Орел, кінь, парасоля: кого обере Єгипет?

Орел, кінь, парасоля: кого обере Єгипет?

У крамниці одягу єгиптянина–копта Кіро над дверима висять ікона Богородиці з немовлям Ісусом та портрет патріарха. Ці атрибути красномовно вказують на християнське, православне віросповідання Кіро — як і ім’я Кирил, яким він сам себе називає в розмові з українськими туристами. На столі — центральні газети, розгорнуті на політичних сторінках. Продавець зацікавлено вивчає рекламу численних кандидатів. Курортна Хургада зараз дуже політизована, як і весь Єгипет.

«Я голосуватиму за Ахмеда Шафіка, — розповідає Кіро. — Тому що він кращий для християн. Хоча навіть якщо він переможе, країні від цього легше не стане. Буде напруженість, адже парламент у нас ісламістський, і такого президента швидко скинуть».

Після перемоги революції минулого року єгиптяни плекають надію на краще майбутнє, яке їм мають принести перші демократичні вибори президента. 23–24 травня — перший тур. Майже кожен мешканець Країни Фараонів, що скинула «новітнього фараона Мубарака», щиро й безпосередньо розповідає, за якого кандидата голосує і чому.

Єгипет із населенням майже 90 мільйонів осіб — найбільша країна арабського світу, один із флагманів «Арабської весни». Від вибору єгиптян залежить не лише доля цієї країни, а й політика — власне, мир — в усьому регіоні Близького Сходу. З огляду на те, що Єгипет — один із пріоритетних напрямів курортного туризму для українців (а також для багатьох інших європейців та росіян), ці вибори мають велике значення і для нас. Кореспонденти «УМ» занурилися у єгипетські «великі перегони» безпосередньо на місці подій.

День перемоги «русского міра»

Харків, який так любить уквітчуватися лаврами «першої столиці України» (забуваючи додати — «радянської»), на багатьох фронтах справді виходить на перші ролі. Свого часу тут проходив «з’їзд сепаратистів» — наступний після сіверськодонецького. Потім це місто несподівано, завдяки великим грошам, стало господарем Євро–2012. Потім були ганебні «харківські угоди» з Росією. Того ж року в Харкові довели, що можуть зробити мером жалюгідну людину з відверто бандитським реноме — аби «регіонал». Тепер до Харкова прикута увага всієї Європи, бо в тамтешній «зоні» утримують Юлію Тимошенко, у харківській же клініці «Укрзалізниці» її намагаються лікувати, а в харківському суді — судити у «справі «ЄЕСУ». І ось позавчора в Харкові відбулися урочистості з нагоди Дня Перемоги. Вони виявилися найбільш масштабними порівняно з рештою України. І — показовими.

Почім мемуари від «проффесора»?

Почім мемуари від «проффесора»?

В Україні з’явився письменник рівня Дена Брауна та Джоан Роулінг, якщо брати до уваги прибутковість його творів. Сенсаційна новина відкрилася наприкінці минулого тижня, коли Президент Віктор Янукович оприлюднив свою декларацію про доходи за минулий рік. Виявляється, у 2011 році донецька друкарня «Новий світ» виплатила йому винагороду в сумі 16,4 мільйона (!) гривень за майнові права, передані цьому видавництву. Ідеться як про книжечки Януковича, видані у 2005—2010 роках, так і — головне — про ще, не написані твори.

«У» — упала у Рапалло

«У» — упала у Рапалло

Назва італійського міста Рапалло, що на узбережжі Лігурійської рів’єри, навряд чи щось говорить пересічному українцеві. Але саме на цьому курорті, в затінку фінікових пальм і алеппських сосен, 90 років тому відбулася така важлива для України подія — підписання Рапалльського договору між радянською Росією та веймарською Німеччиною. Цей історичний факт мало відомий нашому широкому загалу, а ще менше ми знаємо про значення угоди, підписаної в Рапалло 16 квітня 1922 року, для подальшої долі Української Соціалістичної Радянської Республіки. Власне, можна говорити, що саме під шум прибою Лігурійського моря офіційно почалося закабалення України у «братньому союзі» з РСФРР. Квітневе Рапалло стало прологом до підписання союзного договору у грудні того ж року — 1922–го. Журналісти «УМ» побували на місці «дипломатичної битви», а також з’ясували в істориків подробиці тих подій.

