Про– і Конституція

27.06.2008
Про– і Конституція

«Чесно вам скажу: Януковича вдалося умовити. А от Ріната Леонідовича — не вдалося». Так відверто Юлія Тимошенко, піднімаючи келих за День журналіста, відповіла представникам преси на запитання, чому їй так і не вдалося разом із Партією регіонів провести через парламент свій варіант Основного закону. Очевидно, із перетворенням України на парламентську республіку доведеться трохи зачекати.

У секретаріаті Президента, де Національна конституційна рада «посилює» президентську владу, теж поки пауза — фахівці нібито працюють, але тихо й для широкого загалу непомітно. Напередодні Дня Конституції чергова спроба конституційної реформи різко загальмувала. Політики кажуть, що їм не до того — головне якось із коаліцією розібратися й із кризи вийти. А там уже й до Основного закону бешкетні ручки дійдуть, та вже такого наміняють...

 

Що святкуємо?

28 червня для кожного українця, якщо він не патологічний трудоголік, дуже приємний день. Позаяк — вихідний. Більше того, можна не сумніватися, що досить великий відсоток громадян України, якщо добряче напружить пам’ять, навіть назве причину цього вихідного — святкування Дня Конституції. Про це уздовж доріг і вулиць нагадують численні бігборди й лайтбокси із «тематичним» привітанням Президента, про це, очевидно, напишуть і покажуть спеціальні матеріали ЗМІ, зрештою, гарант «іменинниці» звернеться із традиційним зверненням з нагоди свята до народу. Утім, на жаль, ніяким святом цей день для більшості народу насправді не є. Як і не є «священним» або принаймні гідним поваги й любові Основний нібито закон.

І не варто звинувачувати цей самий багатостраждальний народ у неповазі до стовпів державності — він, може, й шанував би Конституцію, якби відчував її реальну дію. Основний закон гарантує нам право на безплатну медицину принаймні в державних закладах охорони здоров’я — спробуйте походити по лікарях або, не дай Боже, звернутися по хірургічну допомогу, не заохотивши матеріально ескулапа з його скромною зарплатою. У вчителів та інших освітян теж діти просять їсти — і ось вам чергове фіаско у спробі скористатися «забезпеченим державою» правом на безоплатну освіту. Якщо ви молода сім’я й не маєте обтяжених зайвими статками батьків, то, очевидно, вже встигли посміятися над 47–ю статтею Конституції, згідно з якою держава створює умови, щоб кожен громадянин мав змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Про наступну норму, якою кожному забезпечене право «на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло», й казати нічого.

«Парнокопитний» вихід із кризи — не вихід?

Зрештою, в тому, що у значної частини «маленьких українців» Конституція не викликає гідної шани, винні насамперед ті українці, які зазвичай без жодних на те підстав вважають себе «великими», або принаймні сильними. Починаючи від найнижчих чиновничків і завершуючи найвищими посадовими особами по Конституції топчуться всі, кому не ліньки. М’яко кажучи, не додала поваги до Основного закону й сумнозвісна реформа 2004 року, написана «на коліні» й наполовину ухвалена «парнокопитним» голосування у Верховній Раді (кадр, у якому нардеп Тетяна Засуха під час «ручного» голосування тягне догори обидві руки, відтоді став класикою жанру). Зміни, підготовлені компанією «моральних авторитетів» на чолі з Леонідом Кучмою, Віктором Медведчуком та Олександром Морозом, позбавили відчуття 28 червня як свята навіть тих депутатів, які після конституційної ночі 1996 року плакали від щастя.

Зміни, прописані для того, аби якомога урізати повноваження майбутнього Президента, а на той час лідера опозиції Віктора Ющенка, тепер називають підставою для проведення нової конституційної реформи. Хоча якби 8 грудня 2004–го фракція «Нашої України» з подачі свого лідера не проголосувала за «реформаторський» закон, можливо, значної частки нинішніх проблем нашій державі вдалося б уникнути.

