Обличчя несамовитих
Учора перед матчем у Донецьку уже традиційним маршем пройшло вулицями міста фанополчення збірної гостей. Цього разу — Англії. Акція майже п’яти тисяч «левів» була оригінальною, адже гості з Британії несли... труну. >>
Під уламками «Нафтогазу»
Український газовий ринок уже ніколи більше не буде таким, яким він був раніше. Роздержавлення, про яке так довго говорили експерти та якого вимагала Європа, стартувало. Позавчора Кабмін ухвалив рішення про перетворення двох дочірніх компаній державного «Нафтогазу України» — «Укртрансгазу» та «Укргазвидобування» — у публічні акціонерні товариства. Перша, як випливає з її назви, займається переважно транспортуванням палива нашою територією та стала відомою, коли під час україно–російської газової війни зуміла переключити українську ГТС на реверсний режим використання та врятувала від замерзання східні регіони України. «Укргазвидобування» має у своєму розпорядженні бурові вишки та з різним успіхом виконує державну програму зi збільшення видобутку власного газу. >>
Оксана Плотнікова: Листоноша у селі — для багатьох, мов член сім’ї
Реформи, як і будь–які зміни, потребують багато оптимізму. Новий очільник «Укрпошти» Оксана Плотнікова демонструє цю тезу з особливою наполегливістю: вона не просто вірить у здійсненність своїх перебудовчих задумів, а й щиро ображається, коли у них не вірять інші. Надто, коли при цьому хтось ще й тиражує свої сумніви. Не схильна до негативу, Плотнікова зізнається: «Мене, наприклад, шалено обурює, коли пишуть негатив про «Євро–2012». Це ж стільки праці вклали наші люди у цю подію!» і ще раз закликає бачити у житті тільки добре.
Інша її риса — уміння переконувати. І в сім’ї («Своїй дитині я кажу: якщо вчителька тебе не почула, піди і обґрунтуй свою точку зору ще раз»), і на роботі. Ці дві риси, які одразу впадають в око при розмові, вона прагне використати, аби зробити із старої–доброї пошти, яка для багатьох уже стала мало не анахронізмом із бабусиних розповідей, такий собі кредитно–депозитно–страхувально–філателістично–логістичний супермаркет. Не обов’язково з супермодним фасадом, але надійний, зручний і доступний у кожному селі. >>
Брязкальця недоторканності
До соціальних ініціатив та закону про підвищення статусу російської мови влада на шляху до виборів додала ще одну «рекламну фішку» — скасування депутатської недоторканності. Ця гра на питанні нерівноправності нардепів із «простими смертними» спливає на поверхню в ході кожної парламентської виборчої кампанії — зрештою, як і болюче питання другої державної мови. Позбавити народних обранців привілеїв закликали ще в 1990–х роках, потім зняти імунітет членів ВР перед законом збирався Віктор Ющенко. У 2007 році «Наша Україна — Народна самооборона» йшла на вибори, використовуючи білборди відповідного змісту. Але за п’ять років народні обранці так і не стали «доторканними». >>
Виборів ще немає, а фальшивки вже є
Виборчі перегони ще не стартували, а на Черкащині в декого помітно здають нерви. Хтось так боїться опозиційних кандидатів на мажоритарних округах, що вже надрукував та порозклеював у кількох районах фальшиві листівки. >>
В обнімку з капітаном
На хвилі сплеску популярності Андрія Шевченка дехто з потенційних кандидатів у нардепи вирішив попіаритися на тлі відомого футболіста. Так, зображення капітана збірної України з’явилося на агітаційному календарику нардепа від Партії регіонів Віталія Журавського, який буде балотуватися в депутати по мажоритарному округу в Житомирській області. Шевченко і відфотошоплений політик стоять в обнімку на тлі синьо–жовтого прапора й трибун НСК «Олімпійський», знизу — напис: «За Україну разом. Віталій Журавський». >>
Відлуння наших трибун
Попри те, що іноземні вболівальники роз’їжджаються від нас додому досить задоволені, кампанію зi створення позитивного іміджу за кордоном Україна провалила. Такого висновку дійшли учасники дискусії на тему «Чи виправдаються інвестиції в іміджеву кампанію України в контексті підготовки до Євро?», організованої Громадянською кампанією «Євро–патруль», народним контролем «Слово і діло» та ГО «Українська справа». >>
Ще один безкарний «мажор»?
