Перша сесія Верховної Ради Української РСР 12–го (за нинішнім відліком — І демократичного) скликання відкрилася 15 травня 1990 року. Вперше в історії УРСР Верховна Рада почала функціонувати в парламентському режимі: сесія тривала не один–два дні, як раніше, а 60 робочих днів, причому без колишнього «одобрямсу» заздалегідь підготовлених рішень Компартії. За підсумками перших вільних виборів, що відбувалися за мажоритарною системою (де треба — у два тури, щоб кандидат набрав понад 50% голосів), більшість у ВР комуністи — «група 239», прозвана так опозицією за кількістю її членів. Але перевага в ініціативі й затребуваності була на боці націонал–демократів, оформлених у фракцію «Народна рада». Її основу становив Народний рух України — тоді ще громадська організація, а не партія. Як і демократи в Москві, Прибалтиці, інших республіках, українська опозиція взяла курс на вихід зі складу СРСР.

Учора ще шестеро депутатів із опозиції увійшли до складу коаліції «Стабільність і порядок». Тепер число «тушок», які голосують в інтересах Президента Януковича та Партії регіонів, становить 257 «багнетів». Як оголосив на початку засідання спікер Володимир Литвин, новими перебіжчиками стали всуціль «НУНСівці» — Валерій Борисов, Сергій Харовський, Давид Жванія, Володимир Марущенко, Олег Новіков, Віктор Шемчук. П’ятеро з шістьох — члени групи «Народна самооборона», тіньовим лідером та фінансистом якої до певного часу був якраз Жванія.

Олесь Доній, найбільш відомий як лідер переможного студентського голодування далекого 1990 року, останнім часом прославився в інакший спосіб. Саме 40–річний нардеп від «Народної самооборони», який і так віддавна не міг похвалитися богатирським здоров’ям, став головною жертвою масової бійки в парламенті 27 квітня. Весь світ обійшли кадри фото й відео, на яких «статичного» Донія тримають за горло, душать, б’ють по голові кілька депутатів від Партії регіонів. Олесь більше місяця заліковував отримані травми у «Феофанії» — клінічній лікарні Державного управління справами. І досі не залікував. Певно, що раніше в сесійній залі не траплялося сутичок із такими важкими наслідками для здоров’я народного депутата.

Вимушено вільний час Доній використовував, як виявилося, не лише для лікування та обмірковування політичної ситуації, а й для спроб урятувати свою фракцію. А ще Олесь замислює нові проекти — їх він планує реалізовувати за допомогою в тому числі й давніх друзів з «УМ». Допоможемо. Ми ж в одному підводному човні, як–то кажуть.

«Арешт Ріната Ахметова!», «Юлія Тимошенко вийшла на відеозв’язок із вигнання в Лондоні!», «Сандей Аделаджа — єпископ УПЦ МП!», «У Київ­ському зоопарку нарешті отруїли останнього пелікана!» — вигукували миловидні дівчата в білих футболках із логотипом руху «Стоп цензурі!», розмахуючи свіжими газетами. Газети, що їх позавчора роздавали перехожим у центрі Києва, були ну дуже свіжими: «неперіодичне видання «Українська неправда» датувалося 6 червня 2014 року. Лише одна шпальта з восьми написана українською мовою — «в рамках державного замовлення на виконання ст. 10 Конституції та Хартії регіональних мов і меншин». На цій сторінці — статті під назвами «Рішення об’єднаної партії «Єдиний регіон» — кожному!», «В Україні створено громадське телебачення (на чолі з Віктором Медведчуком)», репортаж «Робочий день депутатів», у якому йдеться про вправляння нардепів у співі реформованого гімну «Хай вічно буде наш президент, коаліція і стабільність!»

Україна змінюється. Змінюється в гірший бік. Сьогоднішні сто днів Президента Януковича — одна з перших віх, коли характер змін потрібно не лише усвідомити, а й подумати, що кожен із громадян може зробити, аби спинити скочування нашої країни в прірву. Прірву деукраїнізації. Прірву згортання демократії та насадження цензури. Прірву, яку риє влада хамів, залежних не від свого народу, а від російських сюзеренів.