Утім те злощасне голосування тепер пояснюють потребою мирним шляхом вийти з кризи, яка привела до Помаранчевої революції (нагадаємо, тодішня опозиція підтримала політреформу в обмін на згоду опонентів провести третій тур виборів і змінити склад Центральної виборчої комісії).

Конституція як папірець для потреб влади

Про те, що реформа була недосконалою, і Конституцію доведеться переписувати знову, Президент Ющенко заговорив ледве не одразу після того, як 1 січня 2006 року «медведчуківські» зміни вступили в дію. І небезпідставно: численні недоліки, якими грішить оновлений текст Основного закону, відзначають і нібито неупереджені щодо конкретних гілок влади експерти. Однак яка–не–яка, а Конституція все–таки є Конституцією. І до того, як вона стане інакшою, поважати треба те, що маємо. Інакше який узагалі сенс у визначенні Основний закон?

Та не з нашим щастям. В умовах молодої й дуже недорозвиненої української демократії кожен, кому пощастить сісти в керівне крісло, вважає, що поганий із його точки зору закон — для нього (неї) не закон. У секретаріаті Президента вважають нормальним, ба навіть пишаються тим, що знайшли спосіб обійти конституційну норму про призначення голів обласних держадміністрацій урядом, активно «плодячи» «губернаторів» із «хитрим» префіксом «в.о.». Натяки на те, що глава держави, згідно з усе тією ж Конституцією, не має права давати розпоряджень Кабміну, на Банковій сприймають як образу. Про спроби нагадати революційні обіцянки замість «третього уряду» перетворити президентську адміністрацію на звичайну канцелярію й казати нічого... Натомість у Кабміні вважають за можливе без жодних докорів сумління змінювати керівництво Фонду держмайна, хоч це право Конституцією закріплене за Верховною Радою.

Таких прикладів — безліч. І чи не найбільш кричущим із них є те, що і в тих, і в інших високих кабінетах з однаковою насолодою зневажають ту гілку влади, якій Основним законом гарантована «незалежність і недоторканність», а вплив на представників якої будь–яким чином «забороняється». І йдеться не лише про звичайні або навіть Верховний суди, а й про «святая святих» — Суд Конституційний. «Ви ж знаєте, під ким у нас зараз КС» — ця фраза, незалежно від того, «під ким» саме єдиний уповноважений тлумачити Конституцію орган перебуває на даний момент, є показовою. Лунає вона від політиків із різних таборів і, що найбільш симптоматично, сам факт перебування найнезалежнішого в ідеалі органу у сфері чийогось впливу не викликає у них жодного заперечення, здивування, обурення...

Хіба після такого можна дивуватися, що День Конституції для українських громадян не більше, ніж черговий «беззмістовний» вихідний?

Місце сидіння визначає процес думання?

Утім повернемося до чергової конституційної реформи. Рік тому з ініціативи Президента Ющенка процес «перебудови» Основного закону активізувався, а навесні 2008–го остаточно перейшов із теоретичного в практичний. Каталізатором стало наближення президентських виборів і проблеми в чинній коаліції, які остаточно скинули завісу з реальних стосунків головних претендентів на владу від «помаранчевого» табору. Відповідно й нову Конституцію почали писати одразу у двох варіантах і таборах — Ющенковому й Тимошенковому.

