Про– і Конституція

Про– і Конституція

«Чесно вам скажу: Януковича вдалося умовити. А от Ріната Леонідовича — не вдалося». Так відверто Юлія Тимошенко, піднімаючи келих за День журналіста, відповіла представникам преси на запитання, чому їй так і не вдалося разом із Партією регіонів провести через парламент свій варіант Основного закону. Очевидно, із перетворенням України на парламентську республіку доведеться трохи зачекати.

У секретаріаті Президента, де Національна конституційна рада «посилює» президентську владу, теж поки пауза — фахівці нібито працюють, але тихо й для широкого загалу непомітно. Напередодні Дня Конституції чергова спроба конституційної реформи різко загальмувала. Політики кажуть, що їм не до того — головне якось із коаліцією розібратися й із кризи вийти. А там уже й до Основного закону бешкетні ручки дійдуть, та вже такого наміняють...

Валентина Руденко: Влада — не собачий корм, їй не потрібні піар-кампанії

Валентина Руденко: Влада — не собачий корм, їй не потрібні піар-кампанії

Коли два роки тому Валентина Руденко — відомий режисер, людина, яка стояла біля витоків телеканалу «1+1», а на той час уже успішний піар–менеджер величезного російського медіа–холдингу «СТС» перейшла на роботу в секретаріат Президента України, багатьох її колег це здивувало. Інші логічно припустили, що на новій роботі Руденко займатиметься формуванням іміджу, а по суті — тим самим піаром Президента Віктора Ющенка, адже вона очолила навмисне створену комунікаційну службу СП. Однак згодом цю структуру було розформовано, а сама Валентина Степанівна, яка нині обіймає посаду радника глави держави, запевняє, що у владі піар просто недоречний — тут інші методи й цілі. При цьому робота в інформаційному напрямі у секретаріаті кипить і відзначається неабиякою напруженістю.

Позавчора, коли «УМ» розмовляла з Валентиною Руденко в її скромному кабінеті на Банковій, саме записували телевізійне звернення Президента до народу з нагоди Дня Конституції. Зйомки відбувалися надворі, і, як навмисне, у найвідповідальнішу мить почався дощ. «Ми так молилися, щоб він припинився, що небо нас почуло», — констатувала пані Валентина вже після того, як зітхнула з полегшенням. Але відпочити не вдалося — нашу розмову постійно переривали телефонні дзвінки. Депутати від «Народної самооборони» звинуватили голову СП Віктора Балогу у використанні службового авіатранспорту в особистих цілях, і Валентині Степанівні постійно доводилося комусь нагадувати: «У відповідь на такі закиди говорити треба тільки правду — ми ж знаємо, що Балога завжди в таких випадках за все платить»...

Перемир’я двох Ю?

Перемир’я двох Ю?

Не сварилися, не билися, ніхто нікого не блокував, більше того — працювали! Хотілося вщипнути себе за вухо — переконатися, що це не сон, а справдешня Верховна Рада. Втім реалісти радили не надто тішитися зі злагодженої роботи коаліції, радісної усмішки Прем’єрки, безперешкодної промови Президента. Учора обставини склалися (а точніше, їх «склали») так, що блокувати роботу ВР було невигідно нікому. Завтра, та вже й сьогодні, ситуація може змінитися на 180 градусів. Залишається хіба сподіватися на те, що перемога здорового глузду протриває довше.

Рада береться за ЗАСТупи

Сьогоднішній день у Верховній Раді має всі шанси стати бурхливим. Окрім розгляду питання про керівництво Фонду держмайна, парламентарії обіцяють нарешті заповнити порожнечу в президії, посадивши обабіч Голови ВР двох «помічників». Щоправда, обрати першого та «звичайного» заступників для Арсенія Яценюка парламент збирається ще з минулого року, але віз і нині там. Бо обидві вакансії нардепи нібито прагнуть заповнити одночасно.

Українська страва «Фонд Ю»

Українська страва «Фонд Ю»

За браку «гарячих» тем парламентського дня чи не найпопулярнішою серед журналістів фігурою в кулуарах Верховної Ради вчора був Андрій Портнов. Що й не дивно — напередодні проти нього порушили кримінальну справу, а на цьому тижні Рада має визначитися з головою Фонду держмайна. За звільнення з цієї посади Валентини Семенюк–Самсоненко і призначення нового керівника ФДМУ парламентарії планують голосувати завтра. Як відомо, Кабмін вніс до ВР пропозицію замінити Семенюк саме на Портнова. Наразі пан Андрій є виконуючим обов’язки голови — принаймні з точки зору уряду, який його призначив, оскільки у секретаріату Президента на цю ситуацію інший погляд.

