Ніщо не віщує, що ви наближаєтеся до зони стихійного лиха: звичний рух транспорту на верхніх вулицях міста, розташованого на високому дністровському схилі, напівсонний спокій на провінційному автовокзалі — як і в сотнях інших подібних райцентрів. Та й на вуличці, що збігає від автовокзалу безпосередньо до залитої водою Стависької (так називається головна вулиця. — Авт.), снують пішоходи, на тротуарах ведеться жвава торгівля. А от шлях нижче вам уже перепинить неглибоке водне плесо, яке, щоправда, неважко форсувати — чи то на мікроавтобусі, чи й убрід.
Риба найкраще ловиться... на базарі
Як розповідають місцеві жителі, через затоплені місця (а таких чотири, зокрема й центральна площа) можна перебратися, не замочивши ніг: рятувальники, які уздовж вулиць патрулюють на човнах, залюбки перекинуть вас на сухе. І візьмуть недорого — всього десять гривень.
Здається (звичайно, якщо не брати до уваги тих городян, чиї будинки опинились по вікна і навіть по дах у воді. — Авт.), могилівчани швидко пристосувалися до життя за надзвичайних умов. Наприклад, декотрим із любителів порибалити не треба зі снастями вибиратися до річки — спінінг або вудку можна закидати просто з балкона, причому клює не гірше, а в прибережних селах місцеві рибалки ставлять сіті безпосередньо на схованих під водою городах. Вудять рибу на вулицях також із надувних човнів. По Могилеву з уст в уста передають свіжу новину: вчора між прилавками підтопленого міського базару чоловік упіймав півметрового товстолобика.
Та й хлопчакам, аби скупатися, не доводиться простувати до бурхливого русла Дністра — вони плавають по міських вулицях, а в найглибших місцях (понад два метри) навіть стрибають у воду з дерев.
Кому повінь, а кому матінка рідна...
Проте є й інші любителі, яким смакує та «рибка», що ловиться, але в каламутній воді. Після обіду минулої суботи швидке підняття рівня води в річці примусило жителів прибережних вулиць покидати житла за лічені години, а їхні будинки з усім добром залишились у воді — одні по вікна, інші по дах. Офіційно вважають підтопленими 13 вулиць, хоча насправді їх більше.
Слід сказати, що місцева міліція спрацювала бездоганно: в зоні підтоплення відразу організували цілодобове патрулювання на човнах. Уже через добу затримали кількох приїжджих підозрілих осіб, які виявилися раніше судимими, до того ж, не могли пояснити, що роблять на прикордонній території. Ті ще не встигли нічого накоїти, відтак їх швидко спровадили з міста.
Оскільки необхідних запасів пального в райвідділі не було, міліціонери у перші кілька діб пускали шапку по колу і скидалися, хто скільки може. На третю добу міськрада виділила аж... 100 літрів бензину. Лише під кінець наступного тижня міліція отримала кілька тонн пального. І все ж, як повідомив «УМ» могилів–подільський міжрайпрокурор Анатолій Атаманенко, жодного випадку мародерства чи крадіжки в зоні підтоплення правоохоронці не допустили.
Не втратили додаткових шансів і контрабандисти. У затопленій частині міста вимкнено газ та електрику, тому автомобільний пункт пропуску Дністрянської митниці на ніч занурюється в темряву. Стаціонарного аварійного освітлення тут немає — митники користуються всього–навсього кишеньковими ліхтариками. Тож, коли 28 липня пізно ввечері в міжрайвідділі СБУ пролунав тривожний телефонний дзвінок, співробітники вирушили до митниці відразу. Там оперативники «засікли», як люди тягнуть через міст завантажені плодами «кравчучки», а вже на нашій стороні в темряві поспіхом перекидають коробки в мікравтобуси (одній людині дозволяється пронести не більше двох кілограмів). Черговий інспектор цього нібито «не бачив», оскільки чекав закінчення контрабандної оборудки метрів за п’ятнадцять від свого робочого місця. Тепер він чекає наказу про своє звільнення.