Тут варто констатувати прикру, але вже для всіх очевидну істину: прагнення змінити Конституцію зовсім не пов’язане з пошуком оптимальної системи влади. Судячи з того, як проводилася політреформа–2004, як пишуться проекти змін до Основного закону зараз, суть конституційного реформування випливає лише з тактики конкретних політичних персон на наступні вибори і залежить від “точки сидіння” політика на даний момент. Скажімо, перебуваючи в опозиції до Президента Кучми, Віктор Ющенко різко критикував «всесильність» президентської влади й виступав за те, аби відійти від надмірної концентрації повноважень в одних руках. Тепер Банкова на чолі з В.Ю. повертається до необхідності конституційно посилити позиції глави держави. А Юлія Тимошенко в «майданні» часи криком кричала про те, що підтримувати «медведчуківсько–морозівську» реформу не можна і, як могла, відмовляла Ющенка за неї голосувати. Тепер же, ставши Прем’єр–міністром, леді Ю раптом «схаменулася» і збагнула, що врятувати Україну може тільки парламентська республіка на чолі із всесильним Прем’єром–канцлером і майже безповноважним (за умови, що ця посада взагалі залишиться) Президентом. І в написанні відповідного проекту Конституції звернулася... саме до Віктора Медведчука.

Юля запізнилася. Чи передумала...

Щоправда, і самі БЮТівці, й соратники колишнього лідера СДПУ(о) в особі Нестора Шуфрича в інтерв’ю «УМ» категорично заперечували сам факт, що Медведчук може писати Конституцію для Тимошенко чи її політичної сили. Можливо, й не писав — як підтвердив «Українській правді» «регіонал» Андрій Клюєв, колишній «кризовий менеджер» Кучми був посередником між двома групами, які займалися підготовкою конституційної реформи — від Блоку Тимошенко і від Партії регіонів. А безпосередньо написанням БЮТівської Конституції займалася група фахівців на чолі з Олександром Задорожним — колишнім постійним представником Президента Кучми у ВР.

Проект нібито було погоджено вже на 98 відсотків, і на Банковій, знаючи, що Юля вже домовилася з «Регіонами» про ухвалення законопроекту в першому читанні, розробляли варіанти блокування роботи ВР, але справа «застрягла». Мовляв, не змогли «тимошенківці» з «януковичівцями» домовитися про другу державну мову й НАТО. Хоча насправді, як кажуть знаючі люди, зупинило реформу Тимошенко зовсім інше. Що саме — Юлія Володимирівна зізналася сама: Янукович погодився, Ахметов — ні. На це в Ріната Леонідовича є свої причини, але це вже тема іншої статті.

Тепер, коли до канікул Верховної Ради залишився один пленарний тиждень, до осені про конституційну реформу треба забути, адже схвалювати зміни до Основного закону парламент може лише на двох різних сесіях, а сам процес ухвалення Конституції тепер дещо ускладнений необхідністю іще до першого схвалення ВР відправляти проект на висновок Конституційного Суду. Та Юлія Тимошенко, схоже, вже не надто й поспішає. І той факт, що БЮТ після тривалих боїв і блокад парламентської президії «здався» й дозволив скласти присягу трьом призначеним Президентом суддям КС тому підтвердження. За даними з її штабу, леді Ю дуже «образилася» на те, що наступили на горло її пісні, і тепер остаточно вирішила йти в президенти. А навіщо їй посада зі смішними повноваженнями?

«Регіони» вже написали, а Банкова чекає

Та це не означає, що про конституційну реформу забули всі. Хай у Партії регіонів не склалося з БЮТ, але ж недаремно вона писала свою Конституцію. Учора нардеп і міністр юстиції тіньового «регіонального» Кабміну Олександр Лавринович заявив, що наступного вівторка, 1 липня, ПР презентує свій проект змін до Конституції. На думку Лавриновича, ця «чернетка», вже розіслана всім фракціям ВР, «може стати доброю основою для того документа, який може бути підтриманий переважною більшістю народних депутатів, тобто більше від двох третин конституційного складу ВР». Нардеп навіть спрогнозував, що зміни до Конституції будуть внесені «протягом року» — або поспішив, або йому відоме щось таке, чого не знаємо ми.

