Коли життя, здається, псується на ніц, а душу забембала тоскною сірятиною київська зима, на допомогу приходить «Арт Велес». Та сама ГО (громадська організація), яка не дає у ваших мізках жиріти банальному попсу. Але й про альтернативу цього разу не йдеться — «артвелесiвці» замахнулися ще вище — на класику. І не були би вони такими крутими, якби та класика не була українською — незапитаною, незвіданою, але загадковою і звабливою. Цей проект розпочався 2001 року зі стартом першого Всеукраїнського фестивалю «Київська Русь», присвяченого українському бароко. Його плоди ми пожинаємо сьогодні — із виходом у світ трьох компакт-дисків із концертними записами фесту: «Український автентичний фольклор», «Музика українського бароко», «Академічна музика України XIX-XX ст.» Позіхаєте «Нудно...»? Аж ніскілечки! Тут я готова сперечатися навіть із художнім керівником фестивалю Тарасом Грималюком, який вважає, що академічну музику треба подавати гомеопатичними дозами, щоб не отруїти незвиклі до високого маси. Зважаючи на обмежений наклад класичної серії — три CD по три тисячі — нашим масам смерть вiд отруєння не загрожує. Навряд чи почують вони Артемія Веделя, Дмитра Бортнянського, Максима Березовського та Миколу Дилецького. Як-то кажуть, добрими намірами стелиться дорога до пекла, позаяк альбоми розповсюджуються безкоштовно: по київських та обласних школах, серед зацікавлених осіб, у спеціальних музичних закладах, тобто йде ротація по замкненому колу. А так би хотілося, щоб звуки нев'янучої «Мелодії» Мирослава Скорика (саундтрека до телефільму «Царівна») разом із «Плачем Землі» Тараса Компаніченка вибивалися з динаміків вуличної музичної ятки на майдані Незалежності. >>
