Пиріжки проти «гастролерів» у рясах

Неабиякими «розборками» закінчилися поминальні дні на кладовищі у селі Пиріжки Малинського району, що на Житомирщині. Сюди без запрошення громади приїхали священики Московського патріархату, незважаючи на те, що в селі вже третій рік править службу священик УПЦ Київського патріархату — протоієрей Володимир.

«Бацька» лякає українців

Громадського діяча, одного з організаторів акції «Україна без Кучми» Володимира Чемериса у середу затримали в Білорусі. Про це сам пан Володимир — співорганізатор акції «Україна без Кучми», член правління Української гельсінської спілки з прав людини — розповів «УМ». Він приїхав до Мінська для участі в конференції з прав людини та свободи зібрань — це була доповідь місії ОБСЄ щодо подій у Білорусі у грудні минулого року. «За півгодини до початку до приміщення правозахисної організації «Вясна», де мав відбутися захід, вдерлися представники міліції, — розповідає Володимир Чемерис, — сказали, що прибули за викликом. Начебто було повідомлення про те, що в офіс вносять якісь коробки із вибухівкою. Усіх присутніх затримали, коробок, звичайно, не знайшли. До приміщення нас не пускали півтори години. Ми вирішили провести презентацію на вулиці. Але до нас підійшли люди в цивільному, не представившись, дали вказівку міліціонерам усіх іноземних громадян затримати».

Пенсійний віз і нині там

Пенсійний віз і нині там

Українські урядовці більше року трубили про необхідність проведення пенсійної реформи, списуючи всі свої непопулярні кроки на вимоги МФВ. А потім раптово про пенсійну реформу забули. Хоча проблеми ніде не дівалися. Але тепер у здатності нинішньої команди провести якісну пенсійну реформу вже почали сумніватися не лише вітчизняні експерти. Скажімо, Андерс Аслунд, старший науковий співробітник Інституту міжнародної економіки Петерсона, у своїй нещодавній статті у «Вашингтон Пост», присвяченій Україні, зазначив: «Реформи Януковича розвалилися».

Тепер же ніхто не знає напевно, чим експерименти з пенсійною реформою закінчаться для простого українця. Тим більше, що Тігіпко «інтригує»: про деякі пенсійні плани країна ще не знає. Проаналізувати наміри урядовців для «УМ» погодився експерт із питань соціальної політики, колишній перший заступник міністра праці та соціальної політики Павло Розенко.

Бджільницька Мекка у відходах

Бджільницька Мекка у відходах

Село Митченки, що на Чернігівщині, нічим особливим, здавалося б, від інших українських сіл не відрізняється: ті ж незаасфальтовані, неосвітлені вулиці, бабусі обабіч дороги на лавках, всюди — занепад. Але саме тут, у Митченках, ще кілька століть тому, відбувалися події історичної ваги. У цьому селі жив гетьман Пилип Орлик, тут народився його син Григорій, яким пишається Франція. Тут з’явився на світ один із найвидатніших науковців світу — Петро Прокопович, винахідник рамкового вулика. Тут він створив першу в Європі пасічницьку школу, звідси почала розростатися його найбільша в Європі пасіка.

Саме приміщення пасічницької школи до наших днів не збереглося. І найприкріше, що місце, на якому вона стояла, перетворили на смітник. Але в Митченках живуть ентузіасти, які ще пам’ятають, як виглядало те приміщення. Небайдужі митченківці мріють, що колись на місці історичного закладу наведуть лад. «УМ» вдалося знайти місцевого мешканця — Івана Заліського, який чи не єдиний зберіг детальні креслення школи Прокоповича — ними він поділився з нами. «Із цього приміщення я не вилазив упродовж 15 років — усе перекреслив у деталях», — каже 72–річний вчитель фізики. Івану Степановичу цей смітник — наче рана на серці. «Через два роки Україна прийматиме Міжнародний конгрес бджолярів, з’їдуться пасічники з усього світу, — каже Іван Заліський. — Я не вірю, що вони не захочуть приїхати сюди. Адже Прокоповича, якому належить визначний винахід людства, цінують в усьому світі. Уявляєте, якщо вони побачать тут таке…»

«Син до кінця вірив, що житиме...»

«Син до кінця вірив, що житиме...»

