Чотири роки тому почалося дійство, яке багато хто називає найвеличнішою подією за всі роки незалежності, — Помаранчева революція. 21 листопада відбувся другий тур президентських виборів, а вранці 22–го на майдані Незалежності в Києві зібралися десятки тисяч людей. Невдовзі на Хрещатику з’явилися намети, а до вечора чисельність громади зросла в десятки разів. >>
Україна почала традиційну щорічну дискусію з Росією про наші газові заборгованості. Нинішня ситуація за антуражем, мов дві краплі води, схожа на попередні: якраз у період, коли на вулиці похолодало, а перемовини зі стратегічним партнером про нову ціну на блакитне паливо доходять до своєї кульмінації. >>
«Нинішня економічна криза має моральну основу. Про це говорять багато фінансистів, — каже Мирослав Маринович. — Ця криза вчергове нагадує людству, що слід жити за Божими законами. Чи людство прислухається? Але це добрий момент, щоб кожному з нас осмислити власні моральні засади».
Розмовляємо з паном Мирославом у людному фойє київського Кінопалацу перед презентацією збірника «Соціяльно зорієнтовані документи Української греко–католицької церкви: 1989—2008», де є відповіді церкви на запити суспільства упродовж майже десяти років. Ті відповіді почула незначна частина громадян, переважно парафіяльні священики. Можливо, завдяки цій книзі про християнський досвід вирішення суспільних проблем дізнаються політики, громадські лідери, журналісти і соціальні працівники. Між світським і духовним вималюється делікатний неофіційний місток. Владна верхівка почне сприймати церкву не лише як «будівлю для запалювання свічок», а й як суспільну установу, що має тисячолітній досвід втішення страждаючих, зцілення недужих, освіти талановитих. І яка привносить у соціум давно забутий стан — душевний спокій. >>
Правда, не зважаючи ні на що, завжди в якийсь час стає явною. Світ дуже довго мовчав про геноцид у центрі Європи, а тепер заговорив. Відкрилися архіви, свідки злочину перестали боятися розповідати про 33–й, видано тисячі книжок про Голодомор, створено десятки документальних фільмів. Утім джерело дезінформації залишається тим же, що й 75 років тому — за білокам’яним муром, червонозоряними вежами. І це незаперечний доказ того, що правда пече злочинця. >>
Початок 1980–х років. Пшеничні поля за містечком Узин на Київщині. Ми з братом Мишком — на велосипедах. Баба Юля кличе допомагати — збирати в лантухи колосся, що лишилося між стерні після комбайнів. Колосків — безліч. Наповнені ними мішки — вочевидь не для дрібного «Орльонка», вони підйомні хіба що для «України». Аж ось завжди весела, баба Юля плаче безгучними слізьми. Чого, бабо? >>
Режисер–документаліст Сергій Буковський, який зняв фільм про Голокост, за тему Голодомору взявся не з міркувань, що коли робиш фільм про вічне і робиш це професійно, то автоматично приречений на успіх. Вінки слави і щирі подяки від сильних світу сього його не цікавлять. Документальний фільм «Живі» робив для того, щоб і в Україні, і в Європі люди зрозуміли, що померлі в 1932—33–х роках залишились із нами, а ті, які дивом вижили і залишилися людьми, — це біографія всієї України. Творець фільмів «Завтра свято», «Війна. Український рахунок», «Назви своє ім’я по буквах», продюсером якого був Стівен Спілберг, радить вдивитися в обличчя бабусь і дідусів, які пережили пекло 33–го, поки не пізно. І задуматися про те, щоб ніколи не дати зробити з собою щось подібне. >>
Днями в залі засідань Луганської облдержадміністрації презентували фільм «Жива пам’ять», створений дослідниками Голодомору на Луганщині. «Губернатор» Олександр Антипов відкривав презентацію доволі стандартними (таки вже встигли стати стандартними навіть слова про найбільшу трагедію народу) фразами. А по завершенні перегляду раптом зовсім не по–написаному зізнався: «У мене [від побаченого] тиск підскочив...» >>
