Японський бог

Японський бог

Розхвалена стрічка «Труднощі перекладу» Софії Копполи мене, при всій любові до «непростих» фільмів, чомусь не вразила. Ледве додивившись фільм «оскароносної» сценаристки десь до кінця першої третини, я не відчула жодних докорів сумління за свою непослідовність. Утім як і бажання додивитися кінорозповідь про страждання американців у незбагненному для них Токіо до кінця.
«Знаєте, що я зроблю, повернувшись додому? Передивлюся «Труднощі перекладу», — вголос пообіцяв собі колега після чергової (і традиційно невдалої) спроби нашої журналістської групи порозумітися з місцевими «аборигенами». Точно, погодилися ми. Після Японії ми просто зобов'язані зрозуміти цей фільм. Щиро кажучи, не можу сказати, що тепер творіння Копполи-молодшої подобається мені більше, ніж раніше. Але одне ясно напевне: як і будь-який іноземець, який побував у Країні Сонячного Сходу, оцінюю цей фільм я тепер зовсім інакше.
Мабуть, насправді Японія зовсім не така, якою побачила її авторка цих рядків. Адже ця фантастична країна з її покемонами й самураями, гейшами і роботами, хмарочосами й «паперовими» хатками з кожним кроком сейсмічно неспокійною територією постає перед очима чужинця все дивовижнішою й незбагненнішою. І осягнути її, а вже тим паче описати у безжально обмежених газетним простором кількох абзацах, марно навіть намагатися. Тому ці рядки — без жодних претензій на повноту історично-культурної чи туристичної картини — всього лише ескіз Країни, де сходить Сонце (переважно через призму Токіо), складений із враженнєвих пазлів: Японія через вікно автобуса, з висоти готелю, з розповідей місцевих мешканців і наших співвітчизників та росіян, які знайомляться з нею вже багато років. Японія, яку за кілька коротких (ми ж не на екскурсію приїхали, а працювати!) днів і довгих ночей (ну хоч у вільний від роботи час ми маємо право на екскурсію?!) так і не вдалося зрозуміти, але куди так хочеться повернутися... >>

Чорна серія

Літак колумбійських авіаліній «Вест Каріббієн Ейрлайнс» марки «Макдоннел Дуглас MD-82» з 152 пасажирами та 8 членами екіпажу на борту розбився позавчора в горах західної Венесуели, неподалік від кордону з Колумбією, повідомляє «Франс Пресс». Літак здійснював рейс з Панами на Мартиніку — заморський департамент Франції в басейні Карибського моря. Всі пасажири були мешканцями Мартиніки і мали французьке громадянство. Більшість складала група колишніх однокласників, які вирішили відзначити чергову зустріч спільною туристичною мандрівкою до Панами. >>

«Ціль» у погонах

Епопея загадкових смертей колишніх високопосадовців в Україні триває. Позавчора після обіду в Дніпропетровську, у центрі міста невідомі розстріляли з автомата колишнього начальника обласного Управління боротьби з організованою злочинністю, полковника Едуарда Шевченка, який займав цю посаду чотири роки поспіль — з 2001 до березня 2005 року. >>

Лукаві лукашенківці — проти наших грибників

Як уже повідомляла «УМ», нещодавно 19 громадян України — мешканців прикордонного з Білоруссю Овруцького району Житомирщини затримали на українській території білоруські прикордонники. Погрожуючи зброєю, українців під конвоєм доправили до білоруської застави, де утримували під дулами автоматів більше доби. Чому білоруські військові топталися по нашій території та ще й знущалися тут над громадянами України — так і залишилося нез'ясованим. >>

До святкування будьте готові!

Відучора в Міжнародному дитячому центрі «Артек» спостерігається надзвичайне пожвавлення: на святкування 80-річчя табору почали з'їжджатися VIP-гості. Однією з перших прибула гостя з далекої Америки — учора о другій годині дня в Сімферопольському аеропорту зустрічали Мілу Йовович, а вже через дві години було заплановане її спілкування з юними мешканцями «Артеку». >>

«Буквар» чи «Азбука»?