Учора Жовтневий районний суд Дніпропетровська мав розглядати чергову справу «мажора», який на батьковому «Мерседесі» у червні минулого року врізався в автомобіль швидкої допомоги, внаслідок чого було смертельно травмовано лікаряневропатолога Ірину Осятник. Жінка померла, не приходячи до тями. А у винуватця трагедії Павла Роскіна, який на той час уже 12 років мешкав у Німеччині, здавалося б, ніяких аргументів на своє виправдання бути не могло. Бо, поперше, юнак не мав довіреності на управління батьковим авто. А подруге, рухався по другорядній дорозі, тоді як машина «швидкої» — по головній. >>
Солодка помста
Начальник Управління зв’язків iз громадськістю Міністерства внутрішніх справ Володимир Поліщук став черговою жертвою громадського руху «Фемен». Активістка Інна Шевченко з нецензурною лайкою запустила йому тортом в обличчя і швидко зникла з місця події на таксі, яке чекало на неї неподалік. >>
Сто років простояла
У львівському музеї «Шевченківський гай» згоріла дерев’яна хата ХІХ століття. За словами речника пресслужби управління Міністерства з надзвичайних ситуацій у Львівській області Павла Василенка, врятувати будівлю було неможливо: «Коли нам зателефонували з охорони заповідника, то полум’я вже було видно під стріхою. Садиба простояла сто років, зроблена з сухого дерева та вкрита соломою — горіла вона дуже швидко. Коли еменесники прибули на місце події, вже була загроза того, що вогонь перекинеться на сусідні хатки та лісовий масив. >>
Доточити земельки в міждержавних масштабах
Нещодавно широкій громадськості стало відомо про те, що Росія намиває частину узбережжя в Сочі, де планує розбудовувати інфраструктуру для Олімпійських ігор. Спочатку тонни піску, необхідні для «доточування» берега, брали з дна моря біля російського курортного містечка Анапа. Екологи, представники рибного господарства та туристичного сектору збунтувалися проти цього, вказали на мільярди прогнозованих збитків, після чого необхідний пісок російська сторона почала закуповувати в української фірми «Суеста». >>
Не заважайте «прочищати» мізки!
Побиття представників засобів масової інформації, стверджують самі журналісти, вже стало для міськради традицією. Лише за минулий рік, каже «УМ» голова Котовського осередку Комітету виборців Віктор Зуєв, таких випадків було щонайменше чотири. Днями — черговий скандал. Під час спільних засідань депутатських комісій міськради «котовцям» зі значками депутатів, які є представниками більшості від провладної Партії регіонів, не сподобалася присутність на засіданні журналіста газети «Виборчком» Анатолія Тіори. Відтак секретар Котовської міськради Петро Обертайло почав вимагати від нього покинути зал засідань, а коли журналіст не погодився — закликав колег «допомогти» Тіорі. >>
«Хочу й після смерті різати людям очі»
Як розповідала наша газета 1 червня цього року, 21 квітня пізно ввечері з невідомих причин у новомосковському лісі на двох хлопців і трьох дівчат, вік яких не перевищував 23 років, несподівано напали троє невідомих у масках, озброєних мачете, револьвером. При цьому хтось тільки й прокричав: «Ушивайтеся звідси, це наша галявина!». >>
Вокзальний злодій
Днями співробітники Жовтневого райвідділу міліції Полтави затримали 26–річного земляка, котрий застосовував своєрідне «ноу–хау» в обкраданні пасажирів. Молодик, якого раніше вже притягували до кримінальної відповідальності, на місцевому автовокзалі уважно вивчав розклад руху і цікавився лише транзитними автобусами. Тільки–но такий бус під’їжджав до платформи, з нього зазвичай виходили утомлені дорогою транзитні пасажири: розім’ятися, попити водички, щось перекусити. Більшість мандрівників залишали свої речі на сидіннях чи відкритих верхніх полицях. >>
Таксі на той світ
У Смілянському районі до райвідділу міліції зателефонував чоловік із села Ковалиха й повідомив, що він знайшов у лісосмузі обгорілий труп. Оперативникам, які терміново прибули на виклик, чоловік розповів, що в селі у нього дача і після роботи на городі він пішов прогулятися. Тоді й побачив багаття, а коли підійшов ближче, то був шокований — у лісосмузі тліли людські кістки. >>
Обрубати рентабельніше
Без співчуття на цього занедбаного каліку з ампутованими стопами дивитися неможливо. Власне, на його жалюгідний вигляд і зробив ставку 45–річний смаглявий мешканець Закарпаття, котрий нещадно експлуатував немічного інваліда, залишаючи його у візку або й просто на бруківці біля входу у храми, базари, вокзали та інші людні міста. І жалісливі іванофранківці не скупилися на щедру фінансову підтримку. У день затримання закарпатського визискувача, котрий віддалік контролював «роботу» свого скаліченого підлеглого поблизу Центрального ринку Івано–Франківська, у прив’язану до шиї картонну коробку прохача перехожі лише за 20 хвилин устигли накидати 320 гривень милостині. >>
Ось вам кус–кус
Смак екзотичного кус–кусу відомий тим, хто відпочивав у Єгипті, побував в Ізраїлі, Тунісі чи Марокко. Упаковки з таким написом ви знайдете у великих супермаркетах у відділах круп та борошна. І якщо цікавість та жага кулінарної творчості переважить: витративши близько 40 гривень за 800 грамів кус–кусу, ви попрямуєте додому, щоб згодом відчути нові смаки.
