Золотом — по колу

Золотом — по колу

Побувавши не в одній країні Європи та арабського світу, захотілося змінити вектор і поїхати в Євразію, а точніше — на північний схід від України. І хоч наші сусіди постійно повторюють, скільки у нас спільного, відмінностей все–таки більше. Росіяни в Європі стоять лише однією ногою, та й то «короткою» (бо ж таки більша частина їхньої території розташована в Азії), і це позначилося на ментальності, традиціях. І тільки побувавши там, можна це побачити й осмислити. На запрошення моїх російських друзів я вирішила трохи ближче ознайомитися з життям наших сусідів і проїхатися «малим» (бо маршрут ми обирали довільно) Золотим кільцем Росії. Це — найдревніші міста Росії, її велич і краса. Якщо ж бути точнішими, то це й наша велич, адже історія цих міст тісно пов’язана родовими, діловими, торговими узами з Київською Руссю та її княжими родами. Наші князі — Володимир Мономах, Ярослав Мудрий, Юрій Долгорукий — будували, правили цими містами, княжили, вінчалися, народжували там дітей. Ростов Великий, Владімір (саме в такій транскрипції, на жаль), Суздаль, Ярославль, Углич — ці міста золотими буквами вписані в історію, і не тільки Росії.

Ви ще п’єте «колу» й газовані напої?

Ви ще п’єте «колу» й газовані напої?

Так чекаєш того літа, так виглядаєш, а прийде — і на тобі: спека, спрага... Кожен рятується тоді як може — чи стоїть у довгих чергах до діжки з квасом, чи потягує прохолодне пиво, чи просто купує пляшку газованого напою, для дітей — переважно солодкого. І мало хто в ці моменти задумується, що напої, які містять соду й кофеїн (ми не будемо називати їх, щоб нас не звинуватили в антирекламі), виводять кальцій з організму, солодкі газовані напої додають нам зайвих калорій у вигляді цукру, а крім того, ще й купу шкідливих препаратів у вигляді фарбників, підсилювачів смаку, консервантів, кислот тощо. Такий улюблений з дитинства квас, який ми купували й несли додому в бідончику чи глиняному дзбанку, щоб ним посмакувала вся сім’я, дедалі частіше виготовляють із різних концентратів, а не старим дідівським способом. То як же зробити так, щоб і спрагу втамувати, і близьких своїх та себе від різної «хімії» вберегти? Як кажуть: «Спасіння потопельників — справа рук самих потопельників», тобто будемо рятуватися від спеки своїми силами й підручними засобами.

Дешева рибка — погана юшка

Дешева рибка — погана юшка

Ще будучи студенткою в радянські часи задумувалася над запитанням: чому слово­сполучення «рибний день» викликало нудоту і млоїння у шлунку? І рибу я любила, і меню мене влаштовувало, проте від назви страви «борщ із кількою» апетит зникав повністю. Може, я була вередливою щодо їжі (бо є ж люди, які люблять саме такий борщ), а може, вибір рибних страв був таким мізерним, проте рибні дні наводили тугу смертну, і не тільки на мене одну. Та й у домашніх умовах зготувати з тих продуктів, які пропонувала наша торговельна система, щось оригінальне чи просто смачне було нелегко — занадто примітивний був асортимент рибної продукції. Інша річ — нині. «Смачне життя» на своїй шпальті колись уже наводило цікаві рибні страви, той–таки буйабес — французьку юшку з морепродуктів. Сьогодні хочу повернутися до цієї теми, розширивши її інтернаціональними рецептами. Виявляється, навіть банальна юшка може бути вишуканою і навіть екзотичною стравою, а якими оригінальними бувають закуски з риби! Тож до справи, тобто до риби.

Коли рвуться струни...

Коли рвуться струни...

Ламаючи стереотипи, коли подібні фільми приурочували до певних круглих дат, автор проекту «Життя моє — обірвана струна...» Василь Ілащук та робоча група у складі сценариста Тараса Ткаченка, режисера Сергія Сотниченка, оператора Олексія Салова та інженера монтажу Максима Палагнія зняли фільм про класика (не побоюсь цього трохи патетичного слова) української естради Володимира Івасюка. Сидячи в залі на презентації цього фільму поряд з його ровесниками (тим-таки Олександром Злотником, з яким юний Володя вчився певний час у музичній десятирічці імені Лисенка), дивуєшся, що таке можливо, адже Івасюк для нас назавжди залишиться отаким усміхненим, сонячним, юним, навіки молодим, яким постав у кадрах презентованого фільму.

Доля рагулів чи ознака втаємниченості?

Доля рагулів чи ознака втаємниченості?