Міністерство освіти і науки Російської Федерації неодноразово зверталося до української діаспори з пропозицією про створення української школи, проте діаспора запевняє, що в цьому немає потреби. Про це заявив міністр освіти та науки Андрій Фурсенко, який перебував в Україні з офіційним візитом. >>

Зона залишається

Незважаючи на численні розмови щодо зменшення зони відчуження навколо ЧАЕС, у найближчому майбутньому цього не станеться. Саме на цьому акцентувала увагу перший заступник міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Тетяна Амосова, яка в зв'язку з відпусткою міністра Давида Жванії відповідала на питання громадян під час «гарячої лінії» в Кабінеті Міністрів України. Зараз навіть постає питання щодо збільшення цієї території, адже згідно з проведеним моніторингом, є немало районів, які не входять до зони відчуження, де рівень радіоактивної забрудненості перевищує норму в декілька разів. Поряд з цим існують ділянки, які вважаються забрудненими, але насправді не є такими.. Позбавляти пільг жителів цих регіонів будуть лише згодом, після більш ретельного дослідження. >>

«Одинокий яструб» не буде одиноким...

На проспекті Волі у Луцьку є будинок, на якому висить скромна меморіальна дошка, що нагадує: тут жив льотчик-випробувач Анатолій Дем'янович Грищенко, Герой Росії. У цьому будинку й досі мешкає його сестра. Грищенка, командира окремого загону пілотів-випробувачів, добре знають не лише в Росії. Король Іспанії Хуан-Карлос І спорудив відважному льотчику меморіал, а всесвітня організація «Фонд безпеки пілотів» нагородила його найвищою своєю нагородою — «Одинокий яструб». >>

Віра, праця і розваги

Німецьке місто Кельн, якому понад тисячу років, від понеділка є столицею Всесвітніх днів молоді, що триватимуть до кінця тижня. Сьогодні туди прибуде Бенедикт XVI. Це буде перший закордонний візит нового Папи. Бенедикт XVI днями в інтерв'ю «Радіо Ватикан» зізнався, що обрав для свого першого візиту Німеччину не тому, що це його батьківщина, а з поваги до свого попередника Івана Павла ІІ. Адже Іван Павло ІІ був автором ідеї проведення такого фестивалю, саме за його понтифікату Кельн був обраний черговим містом, яке прийматиме Всесвiтнi днi молодi. >>

Святий брат і навіжена сестра

Позавчора пізно ввечері під час вечірньої молитви за участі 2,5 тисячі вірних у французькому селі Тез 36-річна румунка несподівано кинулася на відомого в Європі місіонера брата Роже і завдала три удари ножем у горло та плечі. 90-річний брат Роже помер на місці. Психічно хвору нападницю заарештувала поліція. >>

БТРом на Рiната

Мабуть, занадто довго донецький «господар» і за сумісництвом найбагатша людина України Рінат Ахметов у далеких Європах вагався, чи варто йому пити каву в МВС, де шкодують «заварки». За цей час правоохоронці встигли на Ріната Леонідовича не на жарт образитись і від запрошень у гості перейшли до справи за методом «якщо гора не йде до Магомета...». І приїхали до «гори» на... БТРі. >>

Земля, вугілля і люди

Ситуацію навколо земельних ресурсів України інакше, як критичною, назвати складно. Від столиці й «до самих до околиць» не знайдеш регіону, який би не турбувало «земельне питання». Чи не найкритичнішим є становище із роздачею заповідних земель є у Криму. За інформацією Петра Порошенка як голови комісії, що вивчає стан справ у земельній сфері (її розтиражував тижневик «Дзеркало тижня» з посиланням на міністра оборони Анатолія Гриценка), протягом останньої п'ятирічки Україна щороку втрачала до 20 мільярдів гривень «через злочинне розкрадання земельного ресурсу». >>

Фальстарт «Союзу» і мерії Південного

Услід за розпорядженням Президента про проектування і будівництво нафтопереробного заводу в районі порту Південний наприкінці минулого тижня, а саме — 12 серпня, несподівано видав розпорядження про скликання позачергової сесії міськради мер 26-тисячного міста Південне Одеської області Олександр Журавель. Він рекомендував місцевим депутатам розглянути на екстреному засіданні по суті два питання: про реструктуризацію ВАТ «Одеський припортовий завод» і доцільність вибору земельної ділянки під будівництво нафтопереробного заводу в районі морпорту Південний. Якщо бути точним, то, швидше, навпаки — проголосувати за недоцільність зведення сучасного підприємства, як випливало з проекту рішення, терміново підготовленого для учасників сесії одним із чиновників міськради... >>

