Великдень — великий день, коли життя бере верх над смертю, а добро перемагає зло, — ми, українці, шануємо чи не найбільше серед усіх свят.

Нещодавно натрапила на спогади історикині Наталії Полонської-Василенко про її колег, друзів, однодумців, які становили цвіт української нації початку двадцятого століття.

Смажена картопля, картопля фрі — ну хто встоїть проти цієї смакоти?!

Тернопілля посідає скромне місце щодо внутрішнього туризму в Україні, хоча за кількістю замків воно могло б посперечатися зі своєю сусідкою — Львівщиною.

Лососеві чи інші преміальні види риби сьогодні на вагу золота, тож далеко не всім по кишені.

Ще з дитинства нас привчали, що викидати продукти чи, тим паче, готову їжу — великий гріх, адже люди орали, сіяли...

Можу обійтись і без м’яса, і без риби, але як обмежити себе в якомусь пундику — то вже завдання з багатьма невідомими.

Важкі часи, які зараз переживає Україна, не надто сприяють дотриманню якихось релігійних канонів, адже чимало українців позбавлені рідних домівок, перебувають у тимчасових пунктах для переміщених осіб.

Літо чи зима, піст чи пишне святкування — байдуже, солодкого хочеться завжди.

Та ніяка вона не балувана, ні Галя, ні Оля, ні жодна інша українська жінка, вона просто багатофункціональна, адже до її «функцій» входить і праця на основній роботі, і хатні турботи, і догляд за дітьми та чоловіком, тож і доводиться дещо хитрувати і знаходити легші шляхи, щоб усюди встигнути.