«Уже дають нам борщу, а я чола не морщу...»

29.03.2006

      Я вже збиралася оголошувати фіналістів нашого літературного конкурсу, як надійшов лист від пана Юрія Губені, доктора економічних наук, в. о. професора з Радехова, що на Львівщині. І його літературно-кулінарне дослідження було настільки цікавим, що я не могла обійти його увагою і не познайомити вас із ним.

      Ось що пише шановний пан професор: «При наближенні 150-річчя уродин найвидатнішого сина Галичини Івана Яковича Франка хочеться донести до читачів «України молодої» один із фрагментів його повісті «Великий шум», який яскраво змальовує епічний весільний обід «аж до заходу сонця». Відчувається глибоке розуміння та пошанування Каменярем неабиякого селянського свята — весілля. Минули роки, але наше шанобливе ставлення до їжі, смачного частування збереглося, хоча не завжди зрозуміле представникам західної культури. А нам воно до лиця, і, чого гріха таїти, — добре частування є ознакою пошани й доброго ставлення. Багатьом, напевно, не знайомий смак «курки з шафраном» та призначення «весільних кравців». До цього весілля «Зарізали три вепрі й три ялівки, купили три бочки пива й бочку горівки, нарізали дробу (птиці. — Авт.), спросили свояків, і знайомих, і сусідів з трьох сіл, не виключаючи й дальших». Позатим — читаймо І. Франка. Це цікаво, а інколи й смачно.

      «...Нарешті втишилися, всіх гостей порозсаджували поза столи в хаті, і в сінях, і на подвір'ї. Почався епічний, весільний обід, що тривав аж до заходу сонця, з горівками, пивами й медами, з музиками й співами, з піснями до кожної страви, з похвалами і придирками. На першу страву подали борщ, який свахи привітали піснею на похвалу борщу: «Уже нам дають борщу,/ А я чола не морщу,/ Бо борщ — найстарша страва./ І господині слава».

       Надійшла капуста, та при ній хори жіночі розділилися надвоє; одні величали капусту: «Капуста на грядці сиділа,/ На пісному рости не хтіла; / Капусту кухарка вносила, / А вна солонини просила./ Капуста і жінка до власти/ Усе потребує омасти».

      А другий хор, при другому столі, ніби кепкував із капусти, приспівуючи: «Візьміть собі капустицю у станов,/ А нам дайте курочку з шафраном!»

       Подано в здоровенних мисах яловичий росіл і до нього пампушки, і знов залунала пісня з усіх столів: «Ой що ж нам дають? Юшечки,/ Самі нам ідуть в душечки./ А й ще нам дають пампушки,/ Що самі просяться в душки».

       Усе те швидко зникає зі столів, бо гості таки добре пропостилися в часі церковної відправи. Та ось здорові парубки несуть удвійку до кождого стола величезні чвертки телячої та свинячої печені. Поки весільні кравці пораються біля них, краючи соковите м'ясо на рівні шматки та роздаючи його за чергою між гостей при столах, свахи співають: «Ой що ж нам дали? Печені!/ Ой то ж нам були перчені./ Чи з перцем, чи не з перцем,/ Але з ласкавим серцем».

       Рівночасно з печенею дружби обносять у глиняних кухлях та склянках пиво: всякий випиває кухоль одним духом, подає його знов дружбі, який зараз же наповняє його знов. Свахи співають похвалу пива: «Ой хміль в бочці грає,/ Білу піну пускає,/ І шумить, і клекоче,/ В горло литися хоче./ Пиво ж наше, пиво,/ Виробляєш ти диво...»

       Ті ще не скінчили, а вже при іншім столі зачали похвалу горілки: «Горівка не дівка, / Не шанує поділка,/ Огнем у крови грає,/ Дуріє і співає,/ Горілочко годна,/ Вип'ю тебе до дна...»

      По печені йдуть іще печені кури, надівані яблуками, які стрічає співана похвала: «Сидить кокошка в садку,/ Будуть курчата в статку;/ А кокош сидить на вишни,/ Йому кокошка на мисли».

       Та ось нарешті обід кінчиться. Розносять ще медяники та горіхи, а свахи й тих присмаків не лишають без похвали: «Солодкий медяник, солодкий, / Так, як час утіхи короткий. Поки його згадувать мусиш, / Не один твердий горіх розкусиш».

       Обід скінчився. Всі повставали за столами. Староста перехрестився, провів молитву «Царю небесний», яку всі повторили за ним...»

       Ось така-от цікава розвідка. «Щоб відчути всю велич Івана Франка, треба відчути тодішній час. А для цього треба заглибитись у його геніальну й так мало знану нами творчість. Читаймо Франка, це кращий вияв шани до його півторавікового ювілею»,— пише пан Губені, і з ним не можна не погодитись.

      А ось підсумків конкурсу, шановні читачі, доведеться зачекати до наступного випуску «Смачного життя».

  • Кріпчик-петрушка кучерявляться

    Ще свіжі зимові спогади про морозні вітряні дні, коли великою насолодою було зігрітися тарілкою гарячого борщику зі сметаною. Господині урізноманітнювали цю насолоду замороженим щавлем, законсервованою заправкою для борщу, заготовленими з осені чи купленими в магазині бурячками. >>

  • Поласуємо полуничкою

    Найочікуваніший «смачний» сезон — це все-таки полуничний. Думаю, мало хто не погодиться зі мною, що полуниця — це не просто ягода, це ціла історія: весна в розпалі, відпустки на носі і навіть повернення з роботи додому — особливе: обов’язково з пакетиком запашної червоної ягоди. >>

  • Від кулешу і ніг не поколишу!

    Про користь кулешів, про яку я і так, утім, знаю, цього разу наслухалася від бабусь на лавочці. А народні рецепти — перевірені часом і, як правило, доступні. Тож готуємо. >>

  • Лимонадна прохолода і насолода

    Уже майже літо, а це означає, що ми знову шукатимемо затінки, холоднi страви і прохолоджувальнi напої. Лимонади — прекрасний засіб для втамовування спраги, охолодження організму і вітамінізації, як кажуть, три в одному. Отож за роботу! >>

  • Сонце в цеберку!

    «Сонце в цеберку» — саме так назвав своє знамените варення з кульбаб Микола Канішевський, відомий нам як телепродюсер, перший віце-президент Національної телекомпанії України, ведучий телевізійних програм («Вісті тижня» та інших цікавих проектів). >>

  • Знімаю капелюха

    От так і незчулися, як перша їстівна зелень, обдарувавши нас весняними вітамінами, відбуяла, і на зміну їй для багатьох несподівано приходять... грибочки. Це і ви помітите, коли зайдете в лісопосадку чи хвойний ліс подихати цілющою хвоєю, а додому повернетеся з торбинкою тугеньких маслючків. >>