Так сталося, що восени ми стали фактично першими пасажирами щойно вiдкритого терміналу F в аеропорту «Бориспіль». А цього вiвторка — теж цілком випадково — потрапили на один із перших рейсів Wizzair, що вилетів із так званого «Міжнародного аеропорту «Київ—Жуляни».
Отже, надалі Wizzair літатиме тільки з «Жулян» — нібито через те, що тут дешевше обслуговування, а в «Борисполі» західного лоукостового перевізника пресують «усілякі «Мiжнароднi авiалiнiї України» та адмінресурс.
За логікою, переїзд у простіший та дешевший аеровокзал мав би посприяти зниженню цін Wizzair на «українські» рейси. Далебі... Про цю негарну тенденцію днями писала «УМ». Але хай там як, любителям недорогих польотів на Захід доведеться звикати до цього анекдоту «во плоті» — Міжнародного аеропорту «Жуляни».
При тому, що за право володіти «Жулянами» б’ються рiзнi грошовi мiшки, аеропорт становить собою кумедне або жалюгідне (потрібне — підкреслiть) видовище. Це все одно, що ви їдете на новiй моделi «Тойоти», плануєте заїхати на заправку на АЗС «Шелл», а потрапляєте в естетику фільму «Королева бензоколонки».
Отож «Жуляни» — це ніби машина часу. Аеропорт затримався в 1960–х роках минулої ери, а рожеві «ейрбаси» Wizzair на цьому летовищі — ніби гості з майбутнього у глухій совдепії. Логічно, що й сайт цього підприємства, заснованого 1924 року, давно й міцно перебуває «на реконструкції».
Дехто хихикає й кривиться з того, що в Європі лоукости прилітають у «сільські» аеропорти–ангари, розташовані бозна–де... Так от, шановні, щоб побачити справді сільський аеропорт, вам — до «Жулян». Бо термінали Альгеро чи Пізи, ба навіть натуральний брезентовий намет Любека — це все–таки сучасність, а «Жуляни» з їхнім оснащенням — це привіт від Хрущова з його «кукурузниками». «Куди ми потрапили» — регочуть англійці, завантажуючись паралельно з нашим «меммінгенським» на свій рейс на Лондон.
Утім, амбіції в цього підприємства на чолі з депутатом Київради від партії Литвина присутні, і, ясна річ, колись та придумають якісь свої VIP–сектори.
А що зовсім уже неприємно ріже око — це більшість вивісок російською мовою.
Розмір внутрішнього залу «аеропорту» — зовсім невеликий, так званих стійок реєстрації — щось близько трьох, якщо це можна назвати «стійками». Винахідливі дизайнери вирішили розширити простір візуально — за допомогою дзеркал, прикріплених до колон.
Праворуч від входу бачимо — вуаля — буфет! Пригадуєте? Відбудуться вибори народних депутатів СРСР — «працює буфет»! Щось схоже є i в «Жулянах». Білява буфетниця чомусь почала забороняти фотографування її секретного підприємства.
У будинку аеровокзалу із приходом сюди регулярних рейсів популярної лоукост–компанії — влаштували деякі необхідні сервіси, як от пакування багажу. Але, скажімо, про пункти прокату автомобілів, магазин сувенірів і ще багато чого, що складає неодмiнний «джентльменський набiр» сучасного мiжнародного аеропорту, мріяти не доводиться.
Міліціонерів тут забагато, як на таку маленьку площу. Але хай «бдять», що ж. Зате електронних табло немає зовсiм. Натомість є оголошення в гучномовець. Також персонал, ще не звичний до «міжнародних новацій», вигукує вказівки самотужки, без звукопідсилювальної апаратури. Стійка реєстрації позначена паперовою табличкою «куди, о котрій». Рухомої стрічки з багажем немає — замість неї працює носильник, який закидає валізи у віконце, заховане за фікусом. Картину провiнцiйностi, причому застарiлої, доповнюють плакати в рамах із фотками старих літаків і написом: «Тут може бути ваша реклама».
Різночитання в папірцях на реєстрації: общепонятний язик примушує йти на посадку негайно, англійська мова — за годину. Про нібито «вихід на посадку» нам говорить ось ця вивіска. Але вірити їй не треба. Це ніякий не вихід на посадку, там глухий кут. Бо насправді стюарди спрямовують зареєстроване пасажирство в бокові двері, на вулицю, потім — пройти через двір, і далі буде так званий «сектор 1». Отам і буде посадка. До речі, заїзди для інвалідних візків у «Жулянах» таки зробили. Ставимо їм залік.
Черга на митний і паспортний контроль довга й вилазить на вулицю. А якщо йтиме дощ — що робити? Неясно.
Як видно з окремих безпорадних рухів персоналу, багато хто тут лише вчиться обслуговувати великі кількості пасажирів міжнародних рейсів.
А ось i зал очікування. Тут влаштували сякий–такий «дьюті–фрі» з дуже обмеженим асортиментом — духи, випивка. Але джин «Біфітер» є по 14 Є за літр.
Навпроти — зворушливий Airbar із двома колоритними барменами. Тістечка, алкоголь. Пасажирки, «прощающієся с родіной», охоче беруть, бовтають, нюхають і смакують коньяк у великих келихах.
Як і в «Борисполі», наземне обслуговування повітряних суден у «Жулянах» забезпечує відома компанія Swissport. Добре, що її залучили (можна уявити, як би все виглядало власними зусиллями). Але контрасти, звісно, вражаючі.
Скажімо, до літака везе «свіспортівський» автобус (чомусь із дверима на один бік, а не два, як у тому ж «Борисполі»). А поруч біля виходу стоїть легендарний жулянський біло–голубий «фердинанд» — щось типу фургона, прикріпленого до шасі вантажівки типу ЗіЛ.
Загалом, крім Wizzair, як ми зрозуміли, «Жуляни» обслуговують мало кого. А ось приватних літачків тут багато.
Аеропорт розташований просто посеред міста — навколо багатоповерхівки і хатинки заможних киян. Як щодо безпеки польотiв? Питання вiдкрите. Зате є плюс. А дістатися до «Жулян» можна тролейбусом або «маршруткою».