Школа сімейного життя

Історія Вероніки, яка нині стала всесвітньо відомою саксофоністкою, буквально приголомшила глядачів Клубу українського кіно при Колумбійському університеті Нью-Йорка, де з ініціативи його президента Юрія Шевчука був показаний український документальний фільм «Вероніка і саксофон» за участю молодої режисерки з Києва Олени Фетісової. (До слова, нещодавно фільм отримав диплом 1-го Фестивалю документального кіно «Контакт» у Києві). І річ не в тім, що 23-річна Вероніка ще студенткою здійснила успішні концерти в Києві, Москві, Парижі, що вона талановита і її, напевне, чекає успішне майбутнє. Всіх нас, глядачів, зворушило саме те, ціною яких зусиль зуміла вона реалізуватися. Адже раннє дитинство, від народження до семи років, вона провела в будинку для сиріт у Криму, звідкіля її взяла на виховання у свій родинний дитячий будинок жителька Сімферополя Ірина Кожухарова, яка і дала їй своє прізвище. Тому її родина — це мама Ірина і більше десяти братів і сестер — теж колишніх сиріт. І саме завдяки підтримці Ірини Іванівни Вероніка продовжувала своє захоплення грою на саксофоні, в 14 років вступила в московське Гнесінське музичне училище і закінчила його. Нині навчається в Музичній академії, бере участь у мастер-класах у Парижі, у Міжнародному конкурсі саксофоністів у Брюсселі. І ось стала героїнею документальної кінорозповіді, що теж пішла світом... >>

«Зарплатні» плани

Головне соціальне відомство у державі — Міністерство праці та соціальної політики — днями підсумовувало результати своєї роботи за останнє півріччя. За словами міністра праці та соціальної політики В'ячеслава Кириленка, перед новим урядом від самого початку постала гостра необхідність диференціації пенсій і одночасно її підвищення. «Ми зробили це, внісши зміни до бюджету на 2005 рік, і тепер ситуація з пенсіями та їх диференціацією є більш-менш задовільною, — каже міністр. — Сьогодні 80 відсотків пенсіонерів отримують пенсію, вищу від прожиткового мінімуму, який становить 332 гривні». За словами керівника Мінпраці, в повному обсязі здійснюються й інші обіцяні виплати — одноразова допомога при народженні дитини. Наразі її вже отримало понад 50 тисяч молодих мам, і заборгованості з цих виплат зараз немає. «За цей час максимальний розмір допомоги на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням, збільшився в 4-5 раз, а у 5,4 раза зросла сума допомоги на дітей одиноким матерям, — звітує міністр. — Виплати дітям-інвалідам підняли в півтора раза, а інваліди з дитинства отримують зараз допомогу, вищу більш як удвічі. З липня приблизно в 5 разів підвищили щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». >>

Душа, народжена на сході сонця

Для того щоб осягнути незвичайну й незвичну для західного менталітету культуру Японії, потрібні десятки років. Поїздка кореспондентки «УМ» на Далекий Схід зайняла кілька днів. Запитань — мільйон, і майже всі залишаються без відповіді. Тому зустріч із Людмилою Скирдою можна було вважати подарунком долі. Поет, учений, культуролог — вона вже понад три роки разом із чоловіком, послом України Юрієм Костенком, мешкає в Японії і щиро нею захоплюється. До речі, завдяки пані Людмилі чимало японців не лише дізналися про Україну з її багатою культурою і традиціями, а й щиро її полюбили. «Усе, що робить Людмила Скирда в Японії — це рефлексія її величезної любові до України, і саме перебування такої особистості в Японії є найкращим піаром для її країни і її народу», — так написав про нашу співрозмовницю відомий японський прозаїк і кінодраматург Рей Наканісі. А наразі пані Людмила розповідає про Країну Східного Сонця читачам «УМ». >>

Мадонна вже не на коні

Оригінальний «подарунок» зробила собі на день народження поп-королева Мадонна. Відзначаючи свято (16 серпня їй виповнилося 47) разом із чоловіком, режисером Гаєм Річі, та дітьми Лурдес і Рокко у своєму заміському обійсті неподалік Лондона, співачка вирішила відділитися від сімейної компанії і проїхатися на коні. Узагалі Мадонна дуже любить їздити верхи, і хоча захопилася цим тільки півроку тому, виявилася дуже здібною. Однак цього разу, як згодом пояснила її прес-секретар Барбара Харон, місіс Річі сіла не на свого «постійного» коня, а на нового, до якого ще не звикла. І в результаті вилетіла з сідла під час спроби взяти бар'єр. >>

Севастополь — місто матрацної слави

У Севастополі днями вже втретє пройшов незвичний спортивний турнір — «Великі перегони на матрацах». Їх учасники змагаються на морській 60-метрівці, використовуючи «будь-які нетрадиційні плавзасоби». Цього разу у «відкритому чемпіонаті міста» взяло участь майже півсотні осіб. >>

Зроби мені стильний хіп-хоп!