Вони живуть на вулиці імені власного сина, а весь скромний будиночок Наталі Іванівни та Павла Опанасовича завішений фотографіями й нагородами Володі. Це все, що лишилося двом літнім батькам від їхнього сина–героя, усе, чим вони живуть останні 25 років. «Не можу я розмовляти з журналістами, — каже пані Наталя, і її очі наповнюються слізьми. — Дзвонило мені вже більше десяти, всім відмовляю. Я потім ночами не сплю — серце ниє... Погодилася поговорити тільки з вами...»

Ці імена — Володимир Правик, Віктор Кібенок, Леонід Телятников, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Тишура, Микола Ващук — на слуху чи не в кожного українця. Їх знає весь світ. Адже саме ці хлопці з воєнізованої пожежної частини Прип’яті стали першими ліквідаторами аварії на ЧАЕС. І першими її жертвами: ідучи на війну з палаючим реактором, вони ще не знали, яке смертельне пекло чекає їх попереду...

«Викинуті всі тузи

«Викинуті всі тузи

Віктор Ющенко учора зустрівся із журналістами, аби висловити ставлення до останніх політичних подій у країні. Найперше Президент 2005—2010 років наголосив, що критично оцінює ймовірність вступу нашої держави до Митного союзу. І вмовляння російської влади називає «планом Росії для ліквідації української незалежності». Причому не тільки економічної, а й політичної.

«У мінському метро підірвали Білорусь»

«У мінському метро підірвали Білорусь»

Сергій Висоцький, керівник опозиційної Білоруської партії свободи, про вибух у мінському метро дізнався в Києві — сюди він у справах приїхав за день до трагічних подій на батьківщині. «Моє перебування в Україні фактично врятувало мене від арешту», — вважає опозиціонер. І прогнозує: тепер, після теракту в мінському метрополітені, «під шумок» прокотиться хвиля затримань незручних владі людей — уже це проходили.

Із Сергієм ми розмовляємо в порожньому київському кафе, і мій співрозмовник зауважує: у Мінську так із журналістом не поспілкуєшся. Інтерв’ю для преси білоруські опозиціонери дають у квартирах, на вулиці чи в машині. Бо у мінській кав’ярні за сусіднім столиком обов’язково хтось мовчки сидітиме й фіксуватиме розмову. «Одразу даєш інтерв’ю для преси і КДБ», — сміється Сергій. Висоцький принципово говорить білоруською, а на лацкані піджака носить знак своєї партії із зображенням лева. «Це на противагу російським двоголовим орлам», — жартує. Про слід тих «пернатих» у мінському метро, версії теракту, кволу й відгодовану білоруську опозицію, репресії та національно–визвольну боротьбу Білорусі Сергій Висоцький розповів «Україні молодій».

Комунальна кабала

Комунальна кабала

Чи не найбільшим шоком останніх місяців для всіх українців стали захмарні рахунки за комунальні послуги. Як відомо, востаннє тарифи на комунальні послуги в Україні підвищували з 1 лютого. У середньому вартість послуг енергопостачальних компаній на теплову енергію для населення зросла на 35%. У деяких регіонах — ще більше. «Я не знаю, як виживати, — бідкається мешканка міста Коростень Житомирської області Любов Василівна, — на оплату комуналки йде половина моєї лікарської зарплати! Остання квитанція була — 700 гривень. І це вже з урахуванням пільги! Подорожчання комунальних послуг мене турбує навіть більше, ніж харчів. Бо якщо я маю вибір — їсти чи не їсти дорогу гречку, — то з «комуналкою» такого вибору в мене нема».

«Скажені» харчі

«Скажені» харчі

У столичної пенсіонерки Наталії Василівни Прощук — «ціновий стрес»: її традиційний домашній борщ відтепер став занадто дорогою розкішшю. «Уявляєте, звичайна капустина «потягла» аж на 31 гривню! — обурюється жінка. — На базарі у господинь «хазяйську» курку за стільки ж можна купити. Так то ж курка — її виростити ще треба. А це звичайна капустина. Усе страшно дороге! А як ще подумаєш, що буряк, морква, цибуля — все як не китайське, то єгипетське, уже й ніякого борщу не хочеться!»

Наша піч — фортеця міцна

Наша піч — фортеця міцна

В Окружному адміністративному суді Києва триває розгляд справи за позовом Наталії Вітренко. Керівник Прогресивної соціалістичної партії України оскаржує указ, яким свого часу Президент Віктор Ющенко вшанував борців за українську незалежність.