«Я — та, хто йде, а не та, хто чекає»

«Я — та, хто йде, а не та, хто чекає»

Якби не Анжеліка Рудницька і її бажання спробувати якісь нові формати в українській журналістиці, боюся, серед музичних уподобань підлітків 1990–х і «нульових» років українських виконавців майже не було б. Анжеліці з командою «Території А» вдалося довести, що українська музика є і що вона може бути дуже різною. Це було важливо — мати своїх «зірок», ходити на їхні концерти, передплачувати «Музичний тиждень» із постерами і першими дисками, які багато кому не було на чому слухати... Після тяжкої хвороби Рудницька, позбавлена можливості виходити в ефір як тележурналіст і як співачка на сцену, взялася апробовувати нові мистецькі царини ще завзятіше. Анжеліка почала створювати свої образотворчі роботи і виставляти їх у музеях України і світу, написала жіночий роман і книжку про життя Оксани Білозір, бере участь у телеефірах, проводить майстер–класи для дітей відомих українців і активно займається благодійною діяльністю. Ким почуває себе Анжеліка Рудницька насправді? >>

Деокупована Литва

«Литва — жебрацька країна, і як нація литовці нічого собою не являють. Виграли одну битву за тисячу років і носяться з нею», — бурчить вільнюський таксист, який, попри вимогу додавати до слов’янських імен литовські закінчення, вперто пише на своєму бейджі «Андрєй», а не «Андреяс».

Андрій — не росіянин. Його батько білорус, а мати — українка з Галичини, вислана до Сибіру за підтримку бандерівців. Про батьківщину матері в сина оригінальні спогади: «Бабка там у мене жила, ото вже прикра хохлушка була, чорт її візьми, хай спочиває з Богом». Цей сорокарічний чоловік — продукт радянського виробництва. Не українець, не білорус, не литовець — «совок». Це слово придумали якраз у Прибалтиці, і означає воно «совєтскій окупант».

Хоча Андрєй народився у Вільнюсі, але в розмові з українськими журналістами свідомо протиставляє себе титульній нації. «Вони в лаптях драних ходили, коли мої батьки приїхали сюди в 1960–х. У них не було шкіл, не було заводів». Така риторика однакова для уламків імперії, які розлетілися на тисячі кілометрів.

Литовські політики категоричні: люди з такою логікою — п’ята колона, прихована загроза національній безпеці. «Проросійська частина нашого електорату становить третину, інколи чверть. Але ніколи не буває половини», — каже колишній посол (депутат) Сейму Литовської Республіки, екс–депутат Верховної Ради СРСР та співавтор Акту відновлення Литовської держави Казимірас Уока.

За словами литовських політиків, їхня країна пройшла точку неповернення. Її національна сила — в глибокій політиці деокупації, на яку вже фактично не впливає зміна влади. >>

Вляпатись без права голосу

Україна таки зробила ще один крок назустріч «братнім обіймам» північного сусіда. Як заявив Прем’єр–міністр Микола Азаров, Київ домовився з Митним союзом (до якого, нагадаємо, входять Росія, Казахстан і Білорусь), про статус спостерігача в цьому об’єднанні. «На мій погляд, уже рішення прийнято, і йдеться про технічні формулювання», — цитує главу українського уряду РІА «Новості». >>

Економічний добір

Економічна криза та високий рівень безробіття змушують багатьох іспанців та закордонних резидентів залишати країну. Впродовж минулого року вперше за кілька останніх десятиліть населення Іспанії скоротилося на 206 тисяч осіб і на сьогодні становить 47,1 мільйона осіб, повідомляє Національний інститут статистики. І наголошує при цьому, що в даному разі йдеться про відплив з країни мігрантів, переважно вихідців з Еквадору та Колумбії, які залишають обжиті місця і повертаються на батьківщину. Іспанці також виїздять на заробітки до інших країн, але надалі номінально вважаються резидентами Іспанії, тому в наведених даних про «вибулих» їх не враховано. >>

Танго з вином

Якщо вечір починається під звуки пристрасного танго у виконанні одного з найкращих танго–оркестрів сучасності, його вже однозначно можна вважати вдалим. А коли до естетичного задоволення додається насолода від дегустації прекрасного сортового вина, життя, без сумніву, вдалося. >>

Битва за «кнопку»

Учорашнiй ранок почався зi скандалу навколо одного з опозиційних медiа–ресурсiв — телеканалу ТВі. Спершу в інтернеті з’явилося повідомлення про зміну власників і менеджменту. Так, власником замість Костянтина Кагаловського став американський бізнесмен, який iз 2008 року працював радником міністра палива та енергетики Юрія Продана, уродженець Одеси Олександр Альтман. Натомість, згідно з цим самим повідомленням, новим гендиректором телеканалу став журналіст Артем Шевченко. >>

Слідами російського Мазурка

За повідомленням МВС РФ, українські правоохоронці отримали орієнтування на Сергія Помазуна, «оскільки є інформація, що підозрюваний може переховуватися на території України». Тож учора в трьох областях, які межують iз Російською Федерацією — Сумській, Харківській і Луганській, — відбулися селекторні наради за участю особового складу міліції. Вiдтак на ноги поставили всіх: від дільничних міліціонерів до груп захоплення. >>

Тачанка? Ні, книгарня!