Не пшоно, не манка
і не борошно
На одному з сайтів прочитала, що кус–кус — це звичайне пшоно. Не вірте таким фантазіям. Кус–кус — це дійсно ніби мікроскопічні кульки, але їх роблять із подрібненої пшениці (манної крупи) твердих сортів, по–особливому обробленої солоною водою. За нинішніх часів основою кус–кусу можуть стати iншi подрібнені злаки (і навіть пшоно), а обробляти таку «манку» можуть не просто водою й сіллю, а ще додаючи, скажімо, оливкову олію чи різні приправи. Так, в Алжирі є кус–кус iз дріжджами, цукром та олією; з вершковим маслом і яйцями. Спочатку кус–кус робили вручну винятково жінки, і був він ідеальною їжею для кочівників та землеробів середньовічного Магрибу («союзу» пiвнiчноафриканських країн) та інших навколишніх територій.
Традиційно цю диво–крупу готують на парi, вона смакує з тушкованим м’ясом та овочами. Сьогодні на прилавках магазинів у європейських країнах найчастіше зустрічається кус–кус швидкого приготування: його лише на хвилин 5 залив окропом — і, приправивши соком лимона чи лайма, оливковою олією та щедрою жменю подрібненого листя м’яти, можна їсти.
Українські «лекала»
Оскільки манна крупа для нас є доречнішою у солодких кашах та запіканках, спочатку будемо пекти сирник iз кус–кусом. Для приготування такої запіканки знадобиться склянка екзотичної «манки», пiвтори склянки окропу, 100 г цукру, 500 г вершкового сиру, 100 г йогурту, 2 чайні ложки розпушувача тіста, 3 яйця, ваніль, сіль. Починаємо з того, що кус–кус заливаємо окропом, перемішуємо і залишаємо на 5 хвилин. Сир змішуємо з половиною цукру. Потім вмішуємо у масу йогурт, у якому попередньо «гасимо» розпушувач тіста. Кус–кус збиваємо виделкою і також додаємо у сирну суміш. Далі збиваємо з залишками цукру яйця, трохи підсолюємо. Насамкінець усі інгредієнти змішуємо і викладаємо тісто у змащену маслом (олією) та присипану звичайною манкою форму. Випікаємо у розігрітій до 180 градусів духовці 40—45 хвилин. Подають такий сирник, посипаний цукровою пудрою, з йогуртом, сметаною, фруктами, кулькою морозива чи варенням.
Незвичний салат–бар
Тим, хто слідкує за фігурою, напевно, сподобається салат табуле, який є стравою ліванської національної кухні. Для його приготування потрібні: по пiвсклянки кус–кусу та води, столова ложка оливкової олії, огірок, 200 г стиглих солодких помідорів, по півпучка кінзи, петрушки, шніт–цибулі та м’яти (тільки листя), 2 столові ложки попередньо замочених родзинок.
Спочатку готуємо кус–кус. Воду кип’ятимо, додаємо оливкову олію, всипаємо кус–кус, швидко перемішуємо, знімаємо з вогню і накриваємо. Хвилин через 5 перемішуємо і залишаємо, щоб кус–кус охолов. Тим часом у салатницю нарізаємо великі помідори без шкірки і насіння (якщо беремо чері — краємо їх на чотири частини) та огірок (маленькими кубиками). Додаємо дрібно посічену зелень, а потім — кус–кус і родзинки. Присолюємо і заправляємо соком половини лимона чи лайма та оливковою олією. Любителі гостріших страв можуть зробити заправку «Вінегрет»: змішати по півчайної ложки гірчиці та меду, столову ложку оцту, 2 — оливкової олії та свіжозмелений перець. Цей салат можна зробити ситнішим (але все одно не надто калорійним), якщо додати у нього більше кус–кусу: взяти не половину склянки, а цілу (відповідно — склянку води). Ще, кажуть, найсмачніший табуле, коли постоїть у холодильнику під кришкою добу (за цей час його треба чотири рази перемішати).