Не так давно, аби відволікти парламент від нагальних проблем, парламентарії взялися обговорювати законопроект про вживання алкоголю. На трибуну виходили сивочолі мужі і на повному серйозі обурювалися, а що як їм закортить з кимось із колег випити посеред ночі у дитячій пісочниці пляшку коньяку, то їх за це у буцегарню, чи що? Насправді ж будь-яка насильна боротьба з пияцтвом лише заганяє проблему під плінтус, а не викорінює її. То, може, боротися не з алкоголем, а за культуру його споживання?

Абсентоманія,

Абсентоманія,

Цей міфічний напій перестав існувати ще на початку минулого століття:цивілізовані країни (починаючи з його батьківщини — Франції) заборонили виробництво і продаж абсенту як надзвичайно небезпечного для здоров'я. Міцна 90-градусна настоянка, в основі якої лежить гіркий полин, мала, як стверджували, сильні галюциногенні властивості й могла викликати у відданих цьому напою прихильників і божевілля, і сліпоту. Проте люди з артистичними нахилами ставилися до цього трунку з великою повагою та навіть пієтетом і вважали абсент сильним стимулятором творчої енергії. Уся паризька богема: знамениті поети — узяти хоча б Артюра Рембо (не плутати з Рембо Сталлоне) і Гійома Аполлінера — або ж ціла плеяда художників, від романтиків до імпресіоністів, прикладалися до пляшечки з цим зеленкуватим напоєм, щоб розпалити натхнення.

Вже сурми грають відбій

Вже сурми грають відбій

Не знаю, як кому, але мені шкода завершувати наш літературний конкурс. Дехто вважав, що він трохи нудний, дехто — що в ньому мало власне кулінарної тематики, а більше літературної. А мені подобалося поринати у світ літературних героїв і разом із Кайдашевою сім'єю «снідати», обідати, чи «готувати» плачинду за старовинним рецептом, чи ковтати слинку, читаючи Гашекового «Швейка». Наші читачі показали обізнаність не лише в українській літературі, а й у світовій взагалі. Які лишень цитати вони не надсилали, який діапазон літературних уподобань проявився у їхніх листах. Можливо (хочеться на це сподіватися), дехто з читачів, переглянувши сторінки з нашим конкурсом, прилучиться через кулінарію до белетристики, дехто розширить свої літературні вподобання, а ще хтось порине у світ не лише прекрасного, а й смачного.

На першу травичку,

Нарешті, нарешті закінчилася ця довга і виснажлива зима, ми зняли з себе теплі шкури у вигляді дублянок, шубок і шкірянок. І що ж ми виявили: міні-спіднички занадто облягають наші фігури, «блискавки» на легких брючках ледве сходяться і ось-ось обіцяють розійтися, а все через те, що зимову депресію ми намагалися відігнати за допомогою шоколадок, тістечок і ще якоїсь смакоти, що й призвело до зайвих сантиметрів на талії. Але ж весною так хочеться бути привабливою, стрункою, граційною. Ну що ж, тоді до роботи. Візьмемося за своє тіло, і не тільки у сенсі фізичних вправ, а й щодо дієт.
Великим стимулом у справі вдосконалення себе є ще й усвідомлення, що, дотримуючись посту (а зараз, хоч щоб там казали деякі «проффесори» від політики, піст у самому розпалі), ми не лише працюємо над своїм тілом, а й очищаємо душу. Але піст не означає, що потрібно їсти одну пісну картоплю з квашеною капустою. Так і до авітамінозу недалеко, а весною й так сутужно з вітамінами. Тому й пропоную вам страви і пісні, і дієтичні, і вітамінні водночас, а ще — надзвичайно смачні. Судіть самі.
Так як перша зелень, яку продають на ринках, парникова, а отже, є загроза, що в ній багато нітратів та інших хімікатів, то можна використати свіжозаморожені овочі. Найдоречнішими і найкориснішими у весняний період будуть салати зі свіжих та морожених овочів, а також фруктів.

«Уже дають нам борщу, а я чола не морщу...»

Я вже збиралася оголошувати фіналістів нашого літературного конкурсу, як надійшов лист від пана Юрія Губені, доктора економічних наук, в. о. професора з Радехова, що на Львівщині. І його літературно-кулінарне дослідження було настільки цікавим, що я не могла обійти його увагою і не познайомити вас із ним.

Обід по-чеськи

Обід по-чеськи

Читати листи наших конкурсантів, бодай без сухарика в руці, важко, бо, крім візуального сприйняття тексту, йде ще й активне виділення шлункових соків, а це, без належної затравки, може скінчитися щонайменше гастритом. Особливо цим «грішать» листи з цитатами з творів шановного пана Гашека, які я подавала у попередніх номерах і в цьому також. Мало знайдеться людей, які б не читали «Пригоди бравого солдата Швейка», а серед них — хто б не зронив, ні, не сльозу — слинку. Ну так уже смачно описує письменник страви своєї національної кухні!