Чарівник живої води

Уперше з Євгеном Товстухою я зустрiвся пiсля його повернення з Францiї. Керiвництво Сорбонського унiверситету запросило його прочитати курс лекцiй перед лiкарями i студентами Сорбони. Ще в радянську добу слава про знаменитого українського лiкаря–фiтотерапевта перейшла кордони багатьох європейських держав.

Понад 50 рокiв вiддав Євген Степанович українськiй народнiй медицинi та фiтотерапiї. Вiн надав допомогу сотням тисяч пацiєнтiв, повернувши їм здоров’я i врятувавши життя. У народнiй медицинi з її тисячолiтнiми традицiями i сучаснiй медицинi Євген Товстуха пiдкорив уже багато вершин, але, незважаючи на солiдний вiк, продовжує впевнено долати все новi й новi пiки.

Приїхавши до старовинного затишного Яготина, люди запитують: «Як знайти цiлителя Товстуху?». І кожний мешканець мiстечка радо допоможе вам знайти дорогу до свого уславленого земляка. >>

Гроші — ніщо, ідеї — все

Відповідь на питання, чому немає сильного сучасного українського кіно, ми знаємо: «Бо немає грошей». Відповідь на аналогічне питання про грузинський кінематограф, поставлене 33–річному режисеру Александру Корідзе, струсонула, як лобове зіткнення: «Бо немає ідей». Для українців фактом його біографії, що «говорить», є створення документальної стрічки про Ніно Катамадзе «Русалка». Кілька років він працював для російського ТБ, знімав документалістику в Грузії. І ось зараз Корідзе працює над проектом, який можна охарактеризувати як повнометражний художній дебют: це альманах із різножанрових новел — документалістика, анімація, фікшн. «УМ» зацікавилася цією роботою молодого грузинського режисера з двох причин: по–перше, наскрізна ідея проекту — оновити кіно– та музичний простір Грузії, по–друге, автор фінансує зйомки із власної кишені. >>

Шаблони i профiлi української iсторiї

За всі часи найбільш складним питанням було питання про очевидне. Утім саме очевидні речі, як дізнаємося з книжки «Історія в профіль» Костя Бондаренка, виявляються найбільш складними, адже все складнопідрядне сьогодні детально описано, проаналізовано і затвер­джено офіційною наукою. «Ми, історики, подібні до гільдії факірів, — згадує автор слова одного зі своїх колег. — Ми знаємо всі таємні сторінки, ми знаємо, як воно було насправді. Але суспільству треба давати легко перетравлюваний і корисний продукт. Їм треба знати лише те, що вони знають — і не більше». Тому не дивно, що основні питання на зразок того, «чи пишемо ми історію етносу, а чи історію нації?», яке досліджується у передмові до збірки, в офіційній науці завжди залишалися без відповіді. Може, через те, що для згаданого суспільства це занадто складно, і треба, нарешті, простіше? >>

Лох на дорозі

Одразу кілька великих і безглуздих аварій на дорогах, черговий сплеск зухвалості мажорів та ще безглуздіша заява в.о. начальника ДАІ, що за відеофіксацію його хабарників–підлеглих можна загриміти на 15 діб арешту, — все це, безумовно, хвилює маленьких українців. Тобто виборців, які теоретично можуть проголосувати за Партію регіонів. Тож проблемою безпеки на дорогах вирішив зацікавитися уряд. >>

Чи може «маленький українець» стати нардепом?

В Україні триває виборча кампанія. До нас повернулася змішана система, коли половина місць у парламенті (225) буде заповнена партійним списками, а половина — народними обранцями за мажоритарною системою. Якщо не брати до уваги позавчорашнє шоу Радикальної партії Олега Ляшка, яка без шансів на успіх висунула до ВР за партсписком багатодітну матір, молоду вагітну жінку, сліпого музиканта вкупі з покинутим іншими партіями політиком Юрієм Кармазіним, саме «мажоритарка» може стати «шляхопроводом» для пересічних українців до потрапляння у вищий законодавчий орган. Адже зараз тільки й лунають розмови про те, що «немає за кого голосувати». Чому в такому випадку самому не спробувати свої сили? Заявки приймаються до 13 серпня включно, запевнили «УМ» у Центрвиборчкомі. >>

Вивезуть, не вивезуть...

