Каталонці в атаці

Каталонці в атаці

«Ми повільно, але неухильно прямуємо до здобуття незалежності. Будьте певні — за рік–два Каталонія стане суверенною державою!» — емоційно переконує мешканка Жирони Пілар Ортега, демонструючи журналістам «УМ» футболку з написом Independencia Catalunya 2014 («Незалежність Каталонії 2014»). Саме на 2014 рік каталонські сепаратисти планують проведення «великого», остаточного референдуму, який поставив би крапку в багаторічній боротьбі за суверенітет від Іспанії. Офіційний Мадрид цю ідею, м’яко кажучи, не схвалює. Проте вперта нація наголошує на своїй інакшості і не здається.

Починаючи з 2009 року, у різних регіонах автономної області Каталонія регулярно відбуваються консультативні референдуми, на яких місцеві мешканці висловлюють свою позицію щодо виокремлення в незалежну державу. І традиційно бюлетенів iз позначкою «так» виявляється понад 90%. Позавчора на запитання, чи хоче вона незалежності, відповідала столиця Каталонії — Барселона. «За» сказали понад 91% громадян, які взяли участь у голосуванні. Проте явка була скромною — трохи більше 21% від загальної кількості виборців. Дещо занизьку самосвідомість прихильники незалежності вважають однією з найбільших проблем Каталонії, проте вірять: послідовна агітація й заклики повернутися до національного коріння рано чи пізно розбудять прагнення до свободи навіть у найбільш байдужих каталонців.

Погудiли i злетiли

Погудiли i злетiли

Так сталося, що восени ми стали фактично першими пасажирами щойно вiдкритого терміналу F в аеропорту «Бориспіль». А цього вiвторка — теж цілком випадково — потрапили на один із перших рейсів Wizzair, що вилетів із так званого «Міжнародного аеропорту «Київ—Жуляни».

Зелений гамбурзький рахунок

Зелений гамбурзький рахунок

У Гамбурзі — не тиждень і не місячник, а цілий рік благоустрою. У цьому місті — найбільшому в Європі з–поміж не–столиць — щодня відбуваються десятки акцій екологічної спрямованості.

Почався цей марафон 14 січня, коли головна площа Гамбурга Ратхаусмаркт перетворилася на унікальний танцмайданчик. Усякий, хто взяв участь у танцювальному конкурсі перед ратушею, мав нагоду відчути себе справжнім «енерджайзером»: кожен крок диво–сцена перетворювала на електроенергію, і доти, доки тривали танці, сяяла кольоровим світлом. Так мешканці Гамбурга зустрічали новий, зелений, рік свого міста.

На право першим здобути звання «Зеленої столиці Європи», запроваджене Єврокомісією минулого року, претендувало 35 міст. Після прискіпливого ана­лізу за багатьма параметрами журі обрало вісім фіналістів: Амстердам, Брістоль, Копенгаген, Фрібург, Мюнстер, Осло, Гамбург і Стокгольм. Абсолютних переможців виявилося два. Тому, за рішенням комісії, Стокгольм став «Зеленою столицею»–2010, а Гамбург перейняв естафету в 2011–му. Журналісти «УМ» побували в екологічній столиці цього року і побачили, що саме виборов німецький мегаполіс.

Японський атом вдарив по Німеччині

Японський атом вдарив по Німеччині

Страх перед «мирним атомом», який знову розправив крила після землетрусу й аварії на АЕС у Японії, вже збирає перші політичні врожаї: за результатами місцевих виборів у німецькій землі Баден–Вюртемберг, християнські демократи вперше за 58 років поступилися владою в цьому регіоні «зеленим».

Великі очі єгипетського страху

Великі очі єгипетського страху

«Туалет ван паунд. Адін фунт», — без звичної запопадливої усмішки киває в бік таблички з літерами WC єгиптянин у бедуїнському халаті. І, взявши монету, повертається до справи, від якої ми його відволікли: допомагає кільком похмурим чоловікам вантажити пожитки в кузов пікапа. Пункт Хамса Таманін («85–й кілометр») стоїть рівно посеред шляху з курортної Хургади, розташованої на Червоному морі, до міста Луксор, колишньої стародавньої столиці Верхнього Єгипту. Зазвичай упродовж дня тут зупиняються сотні екскурсійних автобусів. Але тепер на стоянці порожньо. Торговці згортаються й вирушають по домівках. За зборами з розпачливим нявканням стежать зо два десятки котів. Їм вочевидь загрожує голодна смерть: без підгодівлі залишками від туристичних сніданків у пустельному передгір’ї не вижити. А туристи навіть за найсприятливішого розвитку подій повернуться в Єгипет не раніше, ніж через місяць. Якщо ж справдяться прогнози песимістів, країна фараонів може виявитися закритою для масового туризму на роки.