Ще один салат iз кус–кусом — веред. Для його приготування потрібні: склянка кус–кусу, 100 г копченого лосося (м’ясного балика), півбанки консервованого зеленого горошку, один болгарський перець, половина червоної цибулі, трохи базиліку, півлимона, 50 мл оливкової олії. Традиційно спочатку готуємо кус–кус (найліпше — слідувати порадам, які виробники пишуть на упакуванні). Дрібно ріжемо перець, цибулю, кубиками — рибу чи м’ясний балик (можна взяти варене чи прикопчене куряче філе). Усе з’єднуємо і додаємо зелений горошок, перемішуємо. Заправляємо попередньо змішаними соком лимона, оливковою олією, сіллю і перцем. Ще додаємо свіжий подрібнений базилік чи дрібку сухого. Ще раз усе перемішуємо, ставимо у холодильник, щоб настоявся. Після чого подаємо, виклавши на зелене салатне листя.
Багато перцю
Десь у Єгипті вас могли частувати гострим кус–кусом з баклажанами. Щоб приготувати такий удома, беріть 350 г екзотичної крупи, 250 г баклажанів, 150 г бобових, півстручка гострого перцю, 3—4 зубчики часнику, 2 столові ложки олії, за смаком — мелений солодкий перець, червоний і чорний перець, сіль, кориця, гвоздика, коріандр, мускатний горіх. Заздалегідь треба замочити бобові. Потім покласти їх у каструлю, приправити розтовченими часником та гострим перцем, чорним та червоним меленим перцем та сіллю, додати олію, залити водою і варити 20 хвилин. Тим часом очистити баклажани, порізати на кубики, вимочити хвилин 7—10 у підсоленій воді і покласти до бобових. Варити ще 20 хвилин. Приготувати кус–кус, який насамкінець треба приправити сумішшю чорного перцю, коріандру, кориці, гвоздики і мускатного горіха. Звичайно, така суміш смаків — на любителя. Ви ж можете приготувати «лагіднішу» страву. >>
Холодний суп як рятівник
Коли жарко — їсти перше–друге–третє більшість людей не в змозі. І тут стравами–виручалочками стають різні холодники — насичені поживними речовинами супи, які можна подавати навіть iз льодом. >>
Без шансів увійти в історію
Якщо фаза між січнем та березнем поточного року дивувала недостачею яскравих релізів, то три наступні місяці загалом продовжили «характер» попередників: неспинне жерло шоу–бізнесу продукує десятки платівок щодень, одначе з–поміж них одиниці зможуть вписатися в історію поп–музики (іншими словами — внести щось свіже). Найвиразніша наразі тенденція — колосальна кількість професійно зроблених (записаних) дисків за такого ж колосального дефіциту новизни й оригінальності. >>
Школа преміального виживання
Нова дитяча літпремія «Великий Їжак» стартувала по–дорослому. Довгий список претендентів, шорт–лист, промо–тур номінантів, церемонія нагородження в контексті представницької конференції з проблем дитячо–юнацького читання, 10 000 гривень переможцеві плюс обіцянка презентаційної подорожі на Ляйпцізький книжковий ярмарок наступної весни. >>
Львів для інвесторів — найпривабливіший
Стверджувати, що в місті та регіоні іноземного капіталу — достатньо, було б, м’яко кажучи, перебільшенням. Через центральну політику в державі, яка не створює для інвесторів сприятливого клімату, міжнародні бізнесмени сюди їхати не поспішають. Якщо в Румунії чи Словаччині інвестор може отримати земельну ділянку по 6 євро за квадратний метр, то в Україні земля обійдеться по 25 євро за той же квадратний метр. Крім того, в країнах–сусідах інвестор має безліч пільг і може розвивати свій бізнес. У нас про такі умови інвестори можуть лише мріяти, адже українське митне, податкове та судове законодавство — просто страшний сон для іноземного капіталу. Проте все ж дечим Львівщина похизуватися таки може. >>
Пісня, якій тісно у камені
Пам’ятник видатній українській співачці Раїсі Кириченко відкриють у центрі Полтави 14 жовтня, приурочивши цю подію до чергової річниці від дня її народження. Постане він у центрі міста біля «старого» приміщення обласного радіо, в студії звукозапису якого воістину народна артистка записала більше двохсот своїх пісень. При цьому ту досить обмежену в просторі місцину планують перетворити на невеличке Співоче поле зі скульптурною композицією, де, окрім пам’ятника співачці на повен зріст, мають з’явитися ще й традиційні для України пісенно–музичні атрибути з викарбуваним рядком із її пісні. Принаймні про такий варіант увічнення пам’яті видатної землячки йшлося днями на засіданні робочої групи фахівців і управлінців під головуванням керівника облдержадміністрації Олександра Удовіченка. >>
Генерал із Соколівки
Депутати села Соколівка Жашківського району проголосували за те, аби в їхньому населеному пункті з’явилася площа імені Гаврила Базильського. Таким чином люди увічнили пам’ять про свого земляка — генерал–хорунжого Армії УНР. «Соколівка дуже древнє та велике село. Ми його любимо й хочемо, аби нинішні покоління знали, що на нашій землі народилася така визначна історична постать, як генерал Базильський, який освятив свободу України власною кров’ю, та гордилися цим», — говорить у коментарі «УМ» сільський голова Соколівки Микола Суровський. >>
Чи є у нас план?