Потрапити у Венецію — місто каналів, старовини і романтики — хоч раз у житті мріяв кожен. Але коли випадає нагода відвідати Сереніссіму («Найсвітлішу», як називали Венеціанську республіку), чимало туристів чомусь ігнорують принади сусідніх із нею острівців, зосереджуючи увагу передусім на площі Сан–Марко, мосту Ріальто й інших всесвітньо відомих «картинках». А дарма. Бо коли від кількості туристів, крізь які не проштовхнутися на вузьких містках, від величі Гранд–каналу та інших окрас Венеції запаморочиться голова, саме час поблукати між могилами великих на острові–цвинтарі Сан–Мікеле чи повалятися на пляжах Лідо. А ще варто доповнити враження після велично–помпезної Венеції, побувавши в яскравій різнокольоровій казці — на острові Бурано.

Кажуть, коли режисери італійської кіноверсії пригод Пінноккіо шукали місце для зйомок, то, потрапивши на Бурано, довго не вагалися: навіщо створювати дорогі декорації, якщо тут усе готове! І справді, складно повірити, що акуратні будиночки, розфарбовані всіма кольорами веселки, — не макет, а житло справжніх людей. Місцеві мешканці тільки посміюються, втішені, що свого часу придумали вдалий спосіб привабити туристів. Яскраві барви фасадів стали для рибальського містечка основним джерелом доходу.

Дев’ятого травня надвечір закінчиться останній тур чемпіонату України з футболу — донецький «Шахтар», який достроково забронював за собою перше місце, зможе отримати на руки почесний кубок.

О 8:20 за польським часом (10:20 за Москвою) президент Польщі Лех Качинський зателефонував своєму братові Ярославу. Як усі близнюки, брати Качинські були дуже близькі. Тому навіть після того, як Ярослав склав повноваження прем’єр–міністра й поступився цією посадою опоненту Дональдові Туску з партії «Громадянська платформа», що перемогла на дострокових парламентських виборах, президент Лех постійно був із ним на зв’язку. Тим паче що Ярко очолював їхнє спільне дітище — партію «Право і справедливість». Президент повідомив, що «все йде за планом» і за кільканадцять хвилин його літак приземлиться в аеропорту Смоленська, куди офіційна делегація на чолі з главою Польської Республіки летіла вшанувати пам’ять 22 тисяч польських офіцерів та інтелігенції, розстріляних військами НКВС у лісі під селом Катинь 1940 року.

Але літак не приземлився. О 10:56, зачепившись за дерево, президентський борт загорівся і впав. Жоден із 96 пасажирів цього рейсу, серед яких, окрім президента і його дружини Марії, були керівники всіх родів польських військ, голова генштабу збройних сил, депутати Сейму, родичі загиблих під Катинню в 1940–му офіцерів та інші достойники, не вижив. Православні священики та католицькі ксьондзи, які зібралися біля меморіалу жертвам Катинської трагедії, щоб відслужити панахиду за загиблими 70 років тому, вражено долучили до мартирологу ще майже сотню імен. А світ завмер, шокований цим страшним лихом і перейнятий співчуттям до польського народу, який в одну мить втратив еліту нації й керівництво держави та армії.

Хтозна, як у студію до Савіка Шустера підбирають «кнопкодавів», котрі покликані віддзеркалювати нібито ставлення всієї України до обговорюваних у ток–шоу тем, але минулої п’ятниці результат голосування цієї аудиторії був особливо кричущим: 63 відсотки — за союз України, Росії й Білорусі. Таким чином присутні на «Шустер live» відреагували на ініціативу молодого і рвійного депутата Держдуми РФ Євгена Федорова створити такий союз зі столицею в Києві вже до 2020 року.

Рідну мову треба любити, плекати й популяризувати. Не лише в межах країни — це само собою зрозуміло — а й за кордоном. Німецький віце–канцлер і за сумісництвом міністр закордонних справ Гідо Вестервелле це добре усвідомлює. Тому, як повідомляє журнал «Штерн», днями заступник Ангели Меркель оголосив кампанію «Німецька — мова ідей». Вона має на меті популяризацію німецької мови за кордоном, у тому числі й як мови міжнаціонального спілкування.