Колись потужною зброєю пролетаріату була тачанка. Тепер не менш могутня зброя у руках простої людини — книжка. У цьому переконані брати Капранови, які вчора, у Всесвітній день книги, провели автопробіг столичними вулицями. «За ставленням до книжки ми відрізняємо людину від «гопника» і владу від банди!» — чітко сформулювали брати–письменники значення літератури як мірила розуму та інтелігентності. >>

«Регiональнi» чистки

Хоча прес–служба кримської прокуратури не називає прізвища, а лише констатує сам факт підозри у скоєнні злочину, всі обставини вказують саме на екс–мера Ялти Олексія Боярчука. Спочатку, наприкінці минулого року, до цього, здавалось би, бездоганний виконавець потрапив у немилість до своїх «регіональних» керівників, а згодом — уже в поле зору місцевої прокуратури. Нагадаємо, на початку квітня Боярчуку інкримінували вчинення дій iз незаконного надання обслуговуючому кооперативу земельної ділянки площею 3 гектари вартістю 10 млн. грн. В іншому випадку тією ж наглядовою інстанцією стосовно екс–мера було складено протокол про корупцію. Виявляється, Боярчук поза конкурсом та без укладання договору, а значить, без компенсації за використання територій під торговельні павільйони, дозволив підприємцю торгувати на міській набережній влітку та в «оксамитовий» сезон. >>

«Заможне суспільство» для професора

«Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» — Програму економічних реформ на 2010—2014 рр. під такою назвою ухвалив своїм березневим указом №128 Президент Віктор Янукович. Проте для викладачів українських університетів «Заможне суспільство» може обернутися або збільшенням навантаження, або й узагалі скороченням. Річ у тім, що пунктом 39.2 указу передбачено «приведення у відповідність з європейськими стандартами норм навчального навантаження викладачів вищих навчальних закладів» і, зокрема, «збільшення показника кількості студентів на одного викладача до 18». На сьогодні норми навантаження на викладачів, як пояснив «УМ» віце–президент Академії наук вищої школи України, доктор фізико–математичних наук Максим Стріха, в середньому становлять по 10—12 студентів. А в європейських країнах, на стандарти яких посилається вищезгаданий указ, узагалі по 4—6 студентів. «Якщо ми почнемо виконувати норму 1 до 18, то, скажімо, на фізичному факультеті Київського Нацiонального університету iм. Тараса Шевченка з 96 викладачів ми маємо лишити 37, — каже Максим Стріха. — При таких нормативах можна готувати тільки вчителів–фізиків, але не серйозних науковців». >>

Як гартувалася «Криворіжсталь»

На початку квітня у Кривому Розі відбулася бурхлива подія — конференція трудового колективу публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг». І хоч вона, здавалося б, стосувалася лише одного окремо взятого підприємства, хай і найбільшого у вітчизняній гірничо–металургійній галузі, інтерес до зібрання вийшов далеко за суто заводські рамки. Бо, по–перше, гігант нашої промисловості для Кривого Рогу є містоутворюючим, а по–друге, його нашумілий продаж мільярдеру індійського походження Лакшмі Мітталу дотепер апріорі вважають найуспішнішою і найефективнішою оборудкою у царині діяльності Фонду державного майна України.

Не дивно ж, що на конференцію завітала і сама Валентина Семенюк–Самсоненко. Цього разу, щоправда, всього–на–всього в іпостасі голови Союзу жінок України «За майбутнє дітей». Проте всі пам’ятають, що «Криворіжсталь» тріумфально продавали саме у часи, коли Фондом державного майна керувала пані Валентина. >>

«Роблю, як для Бога»

«Змінюй суспільство через свою професію і переконання» — таке гасло Всеукраїнського саміту професіоналів–християн, що відбувся минулих вихідних в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України. Адже, вийшовши в неділю з церкви, християнин не перестає бути віруючим. І якщо кожен, хто в храмі ставив свічки за здоров’я своїх близьких, на своєму робочому місці згадає про християнські цінності і спробує хоча б помалу практикувати їх у своєму буденному житті — суспільство зміниться на краще. >>

Комфортніше, ніж у храмі?