Криза єврозони становить велику небезпеку для економіки всього світу. Такого висновку дійшли учасники дводенного саміту «Великої двадцятки», який завершився вчора у мексиканському курортному місті Лос–Кабос. Як зазначає Бі–Бі–Сі, приділивши найбільше уваги саме цьому питанню, лідери G20 закликали європейські країни вжити термінових заходів для подолання кризи — передусім провести структурні реформи. При цьому президент Європейської комісії Жозе Мануел Баррозу наголосив: Європа потерпає радше від глобальних, ніж від суто власних проблем. >>
Рік російської міфології
17 червня 1953 року в Берліні спалахнуло народне повстання проти комуністичного режиму, спричинене неефективним господарюванням та падінням життєвого рівня населення, що контрастував із рівнем життя у капіталістичній ФРН. Повстання охопило понад 270 населених пунктів, у тому числі найбільші міста. Влада НДР виявилася неспроможною подолати кризу, відтак «братню допомогу» надав СРСР: розміщені на території Східної Німеччини радянські війська жорстоко придушили повстання. >>
До останнього патрона
Щоб окремі команди, знаючи результати суперників, не «байдикували» в останньому матчі групового раунду, всі поєдинки цього етапу УЄФА проводить в один час. Однак проти «міжсобойчиків», на кшталт того, який організували данці та шведи на чемпіонаті Європи 2004 року, топлячи конкурентів з Італії, дієвих механізмів немає. Відтак уберегтися від «договірних» халеп можна хіба що покладаючись на негласні принципи чесної гри та взаємоповаги. >>
Хто у спорті найбагатший
Відомий журнал «Форбс» опублікував новий список 100 найбільш високооплачуваних спортсменів. На першому місці — непереможний американський боксер Флойд Мейвезер, який зараз… відбуває тримісячне тюремне ув’язнення в Лас–Вегасі за обвинуваченням у нападі на колишню подругу. >>
Горить на роботі
Зав’язавши з алкоголем і наркотиками, Ліндсей Лохан із головою занурилася в роботу. На знімальному майданчику фільму «Ліз і Дік», у якому їй довірили зіграти роль легендарної голлівудської кінодіви Елізабет Тейлор, Ліндсі викладається на повну силу. Та прагнучи довести свою професійну спроможність, актриса, схоже, перепрацювала. Днями її знайшли в готельному номері непритомною — лікарі констатували зневоднення й перевтому. >>
За Осінню — Дартаньян
Славетний англійський гітарист Річі Блекмор у 67 років утретє став батьком. У них із дружиною та колегою, співачкою Кендіс Найт народилася дочка, яку назвали Рорі Дартаньян. Про це 41–річна Кендіс сповістила на своєму сайті, зазначивши, до дівчинка побачила світ ще аж 7 лютого, тобто зараз їй уже чотири місяці. >>
Колонки
-
Юрій ЛУЦЕНКО
Знав би Сергій Корольов куди полетять російські ракети >>
-
Ірина ГЕРАЩЕНКО
Концентрована присутність Героїв у Раді на 5 хвилин >>
-
Володимир В'ЯТРОВИЧ
Закон про мобілізацію поганий і запізнілий >>
-
Юрій БУТУСОВ
Мобілізація: чотири болючих питання >>
-
Василь БОГДАН
«Руський мір» інспірує в США неомаккартизм >>
-
Валерій ПРОЗАПАС
Чому Ізраїлю на відміну від України вдається тримати увагу світу >>
-
Ірина ГЕРАЩЕНКО
Вибори обовʼязково будуть: чи можливо їх провести під час війни? >>
-
Володимир В'ЯТРОВИЧ
Український досвід Другої світової війни: потрібен сучасний музей >>
-
Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО
«Крокус» — коронація кривавого «карлика» >>
-
Корифеї слова і пісні >>