За різними прогнозами, протягом двох тижнів революції Єгипет, у якому надходження від туристичного бізнесу посідають друге місце за надходженнями в бюджет після Суецького каналу, втратив тільки за цією доходною статтею від 1 до 3,1 млрд. доларів. Поки туристів добровільно–примусово евакуйовували з країни, розбурханої антипрезидентськими протестами, в російських та українських ЗМІ й на інтернет–форумах спалахнула істерія. Повернувшись із Хургади, ми з подивом дізналися, що за цей час там «стріляли», «громили готелі», «давили автомобілі танками» та ледве не брали в заручники іноземних туристів. А насправді — як можна було побачити на власні очі й відчути на власній шкірі — туристи насолоджувалися відпочинком у готелях та про безлади в Каїрі попервах дізнавалися хіба що з телевізійних репортажів Бі–Бі–Сі та «Аль–Джазіри». На тлі численної дезінформації, психозу і протилежних за полярністю суджень однозначним залишається чи не єдиний висновок: Єгипет, заражений «туніським синдромом», як і Близький Схід загалом, більше не буде таким, як досі. Чому і як саме може змінитися найбільша за кількістю населення країна арабського світу, кореспонденти «УМ» намагалися розібратися на місці.

Одна Україна — скільки народів і опозицій?

Одна Україна — скільки народів і опозицій?

Політичні виступи в Києві з нагоди Дня Соборності обійшлися без кровопролиття, яке за тиждень до виступів опозиції передбачав міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов. Учора одіозний глава МВС подякував міліції та організаторам масових акцій 22 січня за «професіоналізм, взаєморозуміння і толерантність».

Помаранчевий абзац

Помаранчевий абзац

Останнім часом здається, що ставлення до Помаранчевої революції — це «синдром ленінської колоди навпаки». Якщо за радянських часів виявилося, що одну колоду з Леніним на суботнику несли десятки тисяч людей, то через шість років після Помаранчевої революції з’ясовується, ніби на Майдані були не сотні тисяч людей, а якась жалюгідна купка відвідувачів форуму сайту Maidan.org.ua.

Але таке враження виявилося оманливим. Принаймні абсолютна більшість (86%!) людей із нашого кола, хто 22 листопада 2004 року свідомо вийшов на свій Майдан, аби захистити результати президентських виборів, і зараз не шкодують за свій вчинок. Вони ствердно відповідають на запитання: «Якби зараз був листопад–2004 і ви знали про зміст наступних шести років, чи вийшли б ви на Майдан?» (опитування проведено на платформі livejournal.com у середовищі френдів блогу ledilid). Суспільні настрої змінюються, але пам’ять та ідеали — залишаються. І ті, хто має нести прапор України, несе його далі.

Ми не довго думали, як саме відзначати цю річницю на сторінках «УМ». Сьогодні говорять прості люди — ті, що пережили Майдан–2004, робили його Майданом. Переважно молоді, адже опитування проводилося в «Живому журналі».

В очікуванні фальстарту

Після повернення Януковичем старої редакції Конституції політичні оглядачі прогнозували, що у Верховній Раді почнуть масово плодитися нові фракції — так, як це було при Кучмі в парламенті IV скликання. Адже тепер усілякі імперативні мандати скасовано, в коаліції немає потреби (уряд підтримує будь–яка ситуативна більшість), а чинною є норма, за якою фракцію можуть утворити 14 депутатів. Однак після скандального рішення «найгуманнішого у світі» Конституційного Суду минуло вже більш як півтора місяці, а в парламенті так і лишається п’ять «материнських» фракцій (ПР, БЮТ, «НУНС», КПУ, Блок Литвина). Хіба що кількість позафракційних депутатів зросла — зараз їх 32 душі. «Велике переселення народів» і тепер прогнозується, але відкладається. За даними «УМ», насправді створити нові окремі фракції хочуть одразу кілька лідерів, але вони не хочуть першими порушувати існуючий баланс. Адже той, хто дочекається «фальстарту» конкурента, може отримати додаткові переваги.

Як йому спиться на «Вальдфрідгофі»

Як йому спиться на «Вальдфрідгофі»

Степан Бандера похований на мальовничому цвинтарі «Вальдфрідгоф» на околиці Мюнхена. Могила провідника ОУН розташована в секторі №43 — це на протилежному боці від українського сектора, де знайшли останній спочинок більшість його мюнхенських соратників та наступників.

Відновлення активності й довіри

Свій політичний сезон учора почала партія «Наша Україна» — дітище Віктора Ющенка — провела перше засідання президії після літньої паузи. Обговорювали питання про підготовку партії до місцевих виборів, які офіційно стартують цієї суботи (до речі, того ж дня відбудеться й засідання політради «НУ»). Звітували керівники місцевих штабів, які вже сформовано.