Одягатися по-справжньому стильно вміють насправді не так уже й багато людей. Адже «стильно» — це не означає дорого, і за відсутності доброго смаку навіть найбагатший модник у світі виглядатиме недолуго. Хіп-хопер Фаррелл Уїльямс до людей, які не вміють добирати гардероб, не належить. Адже, незважаючи на нібито малопоєднуване з уявленням про стильного чоловіка заняття (це, між іншим, іще одна велика помилка, притаманна переважно консервативним людям: вважати, що «стильний» — той, хто любить носити костюми з краватками), саме Фаррелл переміг у рейтингу престижного журналу «Есквайр» на звання найкраще одягнутого чоловіка. 32-річний власник «Греммі» Уїльямс «по-секрету» розповів виданню, що, одягаючись, ніколи не переймається, як про нього подумають інші. А одяг добирає, виходячи з головного критерію: щоб був зручний. До слова, минулорічний переможець рейтингу, учасник реп-дуету Outkast Андре-3000, цього разу посів тільки п’яте місце. >>

Ліфчик до ліфчика — румункам «сорочка»

Є на світі люди, які понад усе люблять колекціонувати сушених тарганів, комусь до вподоби випікати гігантські торти або ж на швидкість жерти хот-доги. І до чого лишень не вдаються диваки з усього світу, аби потрапити до великої Книги рекордів Гіннеcса! Навіть до в'язання гірлянд із досить специфічного елементу жіночого одягу, який зазвичай носять на грудях. Так, на ринку в бельгійському місті Остдюнкерку була продемонстрована найдовша у світі вервечка з бюстгальтерів. >>

Анекдоти

Мій друг патологоанатомом працює. Небалакучий, похмурий такий. Навіть очима так робить: морг, морг... >>

Принципові проти сервільних

Серія інформаційних хвиль, здійнятих навколо моральності нової влади і названих скандалами, потроху вляглася. Відійшовши від історій «а ля Андрій Ющенко», у розпал «мертвого сезону» преса потроху аналізує їх наслідки та робить відповідні висновки. І щодо президентської команди, вимоги до якої дуже високі, і щодо стану ЗМІ в нових умовах. Думок багато, але спільний знаменник один: порівняно з минулим роком в Україні справді побільшало свободи слова. Чи вважати цю свободу всеохопною — питання, однак, зауважмо, зараз зусиллями медіа на скандали всеукраїнського масштабу перетворюються навіть ті явища й події, які за минулої влади залишалися б узагалі мало ким поміченими. І якщо під час минулої виборчої кампанії інтернет як засіб масової інформації почав відігравати дуже важливу роль, то тепер, у, здавалося б, «мирний час», значимiсть всесвітньої мережі видається ще вагомішою.
Такі реалії. Про них, а також про тенденції у царині ЗМІ, ми розмовляємо з Олегом Медведєвим — журналістом, піарником, політологом і політтехнологом, нині — головним редактором групи сайтів «Обозреватель». Свого часу він був редактором газети «Киевские ведомости», відтоді тісно співпрацює з Михайлом Бродським, що не заважало бути одним зі «штабістів» та іміджмейкерів кандидата в Президенти Віктора Ющенка. Зараз Олег — «штабіст» Юлії Тимошенко (схоже, вона таки піде на вибори-2006 окремо). Медведєв, уродженець Луганщини, залишається затятим українофілом (останній його здобуток — україномовна версія «Оглядача»). А в планах — не лише експертна й «інформаційно-політична» робота в парламентській виборчій кампанії. За словами Олега, пан Бродський хоче повернути «Киевские ведомости», несправедливо забрані свого часом паном Суркісом. Але це вже таке... >>

Глухий кут

Нова менеджерська команда НТКУ на чолі з віце-президентом Андрієм Шевченком, бажаючи створити на УТ-1 сучасне й конкурентоздатне телебачення, ініціює найрізноманітніші зміни. Аби підняти рейтинг каналу, змінено стиль і формат подачі новин, внаслідок тестування на предмет професійності серед журналістів і дикторів відбулися «чистки», на Перший національний прийшли нові обличчя й голоси. За більшістю зниклих старих глядач, як правило, не жалкує. Кричущий виняток — скорочення на УТ-1 сурдоперекладу для глухих, який був присутній у двох денних випусках новин. Після «перезапуску» денних новин сурдоперекладачі, швидше за все, в ефір не повернуться. Понад 60 тисяч глухих українців будуть принесені в жертву рейтингу УТ-1. >>

