Не вивчиш українську, вчитимеш казахську!

29.03.2013
Не вивчиш українську, вчитимеш казахську!

Після зустрічі з головою УВКР Михайлом Ратушним українська громада Алмати знову «загорілася» ідеєю відновити недільну школу. Фото автора.

Після засніженого Києва Алмати зустрів нас ранковим весняним дощем. Захмарене небо не давало змоги помилуватися класичною панорамою «південної столиці» Казахстану біля підніжжя гір Заілійського Алатау — найпівнічнішого хребта Тянь–Шаню. «Засніжені вершини навіть у сонячну погоду нині не завжди побачиш», — каже нам один iз працівників Генерального консульства України в місті Алмати. І дійсно, над містом садів і фонтанів тепер постійно висить смог, повітря загазоване, тож складна екологічна ситуація у цій передгірській котловині не відрізняється від схожих за рельєфом Афін. Перенесення столиці Казахстану в 1997 році з Алмати до Астани дещо виправило ситуацію, але не надовго. Тоді на північ країни слідом за президентом Нурсултаном Назарбаєвим та державними чиновниками поїхало й чимало українських фахівців, що обжилися тут iз часів СРСР. Ті ж, хто лишився, вже у 2004 році створили громадське об’єднання «Український культурний центр «Просвіта Жетису» ім. Т. Шевченка» й за підтримки українського Генконсульства в Алмати почали активну діяльність заради збереження національних традицій українського народу. Що й казати, за короткий час свого існування УКЦ організував і провів більше двадцяти фестивалів української культури.

 

Сірий Клин перед загрозою асиміляції

За всі роки незалежності України цей візит делегації Української всесвітньої координаційної ради на чолі з її головою Михайлом Ратушним до українців Алматинської області був першим. Разом із головою УВКР автор півтора року тому побував в Астані, під час проведення першого міжнародного фестивалю української народної творчості, на який тоді з’їхалися українські творчі колективи з усіх регіонів Казахстану (детальніше про це йшлося у репортажі «УМ» за №176 від 04.10.2011 «Українці–казахстанці»). Утім обговорити проблеми українців, що мешкають у колишній столиці республіки, тоді не вдалося.

«Такі зустрічі дуже важливі, бо дають можливість дізнатися про реальний стан справ громади, — зазначив у коментарі «УМ» голова УВКР Михайло Ратушний. — Тоді люди не відчувають себе покинутими і забутими. Ще важливіше вирішити їхні проблеми вже в Україні».

Отже, під час проведення в Алмати науково–практичної конференції «Українці Середньої Азії» людей найбільше турбували питання асиміляції та русифікації їхніх дітей та онуків. Багатьом українцям в азійському середовищі простіше видавати себе за росіянина, говорити на «общєпонятном» і не вчити не лише українську, а й казахську.

«На Далекому Сході є Зелений Клин український, а ми кажемо про себе, як про Сірий Клин, — говорить голова УКЦ «Просвіта Жетису» Денис Стаднічук. — Судіть самі, я по матері, а вона українка, вже в другому поколінні алматинець. Батько, щоправда, з України сюди приїхав. Українську всі ми розуміємо, але далеко не всі нею говорять, бо нікому, окрім як уривчасто, у сім’ях було вчити».

«На півночі Казахстану в рази більше українців, там лишилися репресовані за Сталіна, або добровольці так званої цілинної епопеї вже в часи Хрущова, — каже відповідальний секретар УКЦ Любов Лебідь. — Тому в них доволі чисельні культурні осередки. Тоді як нас, українців Алматинської області, значно менше. Ми також влаштовуємо вечорниці, на які намагаємося привести онуків. Але в сім’ях вони переважно говорять російською».

Русифікації слов’янського населення Алмати сприяє і друкована преса. За словами голови Художньої ради УКЦ Тетяни Кайдалової, з 44–х журналів, які можна передплатити в Казахстані, лише один видається українською мовою. «Чи не могла б Україна допомогти громаді із передплатою українських газет і журналів?» — поцікавилася Тетяна Іванівна і була здивована, що й в Україні більшість періодики видається російською.

