Сизифів камінь для Лужного

Сизифів камінь для Лужного

Три сутички «стінка на стінку», десяток «гірчичників» і вилучення, скасування призначеного пенальті та ефектний вирішальний гол команди, що грала у меншості, — все це стало окрасою матчу донецького «Металурга» й «Шахтаря». Попри 20–ту перемогу «гірників» над «метадонами», уболівальників можна привітати з утвердженням у нашому чемпіонаті ще одного справжнього дербі.

Хто в країні найсильніший?

Хто в країні найсильніший?

Сьогодні о 12.05 в ефірі Першого Національного стартує всеукраїнський відкритий турнір «Богатир року — 2007». Про це напередодні на прес–конференції повідомили засновник Федерації найсильніших атлетів, автор та генеральний продюсер телепроекту «Богатирські ігри» Володимир Кіба та найсильніша людина світу 2004 та 2007 років Василь Вірастюк.

«Його очі палали як ніколи»

«Його очі палали як ніколи»

Не так давно українці в прикарпатському Буковелі довели, що залишаються найсильнішою нацією світу, вигравши командні змагання богатирів. Нашим прихильникам цього атлетичного і мужнього виду спорту у два попередні сезони для усвідомлення повноти свого домінування у богатирському світі бракувало зовсім небагато. І ось у неділю з Далекого Сходу прийшла звістка, яку ми з нетерпінням очікували: у корейському місті Джеунсан чемпіоном світу в індивідуальних змаганнях «стронгменів» став Василь Вірастюк!

Вшанування чи обов'язок?

Вшанування чи обов'язок?

Після повернення з арабського відрядження у «Динамо» Валерій Лобановський висловлював щире здивування з порожніх трибун на домашніх матчах київської команди. Футбол, як і театр, неможливий без глядача, переконував великий тренер. У вівторок ми побачили, що пам'ять уболівальників у столиці, про яку так палко казав на відкритті Меморіалу Лобановського президент ФФУ, вимірюється лише невеличкою аудиторією на стадіоні, який носить ім'я найвидатнішого українського тренера. Думається, даремно публіка ігнорує завжди цікавий процес створення команди із «зірочок», які ще лише роблять перші спроби спалахнути.

Чи повернуться «внучата» в еліту?

Чи повернуться «внучата» в еліту?

Нас привчили, що перша ліга повинна готувати «молодих і перспективних» для команд вищої ліги. На жаль, реалії українського футболу та й суспільства загалом такі, що цю місію виконати неможливо за визначенням. Два відомi гранди скуповують усіх українських гравців, які мають хоч якусь перспективу в молодіжній чи національній збірних. Підготовка кадрів, відповідно, стала для першого дивізіону архаїзмом. Особливо з огляду на те, що в цьому сезоні там гратиме такий фінансовий монстр, як «Іллічівець».

Києв «дорвався» до чужих ворiт

Києв «дорвався» до чужих ворiт

Позаду залишилася третина першого кола змагання елітних клубів країни. Але з огляду на продовження нашого «гумового» трансферного періоду до кінця літа повне уявлення щодо кадрового потенціалу команд можна буде одержати лише восени. З іншого боку, максимальний показник набраних очок у «Дніпра» і мінімальний у «Нафтовика» теж про щось та свідчать. Принаймні очна зустріч команд iз полюсів турнірної таблиці підтвердила, що певний розподіл суперників за ранжиром уже відбувся.

Фізкультурник — лише один із десятки...

Cкептично ставитися до всіляких звітів нас привчили ще за радянських часів. Завдяки вмінню чиновників проводити заходи «для галочки» та сумнозвісному «соціалістичному змаганню» у фізкультурній царині з'являлися неймовірні показники масовості, які наближалися до стовідсоткової позначки. Красива статистика викликала недовіру, бо не відповідала реальності, та й участь у заходах була примусовою. Тепер ніхто нікого не змушує виходити на масовий пробіг чи інше фізкультурне свято, і населення переважно користується своїм правом полежати на дивані замість участі в усіляких спартакіадах. Утім, як відомо, від тривалого лежання утворюються пролежні. І держава повинна якось дбати про оздоровлення нації...