Юлія Тимошенко звернулася до Генпрокурора Віктора Пшонки з вимогою пояснити можливі плани обвинувачення припинити її лікування та силоміць перевезти з лікарні у в’язницю, а потім — до суду у справі «ЄЕСУ», який має відбутися 14 серпня. У своїй заяві засуджена екс–Прем’єрка вимагає від керівництва ГПУ і Качанівської колонії підтвердити або спростувати цю інформацію. >>

Діагноз — невігластво

Виявляється, всі трансляції літніх Олімпійських ігор на Першому Національному телеканалі здійснюються українською мовою. І лише «в дуже незначній кількості трансляцій разом з українськими коментаторами участь брали багаторазові олімпійські чемпіони, чемпіони Європи та світу, чия експертна оцінка того чи іншого спортивного змагання дозволяє українському глядачеві отримати більш повну картину події». А «світові рекордсмени, олімпійські чемпіони, які принесли нашій країні популярність і спортивну славу», звісно, «заслуговують поваги незалежно від того, якою мовою їм зручніше спілкуватися в студії». >>

Біцепси на свіжому повітрі

Незважаючи на пекельні погодні умови (стовпчик термометра показував +36), Венеціанський пляж у столичному Гідропарку позавчора був ущерть заповнений молоддю. Переможці телепроекту «Україна має талант–4» дотрималися слова, даного перед усією країною, і на частину виграної суми в один мільйон гривень власноруч збудували у Гідропарку перший обіцяний спортивний комплекс для «вуличного тренування» — Street Workout. Розділити радість із хлопцями захотіли і їхні суперники по шоу — театр вогню «ПротиНочі», шоу–балет «Аквамарин», а також лідери міжнародного руху Street Workout iз різних куточків України, які продемонстрували показові виступи, провели змагання та майстер–класи. >>

Павичі в багажнику

Після численних звернень захисників тварин до відповідних органів зі скаргами на те, що фотографи знущаються з мавпочок, пропозицій сфотографуватися з кумедними приматами значно поменшало. Але на зміну волохатим «іграшкам» прийшли пернаті — у багатьох «туристичних» місцях вуличні фотографи ледве не силою змушують перехожих брати до рук декоративних голубів, соколів тощо, розраховуючи на те, що після «тісного контакту» з красивим і ручним птахом людина просто не зможе встояти перед пропозицією заплатити за фото. >>

Тростянецька криза: черговий виток?

П’ять місяців фактично не працювала Тростянецька міська рада. Врешті, начебто досягнувши консенсусу, депутати зібралися у сесійній залі, але засідання, розпочате в червні, триває й досі. Політичні міжусобиці виявилися для депутатів важливішими за інтереси громади. >>

Мільйони замучених

7 серпня 1932 року Йосип Сталін підписав Закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», більш відомий як закон «про п’ять колосків». Мінімальна крадіжка (наприклад, кількох колосків голодною дитиною) каралася смертю. «Гуманним» вважався вирок: 10 років таборів без права амністії. >>

Я. не я, і мова не моя

Зустріч делегатів від української інтелігенції з Президентом щодо мовного законопроекту не принесла головного результату, на який сподівалися письменники та науковці. З’їздивши у кримський Форос «поговорити», вони так і не почули від Віктора Януковича конкретних слів про долю скандального законопроекту. Прес–служба глави держави, одначе, відзвітувала: мовляв, Віктор Янукович і сам не задоволений законом, погоджується, що у нинішній редакції цей документ розколюватиме суспільство. Звісно, про розмову з інтелігенцією прес–служба цитує лише схвальні відгуки. «Я переконаний, що нарада пройшла конструктивно і перспективно, — казав екс–Президент Леонід Кравчук. — Урешті–решт, мовне питання має вийти на високий державний рівень, на конституційний рівень і на такий рівень закону, який відповідав би стратегічним національним інтересам України». «Отой вал, який іде з Верховної Ради, комусь треба було зупинити, — додав поет Іван Драч. — Єдиний, хто може стати супроти цього, — це Президент Янукович. Вперше стурбованість щодо української мови входить у якесь нормальне робоче русло». >>

Рiдною мовою — з колискової

Людству вiдомий випадок, коли двоє трирiчних дiвчаток заблукали у джунглях Iндiї i потрапили пiд опiку вовчицi. У свої чотирнадцять рокiв дiвчатка ходили лише на чотирьох, спали лише вдень, не знали жодного людського слова, їли тiльки сире м’ясо. І людськi дiти померли «вовчицями». >>

Карась на стимуляторі

Слухаю радiо. Почалася передвиборча кампанiя. Та мене не це хвилює. Що день, то новi iноземнi компанiї з’являються в Українi. І всi вони найперш цiкавляться нашими землями i нашими продуктами харчування. Так беруть в обiйми, що вже важко знайти щось натуральне, якийсь огiрочок чи помiдор хоча б для дитини. Я вже не кажу про фрукти, м’ясо чи рибу. Все на гормонах, стимуляторах, вiтамiнах. >>

Росiя залишиться з оголеним корiнням,

Во iм’я Отця i Сина та Святаго Духа!