На існування УКЦ усе більше впливає фінансовий чинник. Наприклад, регіональний фестиваль української культури «Південні зорі» в грудні 2011 року українцям Алмати вдалося провести за фінансової підтримки України. Невеличкі кошти громаді виділяє місцева влада (Акимат). За словами заступника голови УКЦ Миколи Дураса, який також очолює осередок громади в Ілійському районі області, йдеться про фінансову підтримку Акимату області приблизно у півмільйона тенге на рік (менше 3,5 тис. доларів).

При УКЦ «Просвіта Жетису» організовані і постійно діють творчі колективи: хор «Україна» (с. Утеген батира та м. Алмати), дитячий танцювальний ансамбль «Чарівниця» при школі ім. Шестакова (с. Карабулак Єскельдинського району) та ансамбль «Червона Рута» (с. Єсик Енбекшіказахського району). Але все частіше місцеві музиканти відмовляються співпрацювати з українськими вокалістами і танцюристами безплатно. Знайти гроші навіть для оплати послуг музики навіть на півставки часто стає проблемою. Внески півсотні членів УКЦ (половина з них мають посвідчення закордонного українця) ситуацію не рятують.

«Українська школа? Не перевантажуйте дітей!»

Михайло Ратушний приїхав до співвітчизників не з порожнiми руками: навчальну літературу, «Кобзарі», диски з українськими піснями та фільмами ще в аеропорту Алмати перевірили на предмет розпалювання міжнаціональної ворожнечі та пропаганди тероризму пильні казахські митники і прикордонники, перш ніж вони потрапили до рук представників громади.

Щоправда, ці книжки принесуть громаді мало користі, якщо за ними не навчатиметься молодше покоління українців Алмати. У громади є готові педагоги, які могли б викладати українську мову і літературу, але недільної української школи нині вже немає.

«Кілька років ми не можемо відродити недільну школу, бо батьків і їхніх дітей важко мотивувати. Ходимо по школах, де є українці, пропонуємо, а у відповідь чуємо: «А нащо нам це потрібно?» — з болем каже пані Лебідь.

Досвідчений педагог Тетяна Кайдалова додає, що УКЦ навіть проводив опитування серед українців на предмет потреби створення української недільної школи. «У результаті 70% респондентів чітко сказали школі «ні». Мовляв, у загальній школі чимало предметів вивчається, іноземних мов, не варто дітей перевантажувати ще й українською. Ще 27% відповіли, що «може бути»... Я з кількома директорами шкіл розмовляла і порозуміння не знаходила», — розповідає Тетяна Іванівна.

Про цікаву мотивацію для онучки розповів Микола Дурас: «Ми хотіли, щоб онучка отримала вищу освіту в Україні. Почали вчити українську, а вона у відповідь: «Навіщо? Тут російську всі розуміють». А я їй тоді сказав: «Не хочеш вчити українську, вчитимеш казахську!». І це подіяло! Бо весь документообіг потроху ведеться вже казахською. Для старшого покоління це проблема, а молодше ще має час визначитися, де вони після школи навчатимуться».

«Що не кажіть, а недільна школа в Алмати має бути, — підбиваючи підсумки зустрічі, зазначив Михайло Ратушний. — Ми, зі свого боку, чим зможемо, тим допоможемо, зокрема підручниками. Вам же треба мотивувати молодь можливістю отримати вищу освіту в Україні. Тим більше що УВКР зі скрипом, але протискає норму про те, що тим абітурієнтам, які мають посвідчення закордонного українця, варто надавати можливість навчатися в українських ВНЗ на бюджетній формі навчання».

На думку голови УВКР, вивчення української мови в діаспорі й навіть представниками інших націй останнім часом стає популярним. І сприяють цьому саме недільні українські школи, до яких потрапляють і представники титульних націй у тих чи інших країнах. Але, перш за все, недільні школи є одним iз найефективніших способів зберегти мову, традиції і культуру для молодшого покоління і тим самим применшити асиміляційні процеси, які відбуваються не лише в Середній Азії.