У середу на межі Хмельницької і Тернопільської областей відкрили пам’ятник жертвам Голодому 1932—1933 років. Композиція постала біля пожвавленої автотраси на правому березі Збруча, що в ті часи роз’єднував Україну. Чотириметрова скульптура з бетону має вигляд прикордонного стовпа, пронизаного колючим дротом. До нього прихилений сніп пшениці, переповитий рушником. Напис: «Мільйони їх, мов колосків на ниві, було й нема, було й нема...» >>
«Скромний, романтичний, надзвичайно красивий і зірковий», — такими компліментами засипала австралійського кіноактора Х’ю Джекмана редакторка журналу «Піпл» Елізабет Споркін. Її думку поділяють чимало жінок, до яких належить і Ніколь Кідман. Співвітчизниця, добра подруга і партнерка Джекмана по фільму «Австралія» зізналася, що вважає Х’ю дуже класним. Саме Джекман очолив щорічний рейтинг «найсексуальніших із нині живих чоловіків», який днями оприлюднив журнал «Піпл». І справді, чим не чоловік мрії — стрункий, підкачаний, уже понад 12 років закоханий у свою дружину, Дебору–Лі Фурнесс, із якою має двох дітей, співає романтичні балади, любить побалувати сім’ю смачною вечерею власного приготування... >>
Лютерани Фінляндії навіть не знають, як реагувати — сміятися чи обурюватися. Таку складну гаму почуттів викликала у вірян, надто ж у церковної верхівки, заява пастора Оллі Аалто з невеличкого містечка Іматра поблизу російсько–фінського кордону. Чоловік, який відслужив на парафії понад два десятиріччя, повідомив керівництво єпархії Міккелі про те, що збирається... змінити стать. За словами Аалто, він стомився вести подвійне життя, адже насправді давно відчуває себе жінкою. >>
З часу завершення в НБА ери могутніх «Чикаго буллз» Східна конференція Національної баскетбольної асоціації розглядалася як слабша за аналогічне західне утворення. Визнані лідери Заходу — «СанАнтоніо сперз» чи «ЛосАнджелес лейкерз» — із дивовижною постійністю виходять до «плейоф», тоді як колишні чемпіони зі Сходу, якот «Маямі хіт», можуть наступний сезон провести на дні турнірної таблиці. >>
З акторкою київського Молодого театру, заслуженою артисткою України, дружиною міністра культури і туризму Лідією Вовкун ми зустрілися невдовзі після святкування її ювілею, «коли відчуває себе душа — Імператрицею». Говоримо про початок її творчого шляху, про навчання в театральному інституті імені Карпенка–Карого, про народження сина, в якого зараз уже є свій маленький хлопчик, про призначення в Чернівці, про роботу в театрі імені Кобилянської, про переїзд до Києва... Але про мистецтво говорити цікавіше, ніж про справи родинні, тож значно більше часу приділяємо новій прем’єрі Молодого театру — моноспектаклю «Емілі» за п’єсою американського драматурга Льюїса. >>
Укладання антологій — безпрограшна лотерея, бо цей книжковий формат об’єднує читачів різноманітних смаків. Такі збірки завжди провокативні, оскільки нав’язують незвичний алгоритм прочитання відомих текстів. Антології здебільшого екзотичні — як ікебана, що несподівано поєднує улюблені та байдужі вам квіти. І, як ікебана, мистецтво укладання антологій — давнє й поважне. А віднедавна творення подібних міксів — ще й виразно ринкова справа, яка цілком вписується в схеми новітньої логістики. >>
Мабуть, розташованій у далеких Карпатах бойківській Липовиці більше пасувало б називатися Решетилівкою. Навіть за правом історичного старшинства, бо в архівних документах це прикарпатське село згадується на півстоліття раніше, ніж райцентр на Лівобережжі України. Та й за спеціалізацією полтавська Решетилівка відома передусім ткацтвом, а Липовиця, де нині мешкає 1635 осіб, завдяки давній прихильності до сит–решіт може претендувати на неофіційний статус світової столиці з цього виду народних ремесел. >>
Ситуація із опалювальним сезоном у Луцьку знову вийшла не те, що з–під контролю, а взагалі втратила будь–яку логіку дій тих, хто так чи інакше до цього причетний. Початку сезону гарячих батарей в обласному центрі Волині передувала кількамісячна боротьба міської влади з приватною енергетичною компанією «Луцьктеплоенерго», що у сумнівний спосіб свого часу приватизувала стратегічну для міста найбільшу котельню на вулиці Карбишева. Спершу компанія шантажувала владу і місто, три місяці не подаючи гарячої води у кілька мікрорайонів міста. І тільки привид холодів, що наближалися, змусили міського голову вдатися до радикальних дій і самовільно розпломбувати котельню й дати людям воду й тепло вчасно, тобто з 15 жовтня. >>
