Під час інтерв’ю «Україні молодій» та газетам «День» і «Дєло» (переважна частина якого була опублікована у вчорашньому номері «УМ») Президент Віктор Ющенко відповів і на запитання про стабільність національної валюти. За словами глави держави, на неї впливають три основні фактори, із двома з яких «вдалося впоратися».

Змінювати Конституцію потрібно, і дуже важливо, щоб розуміння того, яким буде новий Основний закон, у суспільства й політиків оформилося до президентських виборів. Звісно, ще краще було б до того часу завершити процедуру ухвалення Конституції, але після того, як Верховна Рада півроку «маринувала» і так поданий запізно президентський проект, це вже неможливо. Та встигнути принаймні затвердити узгоджений варіант конституційної реформи на загальнонаціональному рівні – можна. Саме з цією метою Президент оголосив всенародне обговорення Основного закону, побачивши, що найбільші парламентські фракції блокують цей процес.

«Дивовижа: долар продають усього за 8,16 гривні! І це після вчорашнього 8,60!» — влетівши до кабінету з цією радісною новиною, колега позичає всі наявні гривні й біжить поповнювати свої валютні резерви на сотню–другу «зелених». Живий приклад того, що недарма експерти називають одним із чинників нестабільності національної валюти недовіру.

Журналістів «УМ» та газет «День» і «Дєло» Ющенко заінтригував тим, що йому відомі плани певних політичних сил, покликані скомпрометувати президентську ініціативу всенародного обговорення проекту нової Конституції. «Я читаю пошту Президента, яку не читає більше ніхто. Тому знаю, які зовнішні і внутрішні плани розробляють тільки для того, щоб збити це обговорення. Але не буду про це говорити, а робитиму свою справу», — повідомив Ющенко. Детальніше говорити й справді відмовився: повідомив лише, що таких планів є п’ять, і «це буде велика гра, метою якої є дискредитувати те, що робить Президент, переконати народ у тому, що нова Конституція — це зовсім не те, що зараз потрібно державі».

Компактний рай на території, майже вдесятеро меншій за Жмеринку. Країна, на дефіцитній землі якої розбиті десятки мальовничих парків та найкращі пляжі з лазуровою морською водою, придатною для купання протягом цілого року. Держава, де вважають за щастя оселитися найзаможніші люди світу. Князівство, де найзручнішим громадським транспортом якого є ліфти — з одного кінця держави до іншого. Саме в такому неординарному місці донецький «Шахтар» сьогодні зіграє в матчі за Суперкубок УЄФА із «Барселоною». Навряд чи в наших футболістів буде час милуватися красотами Монако, але якщо така хвилина знайдеться, їм неодмінно захочеться сюди повернутися. Так, як колись захотілося відомому українському тенісисту Андрію Медведєву та рекордсмену у стрибках із жердиною Сергію Бубці, котрі свого часу придбали тут помешкання.

Сьогодні в найменшій (після Ватикану) державі світу перебуватиме чимало українських політиків, підприємців та інших уболівальників, наближених до донецької верхівки. А журналісти «УМ» «проінспектували» Монако заздалегідь. Відтак є нагода розповісти читачам про цю країну трохи більше, ніж показуватиме телекартинка.

Сьогодні Володимирові Винниченку — 129. Революціонер, політик, перший голова уряду незалежної УНР, публіцист, блискучий літератор, посередній художник і ще гірший фермер, невиправний утопіст і дивак­натурист, він став чужим і для своїх — тодішніх українських націоналпатріотів, не кажучи вже про більшовиків.

Винниченка, доти надзвичайно популярного письменника і драматурга, книжками якого зачитувалася молодь, а за п’єсою «Чорна пантера і білий ведмідь» у 1926 році в Німеччині зняли фільм, перестали видавати і ставити, фактично позбавивши засобів до існування. Виїжджаючи у 1919 році в еміграцію, Винниченко писав: «Я їду як письменник, а як політик я всією душею хочу померти».

Життя його завершилося у селищі Мужен на Лазуровому узбережжі Франції. Тут, у маєтку «Закуток», Володимир Винниченко з дружиною Розалією Яківною прожив 17 років — до самої смерті 6 березня 1951го. Сусіди сприймали цього дивакуватого чоловіка в жовтих штиблетах за російського білоемігранта. А Винниченко жив собі за своїми законами єдності з природою, тяжко працював і мріяв, що колись настане час, коли не доведеться рахувати кожну копійку, щоб купити, наприклад, квитки в театр або книжку за 20 франків…

Кореспонденти «УМ», побувавши в Мужені, спобували розібратися, що і як шукав тут Винниченко. І чи знайшов.

Наступного тижня до Києва приїздить віце–президент США Джозеф Байден. Про те, наскільки важливим є цей візит у контексті україно–американських відносин, про роботу міністерства без голови, чи зміняться стосунки України з міжнародною спільнотою після президентських виборів–2010 та як довго ми залишатимемося для Заходу «людьми третього сорту», «Україна молода» розмовляла із заступником міністра закордонних справ Костянтином Єлісєєвим.

Голову полтавського обласного об’єднання товариства «Просвіта», народного депутата–«нашоукраїнця» Миколу Кульчинського «УМ» знає давно. У Верховній Раді дуже мало людей, які в останню чергу дбають про власну кишеню, і Кульчинський належить саме до таких. Він не має жодного бізнесу чи додаткових прибутків, а більша частина його високої депутатської зарплатні йде на фінансування «просвітянських» потреб та організацію відомого фестивалю «Мазепа–фест». Але зараз увесь час, гроші і здоров’я Кульчинський віддає на втілення чергового патріотичного проекту: встановлення пам’ятника гетьманові Івану Мазепі у Полтаві. До «години ікс» — усе менше часу, проблем ще безліч, а коштів — бракує. Про те, чому так важко стає реальністю монументальний Мазепа і як кожен із нас може цьому посприяти, пан Микола розповів «Україні молодій» у кулуарах вкотре бездіяльного парламенту.

«Знаєте, дівчатка, чим ви відрізняєтеся від нас?» — залицялися до гарненьких журналісток нардепи в парламентських кулуарах. «Тим, що ми — стрункі й високі, а ви — пузаті й приземкуваті?» — кокетували «дівчатка». «А от і не вгадали: тим, що ви тут працюєте, а ми — байдики б’ємо!» — реготали народні обранці.

— Пане Владиславе, скільки ще може тривати бездіяльність Верховної Ради? Сесія вже ось–ось закриється, а «завдяки» вашій фракції парламент так і не може ухвалити жодного рішення...

— Думаю, незабаром ця ситуація буде розв’язана. Уряд Тимошенко вимушений відреагувати на принципову позицію Партії регіонів стосовно підвищення мінімального прожиткового мінімуму, заробітної плати та інших виплат, адже питання дуже резонансне. Той рівень інфляції, який ми маємо, не дозволяє зволікати з допомогою людям. Зрештою, пані Тимошенко, може, й сама б хотіла в цій ситуації піти назустріч Партії регіонів, але їй потрібно, щоб ініціатива походила саме від неї, а не від політичних опонентів.