Битва за Київ: не просто репетиція

Битва за Київ: не просто репетиція

Як про вибори мера Мукачева 2004 року казали, що то — «репетиція виборів Президента», так і нинішня виборча кампанія в Києві оголошена «генеральною репетицією» наступних президентських перегонів. Чи так воно насправді? Мабуть, не зовсім. Адже за столичний комунальний трон змагаються не зовсім ті політичні сили, що фігурують на загальноукраїнській арені. У Києві кандидатів значно більше, інакші й конфігурації блоків. Крім того, у столиці залишається фактично «поза грою» Партія регіонів, вельми популярна в масштабах усієї України. Але київські вибори–2008 мають дати відповідь принаймні на одне запитання, дуже важливе для президентської кампанії 2010 року: чи зможе на цьому плацдармі здобути стратегічну перемогу Блок Юлії Тимошенко?

План навалу

План навалу

Парламент заблокований і паралізований не просто так — у цьому зацікавлена не лише Партія регіонів, а й, значною мірою, секретаріат Президента. Ініціатива в політичній ситуації, що склалася, належить не уряду, і тим більше — не парламенту, а саме Банковій. І партія «Народний союз «Наша Україна» (основа фракції блоку «НУНС») «посипалася» саме зараз також невипадково: вихід із лав НСНУ сімки неостанніх партійців та заяви про створення нової політичної сили «під Президента» — елемент багатоходової комбінації.
Наведені твердження вже стали очевидними для політологів, політичних гравців різного штибу, і не лише їх. Залишається тільки з’ясувати, яка саме комбінація має розігруватися.
Схоже, ще два–три тижні тому навіть «круп’є» нашого політичного казино не мали чіткої відповіді на це запитання. Але нарешті мета «менеджменту» Банкової прояснюється: ще одні дострокові парламентські вибори, бажано паралельні з президентськими, а головне — конституційна реформа. Є думка, що саме такий «пакет» акцій загальнодержавного масштабу — чи одночасних, чи трохи розділених у часі — міг би трохи розплутати клубок суперечностей у нинішній владі, змінити конфігурацію більшості й меншості в парламенті, а заодно вирішити питання переобрання Віктора Ющенка на другий президентський термін. Гра ва–банк? Авжеж. Але ж кажуть: хто не ризикує, той не п’є шампанського.

Патові маневри

Патові маневри

Учора розповіли анекдот.

Яценюк доповідає Ющенку: «Верховна Рада України може одностайно проголосувати за визнання незалежності Косова!» — «За яких умов?» — «Якщо послом України в Косові призначать Віктора Балогу, причому вирушить він туди негайно!»
Анекдот дошкульний, але досить влучний у сенсі великої «любові» депутатського корпусу до голови секретаріату Президента. До речі, в кожному жарті є лише частка жарту: вчора ж прес–служба Банкової поширила новину про візит Віктора Івановича до... Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамахірії. Ну майже Косово. Ця поїздка зайвий раз демонструє широту повноважень керівника президентської «канцелярії», який активно вершить не тільки внутрішню політику, а й зовнішню. У рамках візиту на Африканський континент Балога «зустрівся з лідером Лівійської революції Муаммаром Каддафі та керівником його офісу Салехом Баширом, передав (...) лист від Президента України із запрошенням відвідати Україну, (...) співрозмовники також обговорили весь спектр українсько–лівійських питань та висловили обопільну зацікавленість країн у посиленні економічного співробітництва. Зокрема, йшлося про спільні проекти у нафтовидобувній, авіаційній, сільськогосподарській сферах».
Але Джамахірія — це так, до слова. Головне — інше, пов’язане з Віктором Івановичем. У п’ятницю ефект бомби, що вибухнула, справила його заява про вихід із партії «Народний союз «Наша Україна». У зв’язку з цим політичні гравці й експерти почали малювати сценарії — один страшніший за інший...

