Лев, якого вбили перед Бандерою

Лев, якого вбили перед Бандерою

Цього тижня виповнюються чергові річниці убивств двох провідних діячів українського націоналістичного руху. У п’ятницю — 50–ті роковини загибелі Степана Бандери, вчора минуло 52 роки по смерті Лева Ребета, одного з чільних ідеологів ОУН, який через незгоду з провідником утворив власну організацію.

Обидва атентати виконав один і той самий чоловік — Богдан Сташинський, теж галичанин, як і його жертви. За Ребета КДБ нагородило агента Сташинського фотоапаратом «Контакс», за Бандеру — орденом Червоного прапора.

Обидва замахи відбулися в Мюнхені за однаковим сценарієм, із застосуванням однакової зброї, розробленої у спецлабораторії КДБ. Від одного фатального під’їзду до іншого — хвилин 25 ходьби.

Напередодні сумних роковин кореспонденти «УМ» побували в столиці Баварії, пройшлися маршрутами загиблих провідників та їхнього ката. А також — більше дізналися про Лева Ребета й політичний рух, який він представляв в останні роки свого життя: ОУН (з), або ж «двійкарство».

«Залюблений» народ і депутатські «жертви»

«Залюблений» народ і депутатські «жертви»

Працювати у народних депутатів входить у звичку. Учора вони не лише прорвали блокаду й результативно голосували, а й забезпечили собі «безблокадну» роботу щонайменше до кінця поточного тижня. Звісно, якщо не знайдеться інша причина для захоплення трибуни на зміну «головній проблемі» останніх кількох місяців. Процес підвищення соціальних стандартів, на якому так наполягали «блокувальники» з Партії регіонів, зрушив з мертвої точки: 259 голосами «за» парламетарії проголосували за ухвалення відповідного законопроекту. Проект, щоправда, не зовсім той, підвищення не зовсім таке, і голосували поки що тільки за основу. Зате з глухого кута вийшли, такі–сякі залишки обличчя перед народом зберегли й навіть почали розглядати проект бюджету на наступний рік.

Вона падає!

Вона падає!

«Навіщо вам здалося це село? Там же, окрім вежі, взагалі нема нічого», — такими «натхненними» відгуками про Пізу ділилися знайомі, хто там уже побував. Насправді ж виявилося, що, окрім славетної падаючої вежі, у колишній столиці потужної Пізанської республіки є й варто багато чого подивитися — тільки очі розплющуй. Зрештою, не так часто випадає нагода здійснити подорож у минуле, блукаючи не руїнами давно зруйнованих пам’яток, а вулицями живого міста.

Піза ніби застигла у ХІІІ сторіччі, коли з процвітаючого портового міста перетворилася на депресивну провінцію. Ті самі будинки, фортечні мури, набережна... Хіба що зрідка проскочить «гість із майбутнього» у вигляді автомобіля чи моторолера (які нізащо не загальмують перед пішоходом на переході без світлофора — така місцева ментальність). Але навіть сучасна техніка не розвіює враження, що ось–ось самотнього туриста на порожній вулиці обжене заклопотаний думками про формулу прискорення тутешній геній Галілео Галілей. Або межи обідраних жовтих стін прочимчикує замислений архітектор Джованні ді Сімоне, міркуючи над тим, як випрямити похилу дзвіницю пізанського собору...

Чорний день «червоних»

Чорний день «червоних»

На виборчу дільницю 27 вересня Ангела Меркель прийшла в червоному жакеті й чорних брюках, віддавши данину чотирирічному правлінню коаліції свого блоку ХДС/ХСС із Соціал–демократичною партією Німеччини. Кидаючи бюлетень в урну для голосування, фрау канцлер уже передбачала, що надалі провідними в німецькій політиці стануть чорно–жовті барви. Про це свідчили дані соціологічних досліджень, і вони, як з’ясувалося після оголошення попередніх підсумків виборів у Бундестаг, фактично збіглися з результатами голосування.

Ангела і «демони»

Ангела і «демони»

Знаєте, що є найпомітнішою відмінністю німецьких виборів від українських? Не відмінність партійних платформ, стійкість політичних переконань і навіть не беззаперечна орієнтованість усіх кандидатів передусім на державні інтереси. В око впадає інший підхід до вуличної політичної реклами. Замість клеїти свої плакати на стіни будинків, паркани чи навіть рекламні щити, дбайливі німецькі політики виставляють їх на спеціальних фанерних «триногах» або кріплять до стовпів «прищіпками». Завершилася агітація — і все акуратно приберуть. До речі, вже в понеділок — наступного дня після виборів, призначених на 27 вересня, — німецький центрви­–бор­чком обіцяє оголосити результати. Ні, ми точно не німці.

