Спецназ нас захистить, а «троцькістів» буде покарано

Спецназ нас захистить, а «троцькістів» буде покарано

Учора Президент Кучма виступив із сильною промовою, яку можна назвати програмною. Виступ цей, судячи з того, що Президент говорив як «по-писаному», не був експромтним, а готувався заздалегідь, приблизно за ті кілька днів, що минули від трагедії у північноосетинському Беслані. Для виголошення тактики влади напередодні виборів було обрано і невипадкове місце — військову частину в населеному мусульманами Криму, яку Президент раптом вирішив відвідати. Військова частина «непроста» — 47-й полк спеціального призначення внутрішніх військ МВС України, базований в кримському селищі Краснокам'янка. Маємо єдність місця (навіть двох місць) і дії — все у стилі класицизму. Уроки, які мусила б винести з трагедії в Беслані не Україна, а Росія, Леонід Кучма використав для створення зайвої напруги навколо передвиборчої кампанії. Принаймні особисто мені як громадянці України до виступу Президента здавалося, що «не все так погано в нашому домі», принаймні — що вибори пройдуть безкровно, а мої співвітчизники зовсім не готові ні до повстань, ні тим більше до революцій.

«Зюйд-Вест»

«Зюйд-Вест»

Дитячий лікар Леонід Рошаль, той самий, через якого передавали харчі та медикаменти у захоплений терористами-смертниками театр на Дубровці в жовтні-2002, стоїть тепер у натовпі заплаканих мешканців Беслана і разом з ними дивиться на вікна другого поверху елітної школи, де зачинено щонайменше 120 маленьких заручників та 230 дорослих. Лікар Рошаль — безпорадний Доктор Айболить — єдиний, з ким терористи захотіли вести переговори. Воду й трохи харчів для бранців 1 вересня вони милостиво погодилися взяти. Самі вони не дуже хочуть їсти: це смертники. Вони хочуть виведення військ із Чечні та звільнення чеченців, яких полонили федерали під час рейду до Назрані. Це все. Надалі — чекання.

Батьківщина-13

Це було тиждень тому. Я йшла по Брюсселю, і було там так задушливо, що здавалося, наче десь поруч є море, до тієї погоди цьому місту дуже личило б море — так хотілося негазованої води. З-за рогу вилетів скажений BMW чи якийсь інший розкішний шайтан, я тільки встигла побачити, як весело перелякався араб за кермом, пручи в несподівану лобову атаку на 48 кг мого неастрального тіла. Думка, швидкість якої — я переконалася тоді — і справді перевищує швидкість світла, встрелила у мене двома блискавичними новинами: мене уб'є мусульманин; мене поховають у Брюсселі, бо хто ж морочитиметься з перевезенням тіла в Київ за такої спеки. Перспектива бути закопаною назавжди тут, десь на околиці чужого черепично-дзвіничного міста, різко вдарила знайомим, нестерпним жахом самоти.

Посол США в Україні Джон Гербст: Наші відносини з Україною не зможуть піднятися на якісно вищий рівень без поступу вашої держави в розвитку демократії

Посол США в Україні Джон Гербст: Наші відносини з Україною не зможуть піднятися на якісно вищий рівень без поступу вашої держави в розвитку демократії

Сентенція, що посол США входить у п'ятірку провідних політичних діячів України, є рівною мірою і напівжартом, і напівправдою. З огляду на ту невтомну наполегливість, з якою Сполучені Штати навіюють українській владі поради провести чесні й прозорі вибори, «Україна молода» запросила саме його, Джона Гербста, Надзвичайного та Повноважного Посла США, «неукраїнського політика в українській політиці», поділитися враженнями, насамперед — про перший етап передвиборчої кампанії.

Від Сходу до Заходу президентських указів

Від Сходу до Заходу президентських указів

Передвиборчий абсурд — Ежен Іонеско перекидається від творчих заздрощів, аж домовина тріщить, — почався з висування Партією тяжкохворих свого кандидата в президенти України. Ми звикли, що в нашій політичній країні немає легкохворих. Але сумніви в тому, чи доживе до дня виборів саме цей висуванець, попри нехристиянську постановку самого питання, все-таки доречні.

Розкадровка мрій

Розкадровка мрій

Життя давно вже не театр. Життя — кіно. Цей поворот голови, гостра скеля перенісся, камінь надбрівної дуги, малахіт оксамитової сукні — як море перед негодою. Красивий кадр. А ця роблена поза дамочки з рожевим недопалком у губах — вийми її і викинь, бо в мене зайняті руки! Ні, вона не прикута до гратованої брами паризької сінематеки. Кайдани — «обманка», це лише ланцюги, обкручені тричі навколо зап'ясть. Це гра маленьких мадмуазель у маленьку революцію. Адже вона залюблена в кіно, а сінематичний центр закриває французька влада, що є загрозою її життю, бо воно, як уже відомо, — кіно. І коли поліція розганяє маніфестантів, бігти в сукні незручно, але вона якось тікає разом з юрбою, кайфуючи не так від протестного адреналіну, як від утворюваних утечею складок на оксамитовій сукні. Її звати Ізабель. Вона любить, коли красиво. Вона — мрійниця із «Мрійників» Бертолуччі, фільму, що його називають скандальним в американській та російській пресі. Але особисто я не розумію чому.

НедоЄвропа

НедоЄвропа

Відтепер українці ще міцніше замислилися над своїм улюбленим парадоксом: чому ми є на Європейському континенті, але не є в Європі? Поночі з 30 квітня на 1 травня гуцули з Рахiвського району, може, й подалися у гори молитися до стовпа, вкопаного в самісінький географічний пуп Європи, і закликали в свідки дух Романо Проді, припрошуючи його жестами не відцуратися цієї хоч дерев'яної, але незаперечної обставини нашої європейськості. Однак президент ЄС у ту годину саме пив добре шампанське у Дубліні, пив і не відволікався на нашу далечінь. Євросоюз тієї ночі розширився, й Україні стало не те щоб боляче, а прикро.

«Тореадори» з Європи й українські «бички»

«Євросоюз нам не обіцяє навіть журавля в небі, він нам нічого не обіцяє!» — так на позавчорашній прес-конференції визначив повноту песимізму у власному баченні стратегічного курсу України Президент Кучма. Приказкові улюбленці