Так або принаймні так можна назвати Україну. Саме ця фраза спадає на думку, коли купуєш помідори на наших ринках. Чи то заготівельники перестраховуються і закуповують на півдні країни зелені помідори, аби вони в дорозі побуріли, а вже на місці почервоніли, а не зіпсувалися десь по дорозі. А може, наші фермери вивели новий сорт цих пасльонових, який-небудь чонкінський «Пукс», який і червоним ніколи не буває. Так чи інак, але не доводилося мені останнім часом скуштувати справжніх херсонських помідорів, та таких, щоб на зламі ніби крупинки цукру сяяли, а на смак — як мед солодких. Проте навіть червоно-буро-зелені помідори цілком придатні для споживання, принаймні для заготівлі на зиму. У радянські часи популярні журнали «Работница» і «Крестьянка» пропонували навіть варення із цих зелених овочів. Особисто я не дуже люблю таку екзотику, а от засолені чи консервовані помідори — це смачно. Спробуйте кілька нижче наведених рецептів, і ви самі в цьому переконаєтеся, адже овочево-заготівельний сезон ще не закінчився.

«Учора офіціант приніс селеру із сиром, і я зрозумів, що літо закінчилося. Звісно, осені притаманні й інші ознаки: пожовкле листя, прохолода вранішнього повітря, туманні вечори, — але жоден iз них не є достатньо переконливим для мене. Прохолодою повівають червневі досвітки, в засуху листя з дерев облітає раніше зазначеного строку, проте літо закінчується лише з першою селерою».

Ми вже ознайомилися з грузинською кухнею, а які ж кавказькі страви без гострої приправи. Скажімо, сацебелі чи ткемалі. Про сацебелі ми говорили ранiше, а зараз якраз сезон, коли достигли сливи, алича, тож можна приготувати на зиму ткемалі.

Нині мало кого можна здивувати кулінарним шедевром — пішов у ресторан і замовляй собі що забажаєш, хоч який-небудь «труляляй у клярі». Та не треба й у ресторан ходити — пішли у будь-який «фаст-фуд», і до ваших послуг салати на всі смаки, різноманітні піци, гамбургери. Але це все пусте, бо що не кажіть, а домашня кухня завжди смачніша, адже готували її тільки для вас, вкладаючи у кожну страву всю свою душу і любов до найрідніших, найдорожчих, тобто до вас. Коли ж настає пора овочевих «жнив» і прилавки магазинів та ринків потопають у різнобарв'ї помідорів, перців, баклажанів, то просто гріх не стати до плити і не зготувати, та хоч би й для себе, коханої, щось смачненьке й оригінальненьке.
А що може бути пікантніше і смачніше за страви з баклажанів! Скажімо, гостренької закуски з цього диво-овоча. Правда, й мороки з нею чимало, зате ваші труди не пропадуть намарне, і ваші близькі оцінять їх.

Сідаючи сьогодні за красиво сервірований стіл у ресторані чи на домашній гостині, ми часто навіть не замислюємося, звідки ж пішла та чи інша традиція, той чи інший предмет сервірування столу. А історія застілля така ж цікава, як й історія стародавніх часів, середньовіччя чи Ренесансу. Власне, вони тісно пов'язані між собою.
Ми вже почали знайомитися із зародженням культу (саме так я б назвала традиції трапезування) споживання їжі, адже це не просто процес погамовування голоду, а спілкування, обмін інформацією, знайомства, приємне дозвілля. Нині, коли суспільство переживає період урбанізації, індустріалізації, глобалізації і ще бозна-якої «-ації», багато красивих, але надто церемонних звичаїв відмерло, проте про деякі з них забувати не слід.

Раніше Магріб був ніби оповитий для мене серпанком таємничості, покритий паутиною старовини, загадкою віків. Сьогодні, по поверненню з Тунісу, це слово набуло солодкого присмаку фініків і морської солі на губах, воно продовжує напинати вітрила мандрів, які так не хочеться згортати.

Ще кiлька днiв тому плавився асфальт, пашiла брукiвка, а нинi дощить. Проте це не означає, що лiто вже здало свої позицiї — вже за кiлька днiв знову припiкатиме сонце, i так захочеться холодненького.
У спеку рятують тільки прохолодні напої з холодильника та кондиціонер (у кого він є). Коли термометр зашкалює за 35, про їжу не хочеться навіть думати, але ж організм потребує не тільки живильної вологи, а й якихось калорій. Вихід є — рідкі, тобто перші, страви, які вгамують голод і втамують спрагу.
Десь прочитала, що влітку зростає кількість розлучень, і причиною цьому стає те, що жінки намагаються перевести своїх чоловіків на літній раціон — салатики, овочеві страви, — а їм, бачте, подавай м'ясо. Але ж, шановні мої, можна так зробити, щоб і вовки (тобто чоловіки) були ситі, і вівці (тобто сімейні узи) цілі. Зготуйте своєму благовірному в таку страшну спеку холодний супчик, додайте до нього відвареного м'яса, і ваш шлюб врятовано. Якщо ж чоловік гурман, то він обов'язково оцінить не лише майстерно приготовлений холодний борщ, а й, скажімо, таку незвичну для нас страву, як гаспачо. Особливо, коли ви поясните йому, що це улюблена страва усіх мачо, а їсти цю смакоту в серпневу спеку — одне задоволення.

Говорячи про деякі приправи, дехто скаже — подумаєш, гірчиця вона і є гірчиця. І помилиться, бо ці прянощі бувають різних видів: гірчиця чорна, біла чи жовта (англійська) і сарептська. Різняться вони не лише назвою, зовнішнім виглядом і місцем «проживання». Раніше, зайшовши в гастроном, можна було придбати гірчицю «Російську», або просто гірчицю, оскільки про існування якихось її різновидів ми просто не знали. Інша справа зараз — «Європейська» , «Козацька» , з горіхами, з хроном, зрештою «Сарептська». Скуштувавши кожну з них, ви відразу відчуєте різницю в смаку. І справа тут не лише в харчових добавках, а й у самій гірчиці. Так от.

Нарешті прийшла пора очистити свій організм від шлаків, накопичених за зиму, коли доводилося споживати в основному м'ясо з картоплею та наваристі борщі (кому дозволяв це гаманець). Пора перейти на «травичку», тобто замінити у своєму раціоні всі висококалорійні продукти на овочі та фрукти — це не лише корисна справа, а й відрада для гурманів. Уявіть, скільки смачних і різноманітних страв можна приготувати влітку, коли до ваших послуг і помідори, і огірки, і баклажани, і кабачки, і, і, і... А головне, про що ми мріяли довгими зимовими вечорами, — можна скинути зайві кілограми. Пропоную приблизне меню літнього обіду, а ви можете його доповнити своїми стравами.

Не так уже й багато серед нас вегетаріанців, тож в основному ми готуємо для себе і своєї сім'ї м'ясні страви. Ну який же український борщ без реберець, капусняк без свининки, а різні котлетки, відбивні, голубці — без м'яса ніяк не обійтись. Але чи кожна господиня, особливо молода, вміє правильно готувати ці страви так, щоб м'ясо було ніжним, бульйон — прозорим, а котлети — соковитими? Як і кожне мистецтво, кулінарія також має свої певні секрети.