Після «Феніксів» — Моцарт і Трап

Мірча Луческу ще раз довів свою далекоглядність. Дехто не зрозумів хід румунського тренера, коли він «завантажив» свою команду додатковою товариською грою із «Фенербахче» вже через день після матчу в чемпіонаті України. Користь від стамбульського вояжу стала зрозумілою напередодні повторного поєдинку з «Пюніком». Наставник «Шахтаря» вирішив у рідних стінах виставити майже той «десант», який зробив висадку на берегах Босфору. Експериментальним цей склад можна назвати лише умовно, адже Єзерському, Дуляю, Левандовському, Рацу та Гюбшману не бракує досвіду міжнародних ігор. Шанс показати свій потенціал одержали українські «другі номери» — Ткаченко, Прийомов, Фомін — та бразилець Луїс Адріано. Третім форвардом вийшов на поле Брандао, який із появою у складі гірників Лукареллі (а італійця позавчора не було навіть у заявці) почав виходити на поле зі значно більшим «блиском у очах». Не дивно, що саме бразильському нападаючому вдалося заспокоїти вболівальників на трибунах РСК «Олімпійський», зрівнявши рахунок.

Юрій Нікітін: Траплялося, й мене ловили аж за матами...

Юрій Нікітін: Траплялося, й мене ловили аж за матами...

З листопада 2005-го Національний олімпійський комітет України визначає найкращого спортсмена місяця. Проте, напевно, ще ніколи за цей час президент НОК України, вручаючи пам'ятну статуетку та грошову премію лауреату, не був таким розчуленим. Днями Сергій Бубка на такій церемонії сказав: «Юрій Нікітін довів свій професіоналізм, високий клас та волю до перемоги під час Олімпіади в Афінах. Потім була важка травма і тривале відновлення. Приємно, що Юра знову повернувся до кола провідних батутистів світу і сповнений сил довести свій клас на Олімпіаді-2008 в Пекіні».
Отже, лауреат НОКівського червня — батутист Юрій Нікітін. Нагадаємо, що у перший місяць літа олімпійський чемпіон Афін 28-річний спортсмен двічі святкував перемоги на етапах Кубка світу зі стрибків на батуті у Бельгії та Болгарії.
Наскільки важко, маючи за плечима найвище для спортсмена досягнення в кар'єрі, змусити себе повернутися у великий спорт, можете собі уявити. В українського гімнаста перед очима був приклад російського колеги Олександра Москаленка, який після тріумфу в Сіднеї-2000, важких травм та тимчасового «відрядження» у нафтовий бізнес знайшов у собі сили скинути десятки кілограмів зайвої ваги та в 35 років приїхав у Афіни, щоб боротися за «золото». Москаленкові Нікітін залишив «срібло», але здобув повагу його наставника Віталія Дубка, слова якого як слова конкурента мають велику вагу: «Не скажу, що перевага олімпійського чемпіона була вражаючою, але Нікітін, без сумніву, був найкращим. Юрій після серії успіхів набув упевненості у собі, і перемогти його тепер значно важче. В українця практично немає слабких місць. Висота польоту, чистота рухів, складність — усе на рівні. За рівності iз суперником судді завжди віддадуть перевагу саме йому. Українського лідера можна перемогти, маючи лише унікальну перевагу».
Висота польоту... Це не просто слова для виду спорту, де під час вільного падіння після карколомного кульбіту найчастіше доводиться думати про «унікальну перевагу в складності». Як це було три роки тому? Зі спогадів про Афіни й почалася розмова кореспондента «УМ» зі спортсменом із Миколаєва, який здивував багатьох суперників своїм поверненням та бажанням у 30 років виступити на Олімпіаді в Китаї. До речі, ви будете сміятися, але 38-річний росіянин Москаленко теж збирається у Пекін!

Сила є, патріотизм допомагає

Сила є, патріотизм допомагає

Минулого року українські богатирі в Києві втретє здобули звання найсильнішої нації планети і, за правилами, залишили перехідний приз — статуетку ігуани — на довічне збереження. Але підтверджувати титул потрібно. Сьомий командний чемпіонат світу серед стронгменів 3-6 серпня приймала Івано-Франківщина, яка подарувала світові одного з провідних атлетів сучасності Василя Вірастюка. Його рідний брат, у минулому — член збірної України зі штовхання ядра, а сьогодні — керівник профільного департаменту обласної держадміністрації Роман Вірастюк — доклав величезних зусиль, щоб змагання на гірському курорті Буковель та майдані Шептицького в обласному центрі пройшли на найвищому рівні. І це вдалося на всі сто відсотків. Боротьба між богатирями була запеклою як ніколи. Доречним виявилося вміння прикарпатців уболівати, особливо ж у таких патріотичних змаганнях. І українці знову перемогли.