І, нарешті, існує ж іще й варіант Віктора Ющенка. Президент наполягає на тому, що писати Основний закон повинна «колегія» фахівців, а не, скажімо, певні політичні сили (в тому числі парламентські). Тому з цією метою глава держави створив Національну конституційну раду, яку сам же й очолив. Щоправда, дехто з поважних і шанованих людей навіть не знав, що до цієї ради входить, але то вже «дрібниці». Так само, як і те, що досі НКР фактично не засідала — єдине загальне зібрання, анонсоване у ЗМІ, так і не відбулося. Причиною назвали хворобу Голови Верховної Ради Арсенія Яценюка, однак, як натякали «УМ» обізнані особи, головною проблемою була неготовність винести на розгляд ради більш–менш оформлений варіант Конституції.

У загальних рисах проект, який готується десь у надрах Банкової, відзначається посиленням президентської влади. Ймовірно, буде запропоновано перехід до двопалатного парламенту. Втім усе це ще вилами по воді писано, адже остаточного проекту НКР іще не узгоджувала. І найближчим часом навряд чи узгодить — як розповів «УМ» причетний до політтехнологічних наробок секретаріату Президента політолог Вадим Карасьов, нині Конституційна рада працює в робочому режимі і ніяких інших засідань не планується.

А все через те, що не до того зараз. «Напередодні Дня Конституції головна тема дня — все–таки коаліція, — пояснює Карасьов. — Тому спершу треба займатися цим питанням, а потім уже й до Конституції братися. До речі, в тому, що коїться з коаліцією, багато в чому винні саме конституційні зміни, внесені 2004 року. Тому сьогодні всі райкоми й обкоми пішли на коаліційний фронт — із тим, щоб після коаліційних баталій зайнятися вже серйозним творенням Основного закону».

За словами політолога, усі політичні сили «переконалися в тому, що використовувати Конституцію як інструмент боротьби між коаліцією й опозицією — це не прагматично і не доцільно. І всі дійшли висновку, що потрібно спершу вирішити питання коаліції політичними і процедурними методами, а вже потім, коли буде очевидний результат коаліційних баталій, з його врахуванням буде вибраний оптимальний шлях зміни конституційного «дизайну». Або ця коаліція працює як коаліція, і уряд працює як коаліційний уряд, і це є коаліція Президента Ющенка і Прем’єр–міністра Тимошенко, або, якщо цього не буде, це означатиме, що експеримент із творенням односторонніх, «одноколірних» коаліцій в Україні не спрацьовує. Тоді доведеться шукати вихід у «колективній» коаліції. І я скажу, чому. Тому що «односторонні» коаліції ефективно працюють тоді, коли вже створена нація. А в тих реаліях, які зараз склалися в Україні, треба насамперед шукати загальнонаціонального консенсусу. І створювати коаліцію загальнонаціональних пріоритетів, а тоді вже надбудовувати конкретні механізми урядової й парламентської більшості.

Словом, усе залежить від того, хто виграє в політичних баталіях. Так чи інакше, чекати доведеться недовго — і політологи, й політики обіцяють, що восени конституційний процес активізується за будь–яких умов, і до президентських виборів Україна підійде вже з новою Конституцією...

 

ОЦІНКИ

Юлія Тимошенко,
Прем’єр–міністр України, лідерка БЮТ:
«300 голосів не набирає жоден проект»

— На сьогодні немає проекту змін до Конституції, який би підтримала конституційна більшість Верховної Ради. Просто немає. А вносити такий законопроект до Верховної Ради можна лише в тому разі, якщо готовність його підтримати підтвердять понад 300 депутатів. Але консультації щодо змін до Конституції, які розробляються Національною конституційною радою, створеною Президентом, ведуться практично з усіма фракціями.

Арсеній Яценюк,
Голова Верховної Ради:
«Конституційну реформу треба припинити!»

— Процес конституційної реформи треба призупинити, бо на сьогодні він використовується політиками як зброя в політичній боротьбі. Тоді як Конституція — це документ нації, а не політиків.

Як на мене, немає причин створювати нову Конституцію, нам лише потрібно внести зміни до Конституції, які б закрили політичні дірки в середині Основного закону. Це й буде стабілізація ситуації.