Мода на терплячість

Мода на терплячість

Хто стежить за тенденціями гардеробу Юлії Тимошенко, помітив: якщо за часів свого першого прем’єрства в неї був «білий» період і вражаюче розмаїття нарядів (з ухилом у Луї Віттона), то Тимошенко–2 — це «сіра миша», яка може один і той самий костюм надягти двічі впродовж робочого тижня. Миша — символ 2008 року — зображена й на новорічно–привітальних бігбордах лідерки БЮТ. До речі, ці мега–листівки значно поступаються президентським за тиражем, зате містять додатковий слоган: «Ваші мрії збудуться». Дивлячись на усміхнене обличчя пані Юлії, так і хочеться продовжити (від її ж імені): «Мої вже збулися». Справді, Тимошенко вдруге увійшла в ту саму річку. Ну майже в ту саму. Адже хоча конфігурація влади й стосунків її суб’єктів зараз і схожа на картину 2005 року, але водночас багато в чому відмінна, насамперед — з погляду набутого досвіду та близькості наступних президентських виборів. Президентська сторона вже в перші тижні прем’єрської каденції Тимошенко почала її активно пресингувати, натомість Юля нібито йде на всі можливі поступки Ющенку та Балозі. Чи довго протримається такий, з дозволу сказати, «паритет»? Оптимісти воліють поки помовчати, песимісти натомість гучно потирають руки в передчутті нової «громадянської війни» між «помаранчевими»...

Дежа вю

Здається, ми це вже проходили. Перечіплялися через це, падали, набивали ґулі. І зараз знову на цьому спотикаємося. Допоки?
2005 рік. Формується перший суто «помаранчевий» уряд. Кандидатури обираються — здебільшого в останній момент, «на коліні». Одним махом відбуваються несподівані рокіровки, під час оголошення декого з висуванців на міністерства сесійна зала гуде й огогокає.

Розцінки нової Ради: $30 000 000 за одне неголосування

Розцінки нової Ради: $30 000 000 за одне неголосування

Незважаючи на те, що навколо будівлі Верховної Ради все було забите автомобілями з дипломатичними номерами, а перед входом чатували юрби фотокореспондентів, відчуття «важливості й актуальності» події не було. А все через те, що на всі важливі засідання парламенту журналістам останнім часом доводилося пробиватися крізь натовп пікетників зі здебільшого синіми прапорами.

«Ширку» — геть!

Учора газета Ріната Ахметова вийшла із заголовком: «Утром Плющ, вечером — «широкая» коаліція?». Шанси обрання Івана Степановича на спікерство втретє вважаються справді дуже високими. Буде людині що писати в мемуарах.

Кілька «горішків» для СБУ

Показушний вандалізм на Говерлі чітко засвідчив, як–то кажуть, хто є «ху...» в українській політиці.
Національні, державні символи — це святе. Їх плюндрування має викликати гнівну реакцію будь–якої партії, зареєстрованої на території України, що себе поважає і живе за юридичними та моральними законами саме нашої країни, а не якоїсь іншої. Це як у випадку, коли нарваний шмаркач матом посилає твою матір і дружину. Таке не можна пропустити повз вуха — потрібно реагувати.

Краще, ніж могло б бути

Загальний висновок із виборів–2007: народ дає «помаранчевим» ще один шанс. Українці, які, здавалося б, уже розчарувалися в політиках, яким доручали свою долю в 2004–му і 2006 роках, розщедрилися на справді неоціненний кредит довіри. Та й чи довіри? Швидше за все, помиляється той, хто вважає, що простий люд купився на його сміховинні обіцянки та інші популістські мантри. Народ не такий дурний. Просто він ще раз погодився на менше, на його думку, лихо. Полив своєю життєдайною водою вже майже всохле деревце європейського, а не євроазіатського, вектора своєї країни. І обрав просто з тих, хто є. Хоча міг почекати й кращих кандидатів. Близько 3% «проти всіх» — це значно менше, ніж очікувалося.

«Ура! Все добре!»

«Ура! Все добре!»

По–багатому обставив Блок Тимошенко святкування своєї перемоги на виборах. Журналістів та інших гостей БЮТівці приймали в недавно відкритому п’ятизірковому готелі «Хайятт», що виходить вікнами на Софійський собор. Вельми символічно в церковне свято Віри, Надії й Любові та їхньої матері Софії. Саме ця «точка» в ніч виборів була найбільш відвідуваною й «гарячою». Зрежисоване шоу було слабенько, але цей недолік компенсувався суперовим антуражем. Перед входом до правого крила модернового, підсвіченого готелю була простелена червона килимова доріжка — ну просто як у Каннах, кожному зареєстрованому видавали подарунковий набір, до якого, крім різних сувенірних дрібничок, входили по дві футболки з символікою БЮТ, кепка і навіть бінокль — такі роздавали на мітингах, щоб Юлю краще було видно здалеку. Навколо — тьма телевізорів, але по них транслюють зовсім не телепрограми, а картинки з виборчого туру Тимошенко.