Церемонія вручення призів Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» стабільно нагадує мені професійне свято, скажімо День видавця і письменника. На «Книжці року» можна призначити ділову чи душевну зустріч із тим, кого давно не бачив, і навіть якщо не призначаєш, завжди зустрінеш старих знайомих, а потім проходження по фойє, розкланювання, обійми, корпоративні гуртки. Ось прийшла в четвер у філармонію на чергову, п’яту, «Книжку року» елегантна і стрімка Ірен Роздобудько, крім написання романів, вона редагує ще й популярний журнал «Караван історій-Україна», тому має виглядати. Ось Юрій Винничук, у нього непроникне обличчя і погляд поверх голів, ніби виглядає із натовпу когось, хто апріорі тут не може бути. Біля дзеркала — Софія Майданська і Людмила Таран. Мигає по фойє світлий палантин директорки видавництва «Основи» Валентини Кирилової. На всі боки розкланюється Леонід Фінкельштейн. У Володимира Цибулька стабільно цікавий співрозмовник — мобілка, він і тут, і десь деінде. Ось Марія Матіос, яка за останні два роки видала 7 (!) книжок, питаю, що вона очiкує вiд акцiї: «Жодного року мої книжки не висувалися на «Книжку року», отже, мене в цій «Книжці року» не існує. Я приходжу щороку сюди просто поспілкуватися з людьми, яких я не бачу цілий рік. Один раз «Фуршет» був на якійсь надцятій позиції. У мене, ви знаєте, за два роки — 7 книжок, і мене у цій акції не існує. Так що я — письменник-невидимка сьогодні». Буває. Президент рейтингу «Книжка року» Костянтин Родик при краватці-метелику роздає останні розпорядження і кожному новому гостю, хто підходить привітатися, каже: «Не відходь, постій тут, є справа». Я відзначаю, що письменників все-таки менше, ніж раніше, і це якось впливає на загальну демократичність атмосфери, зате питома маса поважних джентльменів у костюмах і краватках значно збiльшилась. Одне з двох: або письменники замаскувалися в костюми, або змінився контингент учасників «Книжки». >>