П’ятнадцять великих компаній, які становлять 90 відсотків будівельного ринку Харківщини, оголосили війну інспекторам із державного архітектурно–будівельного комітету (ДАБК) та філії «Укрдержбудекспертизи». За словами їхніх топ–менеджерів, чиновники цих наглядових структур перетворили харківські будмайданчики на невичерпне джерело власного збагачення і можуть знищити перспективну галузь як таку. На знак протесту керівники компаній днями вивели на центральний майдан Свободи майже дві тисячі робітників разом із півсотнею одиниць важкої будівельної техніки і обіцяють боротися до кінця. Свідком їхнього пікету, за цікавим збігом обставин, став Президент Віктор Ющенко, який якраз перебував із робочим візитом у Харкові. Виїзний демарш бульдозерів та людей у касках неабияк зацікавив главу держави, який дав доручення голові облдержадміністрації Арсену Авакову особисто розібратися в цьому конфлікті і доповісти йому про результат. >>
Економічна криза, від якої потерпає суспільство, виявляється, має й певні позитивні моменти. У цьому вже встигли переконатися мешканці Маріуполя, де складна ситуація на металургійних гігантах — комбінатах «Азовсталь» та імені Ілліча — відразу позначилася на життєдіяльності всього міста. Та немає лиха без добра, адже міська влада вирішила поки призупинити підвищення тарифів на послуги комунального підприємства «Маріупольтепломережа». >>
— Долари є? — запитав учора в касира обмінного пункту, на дверях якого аршинним розміром вивішені «правильні цифри» з постанови Нацбанку: максимальна курсова різниця та відхилення від офіційного курсу — 1,5%. >>
Голова УНА–УНСО Юрій Шухевич відкидає звинувачення в участі членів своєї організації у південно–осетинському конфлікті, передає УНІАН. Пан Шухевич не виключив участі кількох українських найманців, проте зазначив, що «українці як організована сила не брали участі у цьому конфлікті». За його словами, співробітники російських спецслужб пробували завербувати членів УНА–УНСО для участі у війні на боці Південної Осетії та Абхазії, пропонуючи їм за це великі гроші, проте жоден із «унсовців» не прийняв пропозицію. На думку керівника УНСО, це робилося для того, аби потім були знайдені тіла українських бійців, і це стало б підставою для звинувачень на адресу України. На підтвердження Юрій Шухевич зазначив, що головною вимогою вербування українців була наявність українського військового квитка зі спеціальністю «підривник». >>
Схоже, в Києві через двадцять із гаком років знову увійдуть у моду слова «другий блок працює нормально». Мова, слава тобі Господи, не про Чорнобиль. Наразі — про ТЕЦ. Прес–служба «Київенерго», пояснюючи, чому у деяких столичних помешканнях температура повітря впала до +15, сипле термінами та деталями. Зацитуємо дослівно. >>
Тіла шахтарів були виявлені 19 листопада під гірською масою під час відновлення парусних перемичок на горизонті 1000 метрів, повідомляють у територіальному управлінні Держгірпромнагляду в Донецькій області. Їх підняли на поверхню для проведення експертизи й подальшого поховання. Тіло ще одного гірника продовжують шукати. Всі загиблі під час вибуху перебували в кліті, яка зірвалась і впала на дно шахтного стовбура. Трьох шахтарів засипало вугільною масою. >>
Справжній «вестерн» розігрався позавчора у Донецькому відділенні Home Credit Bank, що розташоване по вулиці Постишева, 43, неподалік Палацу шлюбів. Близько 16.30 сюди увірвалося двоє грабіжників у масках, які з криками «усім на землю!» без жартів почали стріляти у підлогу та у стелю. Вже після першого пострілу троє відвідувачів та п’ятеро працівників банку з переляку кинулися на підлогу. >>
Знов за рибу гроші, або наша пісня гарна й нова: влада вкотре береться за заборону руху автотранспорту Андріївським узвозом. «З метою збереження і захисту історичної архітектури від впливу вібрації та загазованості...» Ініціатива — прекрасна, її автор — прекрасний не менш. (От і дочекався Леонід Черновецький, що його похвалила «Україна молода»). >>