У тiй ситуацiї, яка склалася в державi з мовним («языковым») питанням, на мiй погляд, є вихiд.

Треба внести в парламент закон, який не приймуть, або поправку, яка не пройде, про узаконення iсторичної та географiчної назви народу та його «языка», який знищує неньку, котра його народила. Треба вилучити на загальнодержавному рiвнi слово «русский» iз офiцiйного вживання. Це може, на перший погляд, здатися дикунством i маячнею. Але перша i архiважлива дiя — це замiнити у школi «русскую речь и русский язык» на «российскую речь и российский язык». Як можуть дiти вчити мову держави, що не iснує (Польща — польська, Китай — китайська тощо). Це поставить усе на свої мiсця. Була Київська Русь — стала Україною, було Московське князiвство — стало Росiєю. Це виб’є фундамент дер­жавотворення пiвнiчного сусiда. >>

Ватра, що не згасає

В організований Молодіжним націоналістичним конгресом літній табір «Відвага» імені Івана Гавдиди, що розташувався на лісовій галявині поблизу села Ковалівка Полтавського району, ми приїхали, коли вже стемніло. Тож близько півсотні мешканців тамтешнього наметового містечка віком від 14 до 27 років, які прибули сюди переважно з Київщини, Полтавщини, Харківщини, Сумщини та Дніпропетровщини, готувалися до традиційної ватри. Запалюють її тут щовечора, та саме тепер вона особливо доречна. Треба ж підсушити взуття, яке буквально годину тому пройшло випробування зливою з градом. Як пережили такий екстрім власники вишикуваних біля багаття кедів і кросівок? Хлопці та дівчата (останніх у таборі — третина) піднімають великі пальці догори й відбуваються жартами. Мовляв, того дощу навіть не помітили, бо ... грали в регбі. Цю гру вони шанують навіть більше, ніж футбол, оскільки для гартування волі й командного духу силова руханка з овальним м’ячем фактично незамінна. Мужність, характер і відвагу (ці три слова стали девізом їхніх таборувань) одними лише шахами чи комп’ютерними «стрілялками» не виховаєш... >>

«Якщо тепер і воювати, то знати за що»

За багато віків синам України дуже часто доводилось воювати під чужими прапорами. Це створило одну з найболючіших та трагічних сторінок української історії. Відсутність власної держави штовхало українців воювати за чужі інтереси. Були, правда, і славетні історії, які чомусь не висвітлені в нашій літературі. Так, наприклад, маловідомий факт: французький король у 1646 році через свого посла у Варшаві де Бербері найняв козацький флот для війни з Іспанією. Козаки на чайках пройшли Босфор, Дарданелли, Егейське та Середземне моря, Біскайську затоку та взяли за одну ніч фортецю Дюнкерк. І впродовж двох років обороняли Французьку державу.

Буремне XX століття принесло людству дві світові війни. Україна опинилась у вирі цих кривавих подій. Спроба створити власну державу була потоплена в крові білими та червоними «братами» зі сходу. Україну роздерли на шматки Росія, Польща, Румунія та Чехія. В арміях кожної з цих країн служили українці. У такому розтерзаному вигляді Україна зустріла Другу світову війну. Без армії, без держави. Тільки у військах Канади та США служило більше 50 тисяч українців. У польській армії Андерса кожен четвертий був українцем. Із болем згадуємо про мільйони українців, часто навіть не озброєних, кинутих Сталіним — Жуковим під вогонь німецьких кулеметів.

На час розвалу СРСР у його армії та на флоті служили 300 тисяч офіцерів, мічманів, та прапорщиків українського походження. Готова професійна армія фахівців високого класу. Але «наш» уряд не зробив нічого, щоб українізувати армію. Здебiльшого ці люди були втрачені для України. Вони загубились у безкрайніх просторах Росії, Казахстану та інших республік. Де перестали бути українцями, але й ніколи не стануть своїми. Дехто демобілізувався і повернувся додому. Одну з тисяч подібних історій–спогадів українських офіцерів ми й друкуємо. Наш герой — В’ячеслав Леонтович, офіцер морської піхоти Росії, українець, якому довелося воювати у Чечні. >>

Від убивчого до великого

Після дебюту в кіно Леді Гага знову активно повертається до своєї основної професії. Нагадаємо, поп–зірка знялася у фільмі Роберта Родрігеса «Мачете вбиває», заслуживши від режисера безліч компліментів за свій акторський талант. Стрічка, одним із продюсерів якої є колишній генпродюсер і засновник українського телеканалу «1+1» Олександр Роднянський, вийде на екрани наступного року. >>