У Яценюка буде компанія

Можливо, завтра Голова ВР Арсеній Яценюк уже не сумуватиме в президії на самоті — тримати оборону від «блокаторів» йому допомагатимуть заступники. Звісно, якщо їх нарешті оберуть, адже це питання переноситься вже кілька місяців поспіль — відтоді як самого Яценюка обрали Головою ВР. Хоч уже давно визначилися з тим, яким політичним силам відійдуть вакантні крісла, і коаліційний БЮТ, добровільно поступившись посадою першого віце–спікера опозиції, одразу назвав свою кандидатуру на «звичайного» заступника — Миколу Томенка.

А зустрілися — пересварилися

Сьогодні у Верховній Раді знову шукатимуть компроміс. На 10.00 збереться погоджувальна рада, аби спробувати узгодити бодай порядок денний. Саме його, а точніше, небажання внести до нього низку «антиінфляційних» законів, БЮТ називає причиною, з якої заблокував парламентську трибуну. Хоча представники всіх інших сил вважають, що це — лише привід. Так чи інакше, вчора домовитися про розблокування роботи ВР не вдалося навіть на «круглому столі» за участі Президента, Прем’єр–міністра, Голови Верховної Ради та лідерів фракцій.

Блокада влади

Блокада влади

«Ноу–хау української політики», «президентські вибори по–українськи», «абсурд», «клініка» і навіть «параноїдальна шизофренія» — яких тільки визначень не давали нардепи, причому з усіх без винятку фракцій, учорашнім подіям у Верховній Раді. Блокування парламентської президії більшою частиною нібито правлячої нібито коаліції — це й справді картина, гідна пензля Далі. Але «підкилимна» частина українського політикуму настільки багатошарова, що залишає далеко поза конкуренцією навіть фантасмагоричні сюжети великого іспанського художника. І поки творці складних політичних лабіринтів намагаються не заблукати у власноруч заплутаних ходах, із нас уже, здається, сміється увесь світ. Принаймні саме таке враження складалося вчора під час споглядання представників іноземних місій в Україні, які приїхали до парламенту послухати виступ Президента, а натомість побачили трибуну, заблоковану проурядовою фракцією. Хоч як вони намагалися ховати іронічні посмішки за дипломатичними виразами облич, за державу перед ними було прикро.

Олег Тягнибок: Ми професіонали, а не «фізкультурники»

Олег Тягнибок: Ми професіонали, а не «фізкультурники»

Всеукраїнське об’єднання «Свобода» — одна з дуже небагатьох партій в Україні, яка може похвалитися справді безкоштовною й самовідданою роботою активістів. За участь у демонстраціях під синіми прапорами з тризубом із трьох пальців волонтери не отримують платні (хай то марш на підтримку українського кінодублювання чи проти легалізації марихуани), так само на голому ентузіазмі ідейні «свободівці» розклеюють агітматеріали. Націоналістичній «Свободі» та її лідерові Олегу Тягнибоку закидають, що вони виконують певні політичні замовлення не на користь «помаранчевих». Але Тягнибок спростовує звинувачення, натомість його партія справді здобуває додаткову популярність на тлі розчарування правого електорату в БЮТ, «Нашій Україні» тощо. На виборах–2007 праворадикальна «Свобода» найсуттєвіше (порівняно з іншими політичними силами) приростила відсоток своїх прихильників. Зараз «свободівці» оприлюднили власний проект нової Конституції — із сильною президентською владою — та активно включилися у вибори київської міської влади — бо постановили не пропускати жодної виборчої кампанії. На ці теми ми говоримо з лідером ВО «Свобода», народним депутатом ІІІ й IV скликань Олегом Тягнибоком.

Шалені їх атаки нам глибоко байдужі?..

Ще трохи і коаліція демократичних сил поховає саму себе не лише в парламентському, а й у політичному сенсі. Напевне, і в однієї, і в іншої складової колись єдиного «помаранчевого» табору є поважні причини звинувачувати колег–опонентів — у відстоюванні винятково власних, а не державних інтересів, у прагненні «потопити» нинішнього союзника заради довгоочікуваного злиття з іншим, у корупції, брехні, сприянні зовнішньому ворогу... Їх можна зрозуміти: кому ж вистачить терпіння мовчати, коли є нагода гучно тицьнути в таку помітну тобі соломинку в оці запеклого друга! Тим паче напередодні виборів: київських, дострокових парламентських, строкових президентських — неважливо. Бо вибори для нашого політикуму вже давно стали перманентним явищем. Тією атмосферою, в якій тільки й можливе життя людей, котрі інакше, ніж як на електорат, на нас із вами дивитися вже давно нездатні.