Сергiй Ковальов: Путін — це КДБ при владі

— Сергію Адамовичу, чому Росія вкрай вороже налаштована до «помаранчевої» України?!
— Нинішня російська влада (не певен, чи лише нова, чи також попередня, хоч я не переконаний, чи особисто Єльцин) налаштована до України вкрай вороже. Україна теж була не надто доброзичливою до Росії; це взаємно, але не симетрично. Ненависть російського офіціозу більша і несправедливіша. Я вважаю, що глибинна причина не в тому, що несхвально ставляться до українських змін, які сталися внаслідок революції, а в тому, що загалом вороже ставляться до української незалежності, — вона дратує Москву. Москва добре розуміє, що розвалений Радянський Союз не відновити, відновлення кордонів я би назвав ненауковою фантастикою. Але одна справа — кордони, а цілком інша — вплив. Москва добре пам'ятає, як вона «тримала» соціалістичний табір, — напозір з державними кордонами було все добре — Угорщина була Угорщиною, а Чехословаччина — Чехословаччиною, але ж ви пам'ятаєте, чим це було насправді. І це породжує в Кремлі непереборне роздратування. >>

Не кожен українець у Чехії — нелегал

Коли два місяці тому в Україну з візитом приїздив президент Чехії Вацлав Клаус і говорилося про 200 тисяч наших заробітчан у цій країні, про необхідність їхньої легалізації тощо, складалося враження, що в Україні всіх цих людей сприймають як нелегальних заробітчан. Буцімто що не українець у Чехії — то нелегал. Особливої прихильності ініціатива Віктора Ющенка про гарантії легалізації українських робітників у пана Клауса, як відомо, не викликала. І це не дивно: чи хотів би, скажімо, Президент Ющенко легалізації в Україні сотень тисяч нелегальних мігрантів з Азії? Така заява викликала б переполох. Українці ж у Чехії роками працюють, як-не-як місця робочі займають, гроші вивозять, як можна їм сприяти? Такий стереотип/напівправда постійно кочує чеським суспільством, і сприяння українській міграції для будь-якого чеського уряду було б політичним самогубством. Утім для українців у Чехії рідна держава за бажання усе-таки може багато зробити. Що саме? >>

Вiктор Ющенко не командуватиме парадом

Цього року вперше за історію святкування Дня незалежності в Києві не відбудеться військового параду. Замість того на Майдані пройде спільна молитва за Україну за участю священнослужителів усіх конфесій .

Ніде у світі, окрім пострадянських країн та країн Азії, немає традиції проводити військові паради до дня народження тієї чи іншої держави. «Звичайно, армія би хотіла показати все те, що вона має на сьогодні. Але, думаю, тут немає жодної проблеми. Військові, як і всі, прийдуть на Хрещатик, але не військовою ходою, а звичайним строєм», — розповiв «УМ» заступник держсекретаря Марiкян Лубківський. Єдиними «армiйцями» на службi у свята будуть музиканти оркестру Збройних сил. На запитання, чи не пов'язана відміна параду з почуттям сорому за армію, від якої часто більше проблем, аніж добра, високопосадовець відповів: «Ні. Ми горді за нашу армію, а вона горда нами».
Також не планує наше керівництво запрошувати на святкування Дня незалежності лідерів інших країн — вистачить закордонних послів, акредитованих в Україні. «Немає традиції у світі, щоб запрошувати глав держав на такі урочистості. Запрошують тоді, коли є ювілейні дати», — пояснив Лубківський. Він також повідомив, що на святкування на Хрещатик та в Палац «Україна» запрошені два попередні президенти — Леонiд Кравчук та Леонiд Кучма. >>

І ніякої російської попси!