«Гоп–стоп» як реаліті–шоу

Засилля всіляких реаліті–шоу на ТБ уже призводить до того, що люди не розуміють, де телебачення, а де — реальне життя. Так, в американському місті Піттсбург група підлітків пограбувала піцерію, представивши свій напад як зйомки телепрограми. За повідомленням Сі–Ен–Ен, хлопці назвали грабунок «частиною нового реаліті–шоу під назвою «Нас щойно пограбували». >>

ПРИКОЛИ

Жінки повинні правити світом. Це дасть чоловікам більше часу, щоб пити пиво і дивитися футбол. >>

Цаца, царевиця і загадка танцю нестинарки

Болгарія не видається українцям таким уже заморським царством. Але, як то було і за радянських часів, порівняно з нашим Кримом сервіс на болгарських курортах — на порядок кращий. Майже всі пляжі, які займають понад 370 кілометрів берегової лінії, — муніципальні й безкоштовні. Відпочивальники, за бажанням, сплачують лише за шезлонги і парасольки — 5 левів (25 гривень). Утім більшість туристів засмагає на власних покривалах. Пісок щовечора просівають спеціальні машини.

На пляжах чути молдавську, російську, білоруську мову. І, звичайно, українську. Адже Болгарія — найпопулярніше місце відпочинку буковинців. Автобусом із Чернівців сюди їхати в середньому 18 годин, тоді як із Києва — до тридцяти.

Курортів на чорноморському узбережжі Болгарії чимало, тож обирати є з чого. Тим, хто хоче відчути подих античності, можна порадити рибальське містечко Созопол, засноване ще у 610 році до н. е. греками. Старий Созопол розташований на півострові, а Новий — «на материку», і це, як кажуть в Одесі, «дві великі різниці». >>

Горе «тарганам»

«Гра, звичайно, мене розчарувала, оскільки «Фейєнорд» був, як мінімум, не нижчий рівнем, ніж «Динамо». Матч проходив у дуже швидкому темпі, ми володіли ініціативою, але, на жаль, не реалізували три–чотири дуже хороші нагоди для взяття воріт «Динамо». При цьому ми дали «Динамо» зовсім мало шансів для того, щоб забити нам гол. А підсумковий результат ви самі бачите — 0:1», — у цьому сумному коментарі головного тренера роттердамців Рональда Кумана — весь зміст позавчорашнього матчу на стадіоні «Де Куйп». >>

Щирі й безмедальні

Після понеділкового спалаху у вигляді двох сходжень на п’єдестал наша команда знову взяла прикру медальну паузу. Принаймні якщо не вважати здобутком кілька дипломів, які вручають за місця з четвертого по восьме, і вихід до півфіналу боксера Тараса Шелестюка, що означає гарантовану принаймні «бронзу» в наступні дні. Вівторок був безмедальним, день середи — теж… Хоча розклад сил на вечір трохи обнадіював... >>

Ведмежа дипломатія

Білорусь вирішила відкликати свою дипломатичну місію зі Швеції і пропонує Стокгольму до кінця серпня зробити те саме зі своїм посольством у Білорусі. Про це заявляє білоруське міністерство закордонних справ. При цьому Білорусь наполягає на тому, що про розрив дипломатичних відносин не йдеться. Напруження у відносинах Мінська та Стокгольма викликав інцидент, що стався 4 липня, коли зі шведського літака на Білорусь скинули сотні плюшевих ведмедиків із прикріпленими на них демократичними гаслами. Минулого тижня міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт на своїй сторінці у «Твіттері» написав, що влада Білорусі вислала шведського посла за те, що він «занадто активно виступав на підтримку прав людини». >>

Екс–ЦЕНТРик моди

Із «Твіттера» у «Фейсбук», із модних сайтів на новиннєві — у вівторок світ облетіла новина про смерть найвідомішого «модного» фрика — італійської фешн–оглядачки, стилістки Анни П’яджі. Синє волосся, вибілене обличчя, сильно нарум’янені щоки, дивні капелюхи, боа й одяг, як у папуги, — свій стиль, який не сплутаєш із будь–яким іншим і тим паче навряд чи захочеш його повторити, Анна знайшла в 55 років. До того як стати найпомітнішим персонажем модного світу і королевою еклектики, якою ми її знаємо останні 25 років, Анна працювала перекладачкою, редактором моди в італійському журналі Arianna, головним редактором журналу Vanity, колумністкою у Vogue, газетах L’Espresso і Panorama, стилістом, фешн–консультантом. Здавалося б, такий трохи карикатурний персонаж, бабуся too much (з англійської — «занадто») у нападах епатажу мала б пропагувати маргінальну моду. Але навпаки — всі критики і дизайнери відзначали її надзвичайне чуття на нові тренди і нові таланти. І важко повірити — улюбленими парфумами епатажної ікони стилю були Chanel №5. >>