Досвідчені фахівці черговий спортивний провал полюбляють при нагоді супроводити ностальгійним: «Раніше, коли існувала радянська система підготовки...» Новому поколінню спортсменів залишається сприймати на віру те, що «за соціалізму» для спорту великих досягнень і масової фізкультури влада робила геть усе — від забезпечення дитячо-юнацьких спортшкіл до організації численних змагань. У тому числі й будувала спортивні споруди. Але в кожної медалі є зворотний бік. І тепер ми починаємо відчувати, що таке будівництво «для звітності», без економічного обгрунтування. Якщо у Східній Німеччині (НДР) від соціалізму залишилися басейни у кожній школі, а в Чехії — хокейний майданчик ледь не в кожному «райцентрі», то ми одержали у спадок громіздкі та енерговитратні споруди, утримувати які за нового рівня цін учорашнім господарям складно. Чи варто дивуватися, що спортивні об'єкти почали зникати або міняти своє призначення швидше, ніж почала падати фізкультурна масовість. Утім попит на існуючі спортивні споруди й бази залишився високим, але тепер йдеться не про цільове використання, а... поглинання.
Завдяки сприянню Мінмолодьспорту кореспондентовi «УМ» вдалося «проінспектувати» три відомі столичні спортивні центри.

Уже скоро, 8 вересня, єдиний професійний клуб України — «Сокіл» — візьме старт у другому для себе відкритому чемпіонаті Білорусі. Після четвертого місця у минулому сезоні підопічні Олександра Сеуканда, здавалося, мали б замахнутися на вищу позицію. Але через втрати лідерів і невтішний стан хокею в нашій державі кияни ставлять перед собою завдання просто потрапити до «плей-оф», тобто до вісімки кращих із 12 команд-учасниць.