«Бездогматизм» із наших шпальт

«Бездогматизм» із наших шпальт

Ще один колишній журналіст «УМ» написав книжку. Учора в київській книгарні «Є», що на вул. Лисенка, відбулася презентація видання «Без догмату. Релігійні магістралі» (К., вид–во «Ярославів Вал», 2012) авторства Юрія Дорошенка. Вагомий в усіх значеннях том — ще б пак, 730 сторінок — умістив статті, інтерв’ю, нариси на релігійну й церковно–політичну тематику, що виходили в різних ЗМІ із середини 1990–х до 2011 року. Майже три чверті з цих матеріалів побачили світ на шпальтах «України молодої».

Ведмідь прокинувся від сплячки

Ведмідь прокинувся від сплячки

Віктор Медведчук — одіозний глава адміністрації «пізнього» Президента Кучми — офіційно повідомив про своє повернення в публічну політику. Про це він заявив у відеозверненні на своїй сторінці в мережі Facebook, де в колишнього лідера СДПУ(о) станом на вчора було 984 читачі.

Ті самі, сніг і Кличко

Ті самі, сніг і Кличко

Було б неправдою стверджувати, що мітинг опозиції у День Злуки на Софійській площі в Києві був зовсім неоплачуваний. Так само неправда — що 10 чи 12 тисяч людей зібралися за гроші. Треба визнати: оскільки настав рік парламентських виборів, то бажання партій піаритися порівняно з 2011–м зросло. Тож не дивно, що нині біля собору святої Софії зібралося удвічі більше народу, аніж 24 серпня в парку Шевченка. І це незважаючи на мороз та заметіль! Як можна було з’ясувати, поспілкувавшись із «прапороносцями» в День Соборності, абсолютна більшість учасників мітингу — реальні прихильники певних політичних сил, привезені автобусами з областей. Крім них, були й «незалежні»учасники маніфестації — таких Київ на подібні виступи дає кілька сотень, і відверті найманці, котрі створюють додаткову масовку. Для таких вартість участі в акції — 40–50 гривень. Зрештою, як і добові для активістів із регіонів.

Вертеп під тюрмою

Вертеп під тюрмою

За рік письменник Олександр Ірванець домігся неабиякого кар’єрного зростання: у 2011–му був Смертю, тепер — Царем Іродом. Такі ролі перепали відомому поетові й драматургові в «Зірковому вертепі», який традиційно організовує мистецьке об’єднання «Остання барикада».

Зимові відтінки шаленого острова

Зимові відтінки шаленого острова

Ібіца у сприйнятті пересічного українського туриста — це шалений космополітичний острів десь між Європою й Африкою. Територія літньої спеки, призначена для полчищ «безбашенної» молоді, клубної музики, дискотек, сексу, випивки й наркотиків на пляжах. Щось на зразок нашого кримського «Казантипу», тільки у всеєвропейському масштабі. При ближчому знайомстві виявляється, що в такому сприйнятті — лише частина правди. Масова уява гіперболізує «шалені» якості Ібіци і не помічає інших.

Ми побували на Ібіці перед Новим роком. О цій порі знамениті клуби й ресторани зачинені. Натовпів і дискотек — катма. Зате є краса природи, морська синява, домашній затишок міжсезоння, низькі ціни. Є простір і час для знайомства з «нерозкрученими» принадами Ібіци. Саме про них ми й поділимося враженнями, почавши з того, що тепер із Києва до Ібіци можна дістатися навіть за 25–30 євро — двома лоукостовими компаніями з пересадкою.

По краплі

Колись відомий пролетарський письменник радив по краплині вичавлювати з себе раба. Тепер відомий український Президент зачавлює в нас рабство в той самий спосіб — крапля за краплею.