За всі часи найбільш складним питанням було питання про очевидне. Утім саме очевидні речі, як дізнаємося з книжки «Історія в профіль» Костя Бондаренка, виявляються найбільш складними, адже все складнопідрядне сьогодні детально описано, проаналізовано і затвер­джено офіційною наукою. «Ми, історики, подібні до гільдії факірів, — згадує автор слова одного зі своїх колег. — Ми знаємо всі таємні сторінки, ми знаємо, як воно було насправді. Але суспільству треба давати легко перетравлюваний і корисний продукт. Їм треба знати лише те, що вони знають — і не більше». Тому не дивно, що основні питання на зразок того, «чи пишемо ми історію етносу, а чи історію нації?», яке досліджується у передмові до збірки, в офіційній науці завжди залишалися без відповіді. Може, через те, що для згаданого суспільства це занадто складно, і треба, нарешті, простіше?

Відповідь на питання, чому немає сильного сучасного українського кіно, ми знаємо: «Бо немає грошей». Відповідь на аналогічне питання про грузинський кінематограф, поставлене 33–річному режисеру Александру Корідзе, струсонула, як лобове зіткнення: «Бо немає ідей». Для українців фактом його біографії, що «говорить», є створення документальної стрічки про Ніно Катамадзе «Русалка». Кілька років він працював для російського ТБ, знімав документалістику в Грузії. І ось зараз Корідзе працює над проектом, який можна охарактеризувати як повнометражний художній дебют: це альманах із різножанрових новел — документалістика, анімація, фікшн. «УМ» зацікавилася цією роботою молодого грузинського режисера з двох причин: по–перше, наскрізна ідея проекту — оновити кіно– та музичний простір Грузії, по–друге, автор фінансує зйомки із власної кишені.