Не помолитись, а помилуватись

І триватиме до 14 вересня, а потім переїде в Мінськ — у Національний художній музей Республіки Білорусь, і півтора місяця триватиме там. Правда, де взяти 60 тисяч гривень на плановий переїзд експозиції до сусідів, генеральний директор Києво–Печерського історико–культурного заповідника Сергій Кролевець поки не знає. Річ у тім, що держава ніяким чином не причетна до цієї виставки, і, за словами Сергія Кролевця, доки директор Третьяковської галереї Валентин Родіонов особисто не подзвонив нашому міністру культури і туризму, Мінкульт не хотів давати жодних гарантій щодо експонатів, які приїхали з Росії і Білорусі, — а це, на хвилиночку, ікони XIV–XIX століття. В Україні ж виставці матеріально допоміг мільярдер Сергій Тарута.

Не хочеться банально педалювати тему, що присвячена 1020–річчю Хрещення Русі виставка «Православна ікона Росії, України та Білорусі», зібрана з експонатів Державної Третьяковської галереї, Національного Києво–Печерського історико–культурного заповідника і Білоруського національного музею, була певною альтернативою виставці «Українці у світі» в Українському домі. Адже Києво–Печерський заповідник надав на виставку, яку патронував Петро Ющенко, до двох десятків парсун зі своєї колекції. Втім, безумовно, в очах публіки, яка розбирається в церковній дипломатії та державних інтригах, це так і виглядає. Для публіки ж, якій цікавий такий феномен, як православна ікона, виставка в Лаврі буде чудовою нагодою «знайти десять відмінностей» в іконописних школах трьох націй.

Найсуворіше дотримувались законів православної іконографії, кольорових вирішень, композиційних і стильових канонів у Росії, варто подивитися на деісусний чин XVI століття з Новгорода, щоб зрозуміти, як класично мали виглядати святі, архангели та Ісус за російською традицією. Одна з найдавніших ікон, яка експонується на виставці, — «Спас Нерукотворний» (прибл. 1447 рік) з Великого Устюга. Ця ікона відома з репродукцій у сотнях альбомів і каталогів, але, як правильно сказав Сергій Кролевець, жодна репродукція не взмозі передати харизму давньої ікони. Для Києва відібрали з колекції Третьяковки ікону «Святителя Дмитрія Ростовського», сина українського козака Сави Туптала, який у монашестві у Києво–Печерській лаврі починав свій великий труд «Четі і мінеї», ікону «Князя Володимира», хрестителя Русі, з деісусного чину однієї з новгородських церков, копію першої чверті XV століття «Богородиці Володимирської», оригінал якої, вивезений з території України Андрієм Боголюбським, оберігає в Третьяковській галереї одна спеціальна людина. Росіяни також намагалися показати регіональні особливості іконописних шкіл, тому представили ікони з Пскова, Ярославля, Поволжя, Москви, Новгорода, є парні ікони з колекції Павла Третьякова. Моє питання, чому в експозиції немає підписних ікон — Андрія Рубльова, Феофана Грека, прозвучало занадто наївно, сьогодні вони безцінні й практично невиїзні.

Якщо росіяни на виставці представили ікони XIV—XV століття, то Україну репрезентували переважно ікони XVI—XIX століття з ухилом у бароко, період найбільшого розквіту національної культури. В українській частині експозиції прекрасно видно вплив на іконопис народних уявлень, народної естетики, перехід до ікони–картини, «свободу творчості» українських богомазів, які попри наявність найславетнішої іконописної майстерні Києво–Печерської лаври, сильної школи, не боялися відступати від канонів, вносити свої сюжети, трохи міняти іконографію, експериментувати з кольорами. «Коли ця виставка відкривалася в Москві (з 29 травня по 13 липня вона експонувалась у Державній Третьяковській галереї), багато фахівців дивувалися, що ми привезли неканонічні ікони. А ми їм пояснювали, що в Україні іконопис пішов своїм шляхом», — розповідав Сергій Кролевець. Серед унікальних за іконографією ікон є «Пелікан», (Київщина, XIX століття), «Спас Недремне око» (1845 рік, Київщина), є волинські ікони першої половини XVII століття, де переплелися візантійські традиції з народними уявленнями, — «Спас на престолі» і «Свята мучениця Параскева». Прекрасні парні ікони «Христос Вседержитель» і «Богородиця Одигітрія» з Києво–Печерської лаври, виконані на мідній пластині з карбованим орнаментом, києво–печерська іконографія представлена іконою другої половини XVIII століття «Собор Києво–Печерських святих», «Преподобні Антоній і Феодосій Печерські» з Чернігівщини, «Успіння Богородиці Києво–Печерське».

У білоруській частині експозиції є дві не анонімні, а підписні ікони — «Спас Вседержитель» і «Богородиця Одигітрія» (1678 р., Пінськ) майстра Георгіуса, унікальна з точки зору іконографії робота «Розп’яття», де перед розп’ятим на хресті Ісусом стоять не Марія і апостол Іоанна, а цар Давид і янгол. Білоруські ікони відрізняються красивою живописною гамою, наприклад, «Спас Великий Архієрей» (XVIII століття), «Трійця» Василя Маркіяновича, який навчався в майстерні Києво–Печерської лаври.

Виставка з музейних колекцій доповнюється 20 іконами з колекції Фонду «Арт–інвест» бізнесмена Олександра Прогнімака, які вперше демонструють публічно.

Для особливо допитливих у холі музею стоять комп’ютери із відкритими веб–сторінками музеїв, які надали на виставку свої експонати. Хто хоче більше — той дізнається...