Сьогодні — на початку ХХІ століття — iнтернет охопив усі сфери нашого життя. Тут отримують і надають інформацію, замовляють і продають послуги й товари, тут навчаються, знайомляться, спілкуються, стають всесвітньо відомими та знеславлюються. Віртуальними стали не тільки державні і громадські установи, ВНЗ та медіа, а й Церква. Віднедавна в iнтернеті з’явилися онлайн–каплиці, де всі охочі можуть замовити службу, поставити свічку, помолитися та послухати церковні дзвони.

Кілька кліків мишкою у «каталозі» каплиць перенесуть до будь–якої: Миколи Чудотворця, Серафима Саровського, Богородиці Казанської чи Архангела Михаїла. Одним кліком можна обрати молитву, іншим — поставити свічку. З одного боку, така доступність і анонімність воцерковлення може стати у нагоді тим, хто вагається чи фізично не може прийти до храму. З іншого — шлях до Бога не може бути простим та анонімним. Про те, чи може його замінити техногенний дух надшвидкісних комунікативних технологій, «УМ» дізнавалася в духовенства та парафiян. >>

«Я знаю тут кожен сантиметр землі»

Їх називали смертниками. З міліцією виловлювали по лісових шляхах та поліських болотах, не пускаючи до рідних хат. А вони, лише їм відомими партизанськими стежками, через Білорусь, в обхід усіх блок–постів, поверталися до місць, де закопана їхня пуповина. Бо вела їх одвічна правда поліщуків: «Де народився, там і помирати треба».

І ось парадокс: більшість із їхніх однолітків, кого тоді, у 1986 році, відселили в сусідні райони, давно вже пішли за межу. А вони живуть. По кілька на село, самі на цілий світ. Тримають худобу, город, захищаються від вовків та диких кабанів. І свято сповідують іще один свій життєвий принцип: «Хоч зібрався помирати — а поле виори». Саме вони, самосели Чорнобильської зони відчуження, стали героями фотоальбому «Обличчя Чорнобиля», який не так давно побачив світ. >>

Мотанка від мураліста

Три дні знадобилося французькому стріт–художнику Жульєну Маллану та його українським колегам з групи «К’ю–2», аби намалювати на стіні банальної старої харківської багатоповерхівки яскраву 22–метрову ляльку–мотанку. Вони називають себе не дуже вживаним в Україні словом «мюралісти», тобто ті, для кого мольбертом є стіна. >>

«Лейбл» для Шевченка

Міністерство культури оголосило конкурс на найкращий логотип до 200–річчя Тараса Шевченка. Логотип, який переможе, буде розміщено на всіх брошурах, буклетах, рекламній продукції, що викори­стовуватиметься до Шевченкового ювілею. Винагородою для учасників конкурсу стануть три премії: за перше місце — 30 тисяч гривень, 20 тисяч за друге і 15 тисяч — за третє. Наразі, як повідомила «УМ» координатор конкурсу в Мінкультури Наталя Кіреєва, жодного проекту не надійшло, проте вона вірить, що ближче до завершення конкурсу, тобто до 22 травня, буде достатньо робіт для обрання найкращого логотипу. Відомо, що виставка конкурсних робіт проходитиме з 22 по 31 травня у Національному музеї Шевченка, а переможця буде визначено в останній день травня. До речі, за умовами конкурсу переможець, отримавши винагороду, відмовляється від своїх авторських прав. >>

Шокуюча буденність

Квартет iз допрем’єрних фільмів «Французької весни» постав у вигляді комедійних, загрозливих, сороміцьких і трагічних історій. Те, чого бракує багатьом європейським кінематографіям, тут постало у всій красі — французи вміють дивувати буденними речами. >>

Фест від «Джури»

Упродовж трьох наступних днів у Тернополі вже вчетверте проходитиме Всеукраїнський фестиваль української книжки «Джура–фест–2013». Такий захід невипадково народився в обласному центрі, який ще в 90–ті називали «містом видавництв» через велику їх кількість. Одне з найвідоміших нині — видавництво «Джура» — і започаткувало це свято української книги, повністю взявши на себе його організацію. >>

Метр за метром

Учора та сьогодні у столичному кінотеатрі «Київ» тривають кінопокази дебютних короткометражок людей, які вже давно стали класиками українського кіно. Проект, організований Держагентством iз питань кіно та Національним центром Довженка, називається «Великі Короткого метра». «Ці фільми, часто недооцінені та маловідомі, є своєрідними культурними подіями, що змінили як мистецький ландшафт України, так і персональні історії режисерів, частина стрічок потрапила під заборону і надовго лягла на полиці», — зазначають організатори. >>