У більшості киян, які люблять масові заходи, навіть не виникає питання, куди ж піти гуляти святкового дня — ноги самі несуть до центральної площі столиці, туди ж поволі стікаються потоки гостей міста. Усі знають — де-де, а на Майдані стовідсотково буде щось цікаве. Втім, як зазначив начальник столичного управлiння з фiкультури та спорту Ростислав Карандєєв, у цьому є стільки ж плюсів, скільки й мінусів: «Для проведення усіх свят, які тільки існують, у Києві є Майдан і Хрещатик. З одного боку, добре, що в нас є такий центр, з іншого — погано: відійшовши у святковий день на квартал від Хрещатика, ми повністю втрачаємо піднесену атмосферу... Свого часу кияни мали чудове місце для проведення спортивних свят — Спортивна площа біля Республіканського стадіону, але будівництво, яке там розпочалося, практично поставило хрест на її «спортивній кар'єрі». Треба звільняти Хрещатик від такого навантаження, щоб люди могли прогулюватись по дорозі, як свого часу, коли було прийнято рішення про перекриття вулиці у вихідні та святкові дні. Але у вихідні проїжджа частина знову зайнята — концертними чи рекламними майданчиками, пивними кіосками тощо, і люди так само ходять по тротуарах. Тому ми шукаємо майдани в інших місцях, щоб поширити святкову атмосферу на весь Київ». >>

Немає нічого гіршого, ніж бути, як усі

11 серпня в український прокат вийшов черговий фантастичний екшн «Острів». Ідейне наповнення фільму створювалося за принципом «старі пісні про головне», чи, радше, про актуальне — клонування людини. Але кожен наступний із цих відомих ще з уроків зарубіжної літератури сюжетів про відтворення собі подібних, чи, як сказали б віруючі люди, про бажання бути Богом і створювати людей, усе реальніший: цього разу складається враження, що бути клоном — природно, політкоректно й у майбутньому буде навіть узаконено. >>

Книгоманія з епіцентром у вересні

Напевне, для багатьох ця інформація новиною не буде, оскільки прогресивні українці й так знають, що у вересні у Львові — Форум видавців. Подія, яку не варто пропускати за жодних обставин. Бо такого скупчення новодруків та письменників протягом року не буде ніде і ніколи. Цьогоріч Національна книжкова виставка-ярмарок матиме 12-й порядковий номер, триватиме з 15 по 18 вересня, а заанонсовані оргкомітетом події перевершать сподівання найзатятіших «форумців». >>

Хто не заховався — я не винен

Комп'ютерні ігри — це не для мене. Принципово. Нудно, безглуздо, нецікаво — навіщо витрачати на це час? Мабуть, саме тому після того, як була перегорнута остання сторінка «Простого вбивства» Олександра Кулика, відчувала себе стомленим стаєром, що промчав-таки свою дистанцію і знесилено впав на узбіччі після стрічки з написом «Фініш». От що значить немає досвіду. Напевне, реакція шанувальників комп'ютерних ігор буде прямою протилежністю моїй. Адже «Просте вбивство» — це та ж стрілялка, але не віртуальна, а словесна. >>

Кому ще кортить «з'їсти» шматок спортивної землі?

Досвідчені фахівці черговий спортивний провал полюбляють при нагоді супроводити ностальгійним: «Раніше, коли існувала радянська система підготовки...» Новому поколінню спортсменів залишається сприймати на віру те, що «за соціалізму» для спорту великих досягнень і масової фізкультури влада робила геть усе — від забезпечення дитячо-юнацьких спортшкіл до організації численних змагань. У тому числі й будувала спортивні споруди. Але в кожної медалі є зворотний бік. І тепер ми починаємо відчувати, що таке будівництво «для звітності», без економічного обгрунтування. Якщо у Східній Німеччині (НДР) від соціалізму залишилися басейни у кожній школі, а в Чехії — хокейний майданчик ледь не в кожному «райцентрі», то ми одержали у спадок громіздкі та енерговитратні споруди, утримувати які за нового рівня цін учорашнім господарям складно. Чи варто дивуватися, що спортивні об'єкти почали зникати або міняти своє призначення швидше, ніж почала падати фізкультурна масовість. Утім попит на існуючі спортивні споруди й бази залишився високим, але тепер йдеться не про цільове використання, а... поглинання.
Завдяки сприянню Мінмолодьспорту кореспондентовi «УМ» вдалося «проінспектувати» три відомі столичні спортивні центри. >>

Робота тренувальна, проблеми справжні

Уже скоро, 8 вересня, єдиний професійний клуб України — «Сокіл» — візьме старт у другому для себе відкритому чемпіонаті Білорусі. Після четвертого місця у минулому сезоні підопічні Олександра Сеуканда, здавалося, мали б замахнутися на вищу позицію. Але через втрати лідерів і невтішний стан хокею в нашій державі кияни ставлять перед собою завдання просто потрапити до «плей-оф», тобто до вісімки кращих із 12 команд-учасниць. >>