«Янукучма»

Ще Штірліц знав, що «запам’ятовується останнє слово». Тому народ і зафіксує у пам’яті Кучму та Ющенка такими, якими вони стали наприкінці своїх президентських термінів. До фінішної ж стрічки Президента Януковича ще далеко, тому наразі маємо «зустрічати за одежиною». З’їздив насамперед у Брюссель, а не в Москву — ти диви, дає мужик, не чекали від нього такого! Прагне вже за рік отримати «дорожню карту» для безвізового режиму з Євросоюзом — ого, «пацан сказав» — тепер хай робить, а це ж означатиме фактичне закриття кордонів із Росією й Білоруссю, хіба не цього жадають патріоти?! Каже, що питання визнання незалежності Абхазії й Північної... тьху, Південної Осетії не на часі — ти ба який державник! Ще й розумну Акімову в адміністрацію взяв, стратегію реформ якусь обмізковують...

Від Я. до А.

Наступний вівторок — перше «зважування» Президента Януковича. Віктор Федорович буде главою держави неповний тиждень, але цього терміну вистачить, щоб з’ясувати, наскільки сильним є його вплив на політику. Тест відбудеться в парламенті. Там очікується оголошення про розвал коаліції БЮТ, Блоку Литвина та «НУНС», а також розгляд постанови про недовіру уряду. Розчистивши поле, «регіонали» візьмуться за побудову своєї коаліції та призначення нового Прем’єр–міністра.

У 2005 році, після перемоги Віктора Ющенка, «кучмівський» парламент штахетами лягав перед новим Президентом: за кадрові призначення та ініціативи глави держави попервах голосувала конституційна більшість. Янукович не матиме такого подарунка хоча б через велику чисельність опозиційної фракції БЮТ. Але підстави сподіватися на появу нової більшості — є.

Розлучення на тлі карнавалу?

Розлучення на тлі карнавалу?

Лютневий Мюнхен на вухах. У центрі міста вирує різнобарвний натовп, лунає гучна музика, стоїть запаморочливий аромат баварських ковбасок і свіжоспечених національних кренделів — бретцлів, рікою ллються глінтвейн–грог–вино–шампанське–шнапс–«водка»–пиво й інші «зігріваючі» напої та їх комбінації. Споживають усе це тисячі червонощоких людей у яскравих масках і найрізноманітніших карнавальних костюмах — від відьми до...біотуалета. Серед них переважають «ченці–бенедектинці» (вважається, що місто заснували монахи, про що свідчить назва Мюнхен), але не бракує й інших оригіналів. Усі вони мало нагадують образ бундючного, скрупульозного й акуратного бюргера, з яким у нас чомусь зазвичай асоціюються представники німецької нації. Баварці, щоправда, взагалі під таке лекало не підпадають, але це в даному випадку й не важливо. Адже карнавали перед початком Великого посту пройшли в багатьох німецьких містах. Центральними традиційно стали гуляння у Майнці, Дюссельдорфі та Кельні.

Паралельно з сезонними народними гуляннями на перших шпальтах німецьких газет — ідеологічна сварка в правлячій коаліції між канцлером Ангелою Меркель та главою Партії вільних демократів Гідо Вестервелле.

«Противсіхоз» — не хвороба

«Противсіхоз» — не хвороба

Один мільйон сто тринадцять тисяч п’ятдесят один громадянин — саме стільки на виборах минулої неділі поставили позначку в третій графі. Редакційні телефони розпечені від обурених дзвінків, українська блогосфера та інтернет–форуми переповнені ненавистю щодо носіїв «страшної хвороби «противсіхоз», яка виїла мізки»: зміни позиції 4,36% «противсіхів» цілком вистачило б, аби переможцем виборів був не Він, а Вона. Багато хто вважає, що Україна.

Ще не відомо, хто на цих виборах виграв, а хто — програв, але вагу і наповнення «противсіхів» можна проаналізувати вже зараз.

Похибка і її межа

Похибка і її межа

«Пропало всьо» — ця знакова фраза з відеозвернення Юлії Тимошенко хоч і не лунала в її прес–штабі під час виборчої ночі, проте була написана на багатьох обличчях. Передусім — журналістських. Адже розбалувані попередніми заходами БЮТ у готелі «Хайятт» — під час першого туру нинішніх виборів і парламентських перегонів 2007 року — акули пера й мікрофона потайки плекали надію не лише наїстися, а й, залежно від політичних симпатій, залити горе/відзначити перемогу. Але вишукані наїдки й ріки вина, якими БЮТ раніше щедро балував журналістів і гостей, цього разу таки «пропали»: на зміну стравам у стилі «хайяттівського» ресторану прийшли скромні бутерброди, виставлені в окремій кімнаті для преси, а алкоголю й зовсім не було. «Шампанське відкривати рано, а споювати журналістів так, як минулого разу, коли вони до початку прес–конференцій уже на ногах не трималися, ми більше не збираємося», — пояснювали заклопотані працівники штабу.

Скажу чесно...

