Людству вiдомий випадок, коли двоє трирiчних дiвчаток заблукали у джунглях Iндiї i потрапили пiд опiку вовчицi. У свої чотирнадцять рокiв дiвчатка ходили лише на чотирьох, спали лише вдень, не знали жодного людського слова, їли тiльки сире м’ясо. І людськi дiти померли «вовчицями».

Слухаю радiо. Почалася передвиборча кампанiя. Та мене не це хвилює. Що день, то новi iноземнi компанiї з’являються в Українi. І всi вони найперш цiкавляться нашими землями i нашими продуктами харчування. Так беруть в обiйми, що вже важко знайти щось натуральне, якийсь огiрочок чи помiдор хоча б для дитини. Я вже не кажу про фрукти, м’ясо чи рибу. Все на гормонах, стимуляторах, вiтамiнах.

Во iм’я Отця i Сина та Святаго Духа!

У тiй ситуацiї, яка склалася в державi з мовним («языковым») питанням, на мiй погляд, є вихiд.

Треба внести в парламент закон, який не приймуть, або поправку, яка не пройде, про узаконення iсторичної та географiчної назви народу та його «языка», який знищує неньку, котра його народила. Треба вилучити на загальнодержавному рiвнi слово «русский» iз офiцiйного вживання. Це може, на перший погляд, здатися дикунством i маячнею. Але перша i архiважлива дiя — це замiнити у школi «русскую речь и русский язык» на «российскую речь и российский язык». Як можуть дiти вчити мову держави, що не iснує (Польща — польська, Китай — китайська тощо). Це поставить усе на свої мiсця. Була Київська Русь — стала Україною, було Московське князiвство — стало Росiєю. Це виб’є фундамент дер­жавотворення пiвнiчного сусiда.

Стаття в газеті «Україна молода» «Журналіст не міняє професію?» викликала неабияке роздратування в одного зі львівських журналістів, письменника Василя Терещука. Власне, його розгнівала пана Терещука не сама стаття, а точка зору Вахтанга Кіпіані щодо висунення кандидатів у народні депутати від Об’єднаної опозиції загалом та щодо перспективи перемоги його колеги Тетяни Чорновіл у 120-му мажоритарному окрузі (м. Городок Львівської області).