мрідула Гош, індійсько–українська правозахисниця, «цього року вибір, який представили нам конкурсанти, був колосальний, тому ми стверджено можемо сказати, що гасло фестивалю «Вибір є!» повністю підтвердилося». А ексклюзивну гантелю як символ фестивалю і винагороду в 1000 доларів одержав кожен iз переможців у всіх трьох номінаціях. >>

Строк, що складеться з епізодів

Однією з найскандальніших робіт цьогорічного DocudaysUA стала стрічка тріади документалістів iз Росії: Расторгуєв — Костомаров — Півоваров. Називається вона «Строк: вибрані епізоди». Кінематографісти Павєл Костомаров та Алєксандр Расторгуєв, які стали відомими завдяки гучним експериментальним фільмам «Я тебе люблю» і «Я тебе не люблю», об’єдналися з журналістом Алєксєєм Півоваровим iз метою створення фільму про лідерів російської опозиції та протести, що сколихнули країну напередодні президентських виборів у Росії позаминулого року. Утім повноцінний повнометражний фільм «Строк» наразі тільки у проекті, тож на фестивалі в Києві автори показали лише «напрацьовки» — відзняті епізоди. >>

Село в «павутині»

Серед усіх закладів культури бібліотека нині — найдоступніша для жителів глибинки. Проте великого інтересу до бібліотек «у верхах», на жаль, немає. Ці заклади й досі залишаються «останніми в черзі» на владну увагу, а фінансують їх за залишковим принципом. Кожен сільський бібліотекар поскаржиться вам на стандартний набір негараздів: старі (неактуальні) книжкові фонди, зношені меблі, приміщення, які сто років не бачили ремонту, немає опалення. Крім того, через обмежене фінансування немає коштів на оплату праці, і чимало бібліотекарів (за даними Міністерства культури — 38 відсотків) працюють за неповну ставку.

Однак фінансування книгозбірень часто залежить від активності читацької громади та розуміння місцевою владою важливості проблеми. Як свідчить досвід Чорнобаївської центральної районної бібліотеки, головне тут — ініціатива. Саме завдяки активності бібліотекарів місцева книгозбірня отримала суттєве збільшення фінансування з районного та сільських бюджетів. >>

Не вивчиш українську, вчитимеш казахську!

Після засніженого Києва Алмати зустрів нас ранковим весняним дощем. Захмарене небо не давало змоги помилуватися класичною панорамою «південної столиці» Казахстану біля підніжжя гір Заілійського Алатау — найпівнічнішого хребта Тянь–Шаню. «Засніжені вершини навіть у сонячну погоду нині не завжди побачиш», — каже нам один iз працівників Генерального консульства України в місті Алмати. І дійсно, над містом садів і фонтанів тепер постійно висить смог, повітря загазоване, тож складна екологічна ситуація у цій передгірській котловині не відрізняється від схожих за рельєфом Афін. Перенесення столиці Казахстану в 1997 році з Алмати до Астани дещо виправило ситуацію, але не надовго. Тоді на північ країни слідом за президентом Нурсултаном Назарбаєвим та державними чиновниками поїхало й чимало українських фахівців, що обжилися тут iз часів СРСР. Ті ж, хто лишився, вже у 2004 році створили громадське об’єднання «Український культурний центр «Просвіта Жетису» ім. Т. Шевченка» й за підтримки українського Генконсульства в Алмати почали активну діяльність заради збереження національних традицій українського народу. Що й казати, за короткий час свого існування УКЦ організував і провів більше двадцяти фестивалів української культури. >>