Учора зранку сам придумав цю передвиборчу «мислю», а в обід уздрів її ж в інтернеті у вигляді анекдоту.

Песиміст: «Жах! Один із цих двох ... (лайка) переможе!»

Оптиміст: «Ура! Принаймні один із цих ... (лайка) програє!»

Я не хочу нав’язувати свій вибір іншим. Так, я післязавтра оберу третю графу і вперше в житті проголосую «проти всіх». Багато хто, зокрема головний пастир моєї церкви, та й навіть ще поважніший ієрей, котрий очолює церкву багатьох моїх друзів, називають такий вибір «втечею од відповідальності». Але я дозволю собі не погодитися. Вважаю, навпаки, — я став дорослішим. Маю силу сказати «ні», двічі — «ні». Не долучатися до табору переможців (чи переможених), який чужий мені по духу. Не хочу брати на себе приблизно 50% відповідальності за безмір, що чинитиметься в країні після 7 лютого.

Недодебати

Недодебати

Проект «Дебати кандидатів у президенти–2010» провалився. Якщо в першому турі виборів можливість провести телевізійні дискусії проігнорували всі фаворити «великих перегонів», то в другому на дебати не прийшов лідер — Віктор Янукович. Тож за регламентом, встановленим ЦВК, дві години «дебатного» часу на Першому національному позавчора ввечері використала суто Юлія Тимошенко — для «сольного» виступу.

За даними «УМ», сукупний рейтинг т. зв. дебатів в ефірі Першого національного, «5–го» та каналу «24», які ретранслювали виступ Тимошенко в прямому ефірі, був доволі високим — 10,9% (відсоток загальної кількості людей із телевізорами, які в цей час дивилися саме цю програму), частка — 21,3% (відсоток людей із ввімкненими телевізорами, які дивилися саме цю програму). Це значно більше, ніж типові показники згаданих каналів.

Водночас на тлі дебатів 2004 року, які стали найбільш «дивибельним» ефіром за всю історію України, позавчорашня програма — просто пшик. Адже рейтинг першого етапу полеміки Ющенка і Януковича становив 38,1% (частка — 71,4%), другого — 46,9% і 89%, відповідно.

Бенкет посеред виборів

Бенкет посеред виборів

«Це — перемога. Це, без сумніву, перемога». Ці слова у прес–штабі виборчої ночі Юлії Тимошенко повторювали, як мантру. Як це часто буває в химерній українській політичній логіці, перемогою в даному випадку називали... поразку. Результати всіх без винятку екзит–полів свідчили: дива не сталося, і чинний Прем’єр–міністр у першому турі президентських виборів посіла друге місце, поступившись лідерові опозиційної Партії регіонів. Проте у штабі Тимошенко вже давно підрахували: якщо в першому турі розрив між кандидатами становитиме менше десяти відсотків, це означає фактично безсумнівну перемогу ЮВТ над Януковичем у другому. Тому коли за підсумками Національного екзит–полу очільниця БЮТ сенсаційно відстала від лідера виборів на якихось чотири відсотки, її права рука — Олександр Турчинов — на радощах заявив, що це навіть скромніший результат, ніж очікувалося. Мовляв, розраховували на перемогу в першому ж турі, а тепер державі доведеться витрачати кошти ще на один тур — абсолютно безглуздий, бо ж переможе однаково Тимошенко.

Щоправда, потім з’ясувалося, що завжди близькі до реальних результатів дані Національного екзит–полу цього разу виявилися не такими вже точними, і підсумки голосування для Юлії Володимирівни не настільки райдужні. Але це було потім.

«Запроданці» для «каруселей»

За запитом «Продам голос» пошуковик Google видає тисячі результатів з українською «пропискою». Бажання електорату вигідно передати свої голоси в інші руки на виборах–2010, мабуть, у рази більше, ніж на всіх попередніх. Весь цей вал пропозицій може стати — і вже стає — чудовим ресурсом для підкріплення ужинку голосів багатьох кандидатів у президенти.

2009: запам’ятайте його таким

2009: запам’ятайте його таким

Добігають останні години 2009 року. Хтось називає його останнім у «дебютному» десятилітті ХХІ віку, але така «ювілейна» лихоманка, пов’язана з приходом 2010–го, — завчасна. Друге десятиліття офіційно вітатиме лише через рік. Саме на цей рік — 2010–й — ми відкладаємо розв’язання або поглиблення економічної й політичної кризи, яка все ще тримає Україну в лабетах. Саме в цьому році відбудеться ціла купа нових виборів: президентські й місцеві — обов’язково, парламентські — можливо. Тож 2009 рік можна назвати перехідним. Так, він був дуже не простим. Країна набралася рекордних боргів. Країна не наблизилася до Європи. Однак колапсу не сталося. Українці — поодинці й сім’ями — у тільки їм притаманному стилі спромоглися встояти й навіть трохи розпустити паски після фінансових катаклізмів 2008–го. Хочеться вірити, що в цьому році залишиться все найгірше, а світло в кінці тунелю — це не вогні зустрічного поїзда.
А наразі давайте пригадаємо головні карби року 2009.