Про українських артистів за кордоном можна вже видавати не те що окрему книжку, а навіть багатотомник. Виїжджаючи з України на заробітки, одиниці, як то Володимир Гришко чи Вікторія Лук’янець, досягають справді захмарних висот у кар’єрі й міжнародної популярності. Інші кілька тисяч чесно відпрацьовують свої контракти, втішаючись пристойною зарплатнею і думкою про те, що на Батьківщині таких грошей вони б точно не заробили. У Ольги Каспрук, яка з середини 90–х живе в Німеччині, своя, не схожа на інші, історія. По закінченні музичного училища ім. Глієра вона вступила до Берлінської консерваторії на факультет оперного вокалу. І відразу означила власну творчу оригінальність, включаючи до своїх виступів оперні партії в супроводі бандури. Ця екзотична як для Німеччини парочка, виконавиця та її бандура, досить швидко завоювала серця стриманих тамтешніх меломанів. А сама Ольга почала активно інтегруватися в німецький культурний простір: виступала в Берлінській філармонії, у Вагнерівському об’єднанні, на сцені Deutsche Opera... Брала участь у різдвяному мюзиклі Jingle Bells, який ставив «Фрідріхштадтпаласт», там вона потім залишилася працювати. Ольга каже, що багато в чому такі повороти в її житті стали можливі саме завдяки бандурі — інструменту, можливості якого дозволяють створювати справді оригінальні концертні номери.
Чи не єдиний дискомфорт від бандури — через її великі розміри. Ольга багато їздить Європою, а тому свою бойову подругу їй доводиться брати і в літак, і метро, і в будь–який інший транспорт. Пильні працівники аеропорту завжди просять відкрити кофр і показати, що ж це за інструмент такий. Нерідко Ользі доводиться брати до рук бандуру і демонструвати, що це справді музичний інструмент. Такі міні–концерти вона влаштовувала й у літаках, коли пасажири просили відповісти на запитання, що ж це у футлярі — гітара, арфа чи балалайка. А що роботи? Треба ж якось інформувати мешканців країн розвиненого капіталізму, що бандура — це український народний інструмент, мелодійний і самобутній. >>