Обійтись без «плану Б»

Минуло два місяці після саміту Україна–ЄС, на якому перед Україною поставили так званий «список Фюле» — 11 критеріїв, що їх офіційний Київ має втілити в життя до листопада цього року, якщо хоче отримати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Проте Брюссель оголосив, що фактичні результати мають бути вже в травні — аби бюрократичні механізми встигли спрацювати до кінця осені. Травень уже на носі — що зроблено? Моніторинг із цього приводу днями оприлюднили провідні українські експерти. Голов­не завдання моніторингу — привернути увагу уряду й Президента до тих проблемних питань, на яких наголошувала Європа в лютому, закцентувати увагу на темпах і можливих наслідках у зв’язку з повільним проведенням реформ. Експерти визнають: на сьогодні є вагомі підстави говорити про великі проблеми в питанні підписання асоціації з ЄС. >>

Імпічмент над головою

Після того як депутати Черкаської міськради дружно (в тому числі й чотири «вільні демократи» — колеги по партії мера Сергія Одарича) проголосували за відставку виконавчого комітету на чолі з міським головою та трьома його заступниками, місто охопила політична лихоманка. Причому щодень потужніша. >>

Один вдома

Багато хто вважає, що найкращі кухарі — чоловіки. Тільки більшість із них, щоправда, коли вдома біля плити — дружина чи мама, не поспішає розкривати свої кулінарні таланти. А коли обставини раптово змушують власноруч готувати страви, представники сильної половини часто розгублюються: не знають, що за чим відправляти у каструлю. Щоб не трапилося так, як у тій приказці «Був хліб, та не було ножа, і охляв чоловік з голоду», пропонуємо для чоловіків підбірку рецептів смачної, корисної і легкої в приготуванні їжі. Жінкам ці страви також готувати не забороняється. >>

За 40 хвилин

1. Запечену в духовці картоплю «Картопляні кораблики». Бульби спочатку дуже ретельно миють і розрізають навпіл. На кожну половинку зубочисткою у вигляді вітрила прикріплюють смужки приправленого спеціями сала. >>

Переломний момент грацій

Після завершення Ганною Безсоновою спортивної кар’єри в українській художній гімнастиці сталася медальна «засуха». Те, що українські грації не здобули нагород на чемпіонаті світу–2010 дехто порівняв із провалом, адже то був перший, починаючи з 1992 року, безмедальний для України «мундіаль». Власне, й наступні серйозні старти підтверджували, що становлення нової прими вітчизняної художньої гімнастики Аліни Максименко затягнулося. Був час, коли юна киянка навіть хотіла зав’язати зі спортом. Зіштовхнувшись із проблемами перехідного віку, Аліна вочевидь знизила до себе вимоги й пропустила поперед себе іншу вихованку школи Дерюгіних — Ганну Різатдінову. І ось уже на старті нового сезону Різатдінова виграла етап Кубка світу, а на наступних етапах і вона, і Максименко стабільно сходять на п’єдестал. >>

На четвірки розрахуйся!

На відміну від попередніх сезонів, нинішній чемпіонат чоловічих команд у суперлізі проходить за видозміненою системою. Якщо раніше призери національної гандбольної першості визначалися за підсумками «регулярки», то цього разу медалі розігруватимуть у «плей–оф». Чотири перші команди боротимуться за чемпіонство, а другий квартет визначить восьмого зайвого, який у наступному сезоні гратиме в лізі рангом нижче. >>

Білявка поза законом

Типова ситуація для України та інших країн СНД: даішник зупиняє відому особу за перевищення швидкості чи інше порушення, готується виписати штраф, але коли впізнає зірку — розпливається в посмішці, просить автограф і відпускає на всі чотири боки. А ось у США такі номери не проходять, хоч би якою знаменитістю ти не був. Можуть навіть арештувати, як це трапилося днями з Різ Уїзерспун. >>

Перса наливні? Лихо з них мені!

Любителі «полунички» знають, що «піп–шоу» — це вистава за участю жінок із голими грудьми. Водночас назву PIP Show має мистецька інсталяція, влаштована днями в Марселі. Французька художниця Каміль Лорін створила композицію з кількох сотень грудних імплантів фірми Poly Implant Prothese (PIP) та панчіх у сіточку. >>

ПРИКОЛИ

— Вовочко, що таке «світить, але не гріє»?

— 15 років суворого режиму. >>