Як стверджують реаніматологи Івано–Франківської міської дитячої лікарні, ще одна–дві прогаяні години — і новонароджений на цьому світі був би не жилець. На щастя, найгірша доба життя для нього вже позаду. Після проведеної під наглядом медиків ночі стан здоров’я хлопчика стабілізувався і не викликає надмірної тривоги. >>
Польські вчені оголосили, що вирішили багатовікову суперечку про те, де ж похований Миколай Коперник. Місце поховання Коперника, який помер 1543 року у віці 70 років від інсульту, довгий час залишалося загадкою та предметом наукових суперечок. Коперник був похований без зайвого розголосу в його рідному місті Фромборк. Лише 2005 року польські науковці під керівництвом професора Єжи Гонссовського натрапили на ймовірну труну Коперника в одному з бокових вівтарів кафедрального собору Фромборка. >>
Політичний, економічний та військовий вплив США у світі впродовж найближчих 20 років зменшиться — такий висновок щойно оприлюдненого звіту Національної ради з розвідки США під назвою «Глобальні тенденції 2025 року: змінений світ». Звіт готували не лише розвідники, а й провідні американські політологи, економісти та футурологи, повідомляє Бі–Бі–Сі. На думку експертів, до 2025 року Китай стане найбільшою за розмірами економічною потугою світу, хоча у військовому відношенні він, імовірно, все ще буде поступатися США. >>
Усі ви — юрба плебеїв, один я — блакитної крові. Хіба що так можна пояснити поведінку високопоставленого іноземного дипломата Олександра Грачова в Одеському аеропорту... >>
Позавчора у варшавському шпиталі помер від інфаркту на 81–му році життя славетний актор Ян Махульський, повідомляє «Газета виборча». Він був також режисером, викладачем та найкращим послом свого рідного міста Лодзь, яке любив більше за Варшаву і Краків. Навіть його автобіографічна книга має назву «Хлопець із Холлілодзі». Махульський народився в цьому місті 3 липня 1928 року, закінчив Варшавську акторську та театральну школу, з 1974 року викладав на акторському факультеті, був його деканом. >>
Ще 12 років тому ріг вулиць Павлівської та Тургенєвської мав зовсім інший вигляд. Кутовий будинок під номером 13/48 (він, слава Богу, зберігся й дотепер) оточували подібні до нього невисокі «сталінки». Власне, по Павлівській, 11, узагалі стояв маленький будиночок, який займало книжкове видавництво. Він «пав» першим. Далі настала черга будинку по Тургенєвській, 46. Із нього поступово виселяли мешканців, а в 1995 році — почали руйнувати. Саме руйнувати, хоч спочатку обіцяли, що розбиратимуть вручну. Це має значення, адже сусідній будинок прилягає до знищеного побратима впритул, без найменшої шпарини. Тож коли будівельна техніка лупила по стінах 46го номеру, 48й «плакав» тріщинами. >>
На столичній шаховій дошці малих архітектурних форм, а простою мовою — кіосків, продовжують розігрувати складні партії. Причому, хто яку гру веде, одразу не зрозуміло. «УМ» уже писала про пікетування КМДА працівниками МАФів два місяці тому. Тоді, між іншим, пікетувальники розповідали про досить цікаву практику, коли замість демонтованого кіоска наступного дня на тому самому місці з’являється нова залізна коробочка. До того ж як не дивно, дозвіл на розміщення МАФу, який попередні підприємці так і не змогли отримати, у нових власників «точок» був. >>
Добровольці не знали, що їх «вижиматимуть» без ротаційних хвиль мобілізації >>
Знав би Сергій Корольов куди полетять російські ракети >>
Концентрована присутність Героїв у Раді на 5 хвилин >>
Закон про мобілізацію поганий і запізнілий >>
Мобілізація: чотири болючих питання >>
«Руський мір» інспірує в США неомаккартизм >>
Чому Ізраїлю на відміну від України вдається тримати увагу світу >>
Вибори обовʼязково будуть: чи можливо їх провести під час війни? >>
Український досвід Другої світової війни: потрібен сучасний музей >>
«Крокус» — коронація кривавого «карлика» >>
