Їх називали смертниками. З міліцією виловлювали по лісових шляхах та поліських болотах, не пускаючи до рідних хат. А вони, лише їм відомими партизанськими стежками, через Білорусь, в обхід усіх блок–постів, поверталися до місць, де закопана їхня пуповина. Бо вела їх одвічна правда поліщуків: «Де народився, там і помирати треба».

І ось парадокс: більшість із їхніх однолітків, кого тоді, у 1986 році, відселили в сусідні райони, давно вже пішли за межу. А вони живуть. По кілька на село, самі на цілий світ. Тримають худобу, город, захищаються від вовків та диких кабанів. І свято сповідують іще один свій життєвий принцип: «Хоч зібрався помирати — а поле виори». Саме вони, самосели Чорнобильської зони відчуження, стали героями фотоальбому «Обличчя Чорнобиля», який не так давно побачив світ.