Про те, як проходить передвиборча кампанія «у них», кореспонденти «УМ» дізнавалися безпосередньо в Німеччині.

«Ойнс, цво — гсаффа!»

«Ойнс, цво — гсаффа!»

Степан Андрійович теж робив це. Так–так, Бандера був нормальною людиною й у ставленні до розваг, зокрема й до пивного свята «Октоберфест» у Мюнхені, де жив в останні роки свого життя. Бувалі бандерівці, з якими довелося спілкуватися кореспондентам «УМ», підтверджують: провідник ОУН, навіть попри конспірацію, відвідував щорічні гуляння на Терезієнвізе (Лугу Терези) і, певно, підспівував іншим гулякам: «Ойнс, цво — гсаффа!» (у перекладі з баварського діалекту — «Раз, два — пиймо!»).

Отже, саме сьогодні опівдні обер–бургомістр Мюнхена у павільйоні пивоварні родини Шоттенхамель виб’є затичку з пивної діжки трьома ударами молотка, проголосить «О’цапфт із!» («Відкрито!») і підставить літровий кухоль під перший офіційний бурштиновий струмінь «Октоберфесту–2009».

Напередодні журналісти «УМ» побували в Мюнхені і скуштували смак цього особливого міста, в якому зародилося особливе свято.

Почім «бігморди» для народу

Почім «бігморди» для народу

Чіткий показник «градусу» виборчої кампанії — кількість політичної реклами на вулицях, у пресі й ефірі. Якщо оцінити зміст «бігмордів» навколо, висновок напрошується недвозначний: агіткампанія сягає точки кипіння, хоча офіційно ще й не починалася.

До того як політики почали масово розміщувати свою рекламу, бігборди, лайтбокси тощо — принаймні в Києві — здебільшого зяяли порожніми місцями або написами у стилі «Тут могла б бути ваша реклама». Наскільки наближення виборів підтримало рекламну галузь, про які гроші та яку якість ідеться, в інтерв’ю «УМ» розповідає голова координаційної ради Асоціації зовнішньої реклами України Артем Біденко.

Маразм у глухому куті

Маразм у глухому куті

Учора законодавці залишилися без зарплатні. Поки що за один день, але якщо так піде й далі, то доведеться бідолахам покласти зуби на полицю. Адже Верховна Рада традиційно заблокована, а суворий спікер–трудоголік підписав розпорядження, згідно з яким за кожен день вимушеного простою народні депутати розплачуватимуться кревно заробленою копійкою. От тільки бійцям Партії регіонів, які блокують президію, до жалюгідної парламентської зарплатні переважно байдуже. Ті ж нечисленні представники інших політичних таборів, які й справді живуть, та ще й свої партосередки годують на саму зарплату, нічого вдіяти не можуть: у ВР зараз триває не їхня гра.

Театр абсурду без керма й вітрил

Театр абсурду без керма й вітрил

Ніяких «перерв» на роботу в комітетах: перший тиждень Верховна Рада повинна провести в пленарному режимі, адже потрібно ухвалити стільки важливих рішень, стільки законів... До такого висновку позавчора увечері на другій за день погоджувальній раді дійшли лідери парламентських сил, постановивши на ранок змінити відповідним чином календарний план п’ятої сесії і працювати, працювати, працювати. Але нічого в дрімучому лісі української політики не здохло, і дива не сталося: розпочавшись із традиційного для відкриття сесії Гімну України у виконанні хору ім. Верьовки, «перший депутатський дзвоник» завершився вже не менш традиційним блокуванням. Чергова «перерва» триватиме до 8 вересня, коли парламентарії знову зберуться під законодавчим «куполом» і спробують дійти згоди. Або й не спробують, бо ще не факт, що вони в тій згоді зацікавлені.

Театр абсурду без керма й вітрил

Театр абсурду без керма й вітрил

Ніяких «перерв» на роботу в комітетах: перший тиждень Верховна Рада повинна провести в пленарному режимі, адже потрібно ухвалити стільки важливих рішень, стільки законів... До такого висновку позавчора увечері на другій за день погоджувальній раді дійшли лідери парламентських сил, постановивши на ранок змінити відповідним чином календарний план п’ятої сесії і працювати, працювати, працювати. Але нічого в дрімучому лісі української політики не здохло, і дива не сталося: розпочавшись із традиційного для відкриття сесії Гімну України у виконанні хору ім. Верьовки, «перший депутатський дзвоник» завершився вже не менш традиційним блокуванням. Чергова «перерва» триватиме до 8 вересня, коли парламентарії знову зберуться під законодавчим «куполом» і спробують дійти згоди. Або й не спробують, бо ще не факт, що вони в тій згоді зацікавлені.