 

ДОВІДКА «УМ»

Згідно з переписами, у 1989 році в Казахстані проживало 896,2 тис. українців (5,4% населення республіки), у 1998 р. близько 796 тис. громадян самоідентифікували себе українцями. Згідно з даними переписами, 2009 року кількість етнічних українців зменшилася до 333 тис. чоловік. Водночас вибіркові статистичні дослідження станом на 1 жовтня 2012 р. засвідчили, що в Казахстані проживає 308,1 тис. українців (1,8% від усього населення). Тобто етнічні українці займають вже не третє, а четверте місце в країні, після казахів, росіян і узбеків. Водночас, за неофіційними даними, чисельність українців становить близько 450 тис. осіб. Існує загальна тенденція скорочення кількості етнічних українців як за рахунок об’єктивних процесів: повернення до України або виїзд у пошуках роботи до РФ та в інші країни СНД і далекого зарубіжжя. В абсолютних цифрах серед українців Казахстану найвищий рівень міграції й асиміляції.

Українці розселені переважно на півночі Казахстану. Більшість живе в Караганді, Астані, Павлодарі, Семипалатинську, Талди–Кургані, Шортанди й Алмати, а також у місцевостях навколо цих міст. В окремих районах Кустанайської області, яка є житницею республіки (дає третину хліба), українці становлять більшість щодо інших етнічних груп.

Серед етнічних українців РК переважають люди пенсійного віку (більше 55%). Це категорія людей, які колись були репресовані і вислані до Казахстану (залишилося близько 18%, вік 70–80 і більше років) або прибули на освоєння цілинних земель (35%, вік 60–70 років). Кількість молодшого покоління етнічних українців становить приблизно 35%. Крім того, державна статистика РК відносить 6–7% до трудової української імміграції, що прибувають з України, РФ, а також з інших країн Центральної Азії (легальні та нелегальні іммігранти).

Якщо порівнювати з іншими етносами (росіяни, німці, корейці, дагестанці, чеченці), то серед етнічних українців РК досить високий відсоток людей інтелектуальної праці, близько 27% (агрономи, геологи, лікарі, вчителі, інженери, військові), учені (5–7%), незначна кількість бізнесменів (2–3%), а також 43% робітників, що працюють на промислових і аграрних підприємствах. Представників, що працюють у культурній та художній сферах, близько 0,5% (в основному на громадських засадах).

  • 82% членів Американської торгівельної палати в Україні вважають боротьбу з корупцією пріоритетом №1 для України

    Результати дослідження сприйняття корупції в Україні серед членів Американської торговельної палати показують, що бізнес, на жаль, наразі не спостерігає суттєвого прогресу у боротьбі з корупцією, однак сподівається на покращення ситуації у 2016 році. >>

  • Україна і семеро гігантів

    Для проведення свого чергового саміту лідери країн «Великої сімки» (а точніше, господиня заходу, Німеччина) обрали справжній райський куточок. Мальовничий замок Ельмау, неймовірної краси краєвиди Баварських Альп, чисте гірське повітря з гіркуватим присмаком цілющих трав, мелодійне калатання дзвіночків на шиях флегматичних альпійських корів... Ну як працювати в такій розслаблювальній атмосфері? >>

  • Шлях через Україну

    Лідери «Великої сімки» не лише говорили про Україну на саміті в Баварських Альпах — дехто з них туди й поїхав «транзитом» через Київ. Окремо варто наголосити на візиті прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе — першого в історії двосторонніх відносин між нашими країнами. >>

  • Дружнє плече на шляху до ЄС

    Сьогодні в Ризі стартує саміт програми Європейського Союзу «Східне партнерство». Уже відомо, що про скасування візового режиму з ЄС для України на цьому саміті не повідомлять — наша держава не встигла виконати й половини пунктів Плану дій з візової лібералізації (ПДВЛ), необхідних для надання безвізового режиму. >>

  • Кордони для «Лікарів без кордонів»

    Держдума Росії ухвалила законопроект про «небажані» в Росії іноземні та міжнародні неурядові організації. Згідно з документом, ідеться про неурядові організації, які «створюють загрозу основам конституційного ладу РФ, обороноздатності країни та безпеці держави». >>

  • Кому мінімум, кому — банкрутство

    Немає сумнівів, що Євросоюз є корисним для його членів міждержавним утворенням. Але навіть у дружній родині конфліктів не уникнути. Європейська Комісія розпочала процедуру проти Німеччини за порушення союзного закону про мінімальну оплату праці. >>