А найбільше бояться, як вода спаде...
Районний та міський штаби з ліквідації наслідків стихійного лиха розташувались поряд, у сусідніх кімнатах споруди «Укртелекому», бо й міськвиконком, і райдержадміністрація — у водному полоні. Сюди приїжджають потерпілі від паводку, аби отримати початкову суму грошової компенсації в тисячу гривень, оскільки перший транш у сумі п’яти мільйонів Вінниччина вже одержала. Втім, це крапля в морі для регіону, де перша приблизна оцінка завданих збитків одразу сягнула 57 мільйонів гривень. Тільки по місту підтоплено понад 350 будинків, з яких евакуйовано 2 870 осіб. Ще понад 280 будинків стоять у воді в приміських селах — з них відселено близько 700 людей. Хтось живе в родичів, хтось у сусідів, частину розмістили в дитячому садочку, а в школі організували пункт харчування.
Мешканці міста найбільше боялися навіть не самої стихії, а того моменту, коли вода почне спадати. Могилівський екс–мер Петро Бровко, який відпрацював на посаді три каденції поспіль, показав автору цих рядків фото свого будинку, де вода сягнула підлоги другого поверху, а двометрова огорожа ледь виднілася над поверхнею. Бровко виглядав спокійно: камінна споруда витримає паводок. А от що стосується родичів, то лише похитав головою: «Будинок мого брата, мабуть, розповзеться, бо зроблений з опоки...».
Вапнякова порода, поширена в цих місцях, часто використовується як будівельний матеріал, і взимку чудово тримає тепло. Та варто їй постояти у воді, як одразу втрачає міцність і починає руйнуватись. Аналогічна повінь тут була у 1969 році, але тривала щонайбільше три дні. Нині ж за тиждень, що будинки стояли у воді, стіни набрали вологи, втратили міцність і можуть зруйнуватись під власною вагою. Кілька з них уже впали. Які будуть реальні збитки після нормалізації рівня Дністра, ніхто прогнозувати не береться.
Потоп і політика
Звісно, скільки людей — стільки й думок, однак у Могилеві–Подільському весь спектр громадської думки сфокусувався у двох точках. Перша — незадоволення діями працівників Новодністровської ГЕС, які, на думку городян, мали б спрогнозувати такий приплив води і заздалегідь звільнити місце у водосховищі. Інформація про те, що подібного паводку не було 200 років, їх мало заспокоїла, бо багато людей втратили практично все майно.
Друга — претензії до чинної міської влади. Незадоволення нинішнім міським головою Михайлом Осаволюком наростало й раніше, а екстремальна ситуація тільки різко загострила його. У місті переповідають і про те, як Осаволюк по–спринтерськи тікав від людей із затопленої вулиці, і про те, що місцева жінка звернулась до правоохоронних органів із заявою, ніби мер її привселюдно вдарив.
Та якщо розповіді пересічних громадян ще можна списати на знервованість, викликану неприємностями, що звалились на голову, то думку авторитетних у місті людей з рахунку не скинути. Голова правління ВАТ «Могилів–Подільська швейна фабрика «Аліса» Валентина Рудик розповіла, як зупиняли виробництво, в авральному темпі рятували сім тисяч пар жіночих брюк, приготовлених для відправки за кордон, та сировину, як телефонували партнери зі Швеції і колишні (!) партнери з Домініканської Республіки, пропонуючи допомогу. І тільки з міськради ніхто навіть не поцікавився станом справ на підприємстві. Аналогічні слова «УМ» почула й від голови спостережної ради ВАТ «Могилів–Подільський консервний завод» (тут працюють 700 людей), Олега Лантуха. Відтак, можна припустити, паводок знесе не лише будинки — його політичні наслідки на місцевому рівні можуть «змити» з посад і деяких чиновників міста.
