Після складної перемоги над білорусами на вояж нашої національної команди до далекого Казахстану очікували з тривогою. Усі пам’ятали перший матч між двома суперниками, що відбувся чотири роки тому в Алмати. Тоді українці вирвали перемогу на останній хвилині завдяки голу Руслана Ротаня. А тут ще й футболісти з тренером в один голос розповідають про труднощі перельоту та непередбачуваність суперника, що, до речі, посідає лише 120–те місце у світовому рейтингу.

На тлі медальних здобутків українців у Пекіні майже непоміченим залишився виступ наших олімпійців у видах спорту, де зірок із неба вони не хапали. Зокрема, мало кого зацікавив ранній виліт наших представників настільного тенісу. Та коли дізнаєшся, що востаннє вітчизняні майстри малої ракетки потрапляли на Олімпіаду вісім років тому, то на ці результати подивишся по–іншому. Про стан пінг–понгу в Україні кореспондент «УМ» розпитував Володимира Геворгізова, який із 2006 року очолює нашу збірну, а загалом улюбленому виду спорту віддав близько 40 років.

Що не кажіть, а у львівського стадіону «Україна» таки є щось особливе. П’ять матчів провела тут наша збірна й здобула п’ять перемог. Причому двічі бажаний результат українці виривали на останніх секундах. Можливо, головна арена галицької столиці стане для «синьо–жовтих» чимось на зразок хорватського «Максимира», на якому наші суперники по відбірковій групі не програли жодної офіційної зустрічі. Думається, навряд чи хтось відмовився б, аби у Львові наші футболісти отримували додатковий заряд упевненості у власних силах.

Промоутерській компанії K2 East Promotions ще не виповнилося й року, а її представники вже виграють та відстоюють різноманітні боксерські титули. 24–річний Максим Бурсак свій пояс чемпіона світу серед молоді за версією IBF (категорія до 72 кг) здобув у квітні цього року. Киянин переміг в усіх 15 боях на професійному ринзі. 27 вересня в столичному Палаці спорту в рамках турніру Tiger Boxing він захищатиме свій титул у протистоянні з аргентинцем Естебаном Вальдемаром Понсе.

Найближчої суботи наша національна команда розпочинає похід у відбірковому турнірі чемпіонату світу 2010 року. У перших спарених матчах «синьо­жовті» поміряються силами з колишніми співвітчизниками: 6 вересня — у Львові з білорусами, 10 вересня — в Алмати з казахстанцями. Керманич збірної України Олексій Михайличенко не палає бажанням прогнозувати підсумки цих двобоїв. «Футбол у Білорусі стрімко прогресує, а переліт до Казахстану може суттєво вплинути на сили наших футболістів», — лише такими фразами обмежується фахівець. У подібному обережному дусі висловлювався тренер і стосовно інших питань, які йому журналісти ставили позавчора на традиційній зустрічі на базі «Динамо» в КончіЗаспі.

Давно в елітному українському дивізіоні не було настільки захоплюючого старту. Лідери раз по раз зазнають очкових втрат, а вчорашні середняки тепер претендують на їхні місця. Не одразу знайдеш у турнірній таблиці донецький «Шахтар» — чемпіон України розташувався аж на 11–й сходинці, набравши всього третину можливих очок. Криза в «Дніпрі» завершилася відставкою Олега Протасова, якого тимчасово замінив Володимир Безсонов.

Якщо шукати українським клубам найбільш незручних суперників, то треба звернути погляди на чемпіонат Швейцарії. Важко сказати, що особливого в колективах країни сиру та банків, але наші команди з різноманітних турнірів вони вибивають із дивовижною стабільністю. Недавні поразки від «Сьона», «Ксамакса», «Тюна» й досі колючками сидять у серцях українських уболівальників. Тепер до цього переліку додалась «Беллінцона», жертвою якої став «Дніпро».

Цікаво, скільки вболівальників загребського «Динамо» справді вірили в загальний успіх своєї команди після першої гри з «Шахтарем» у Донецьку? Схоже, що небагато, оскільки трибуни славнозвісного стадіону «Максимир» на матчі–відповіді заповнилися лише наполовину. Для хорватів ця арена має особливе значення, оскільки їхня збірна не програла тут жодного поєдинку. На щастя донеччан, це правило не стосується клубних команд, тому хлопці Мірчі Луческу могли розраховувати тільки на власні сили.

Після п’ятого дня Олімпіади, який виявився «урожайним» для наших спортсменів (ще б пак — одразу три «бронзи»), від українських олімпійців очікували нових здобутків. Сподівалися, зокрема, на дзюдо та греко–римську боротьбу. Вірили у вдалий виступ жіночої команди шаблісток. Ще зовсім нещодавно ця четвірка фехтувальниць стала срібною призеркою чемпіонату Європи в Києві, тож українські вболівальники сподівалися принаймні на якусь медаль у їхньому «виконанні».
Незадовго до Ігор у Пекіні головний тренер української фехтувальної збірної Вадим Гутцайт в інтерв’ю «УМ» сказав про Оленку Хомрову, Олю Харлан, Галю Пундик та Олю Жовнір такі слова: «Вони просто дівчата «гиги—гага». Хочеться, щоб вони більше повірили в себе й підросли. Аби на Олімпіаді вийшли на доріжку й усіх порвали».
Найстаршій із них — Хомровій — 20 років. Наймолодшій — Харлан — лише 17.
Але вони підросли і порвали. Саме ці юні дівчата–шаблістки вчора поповнили скарбничку нашої збірної першою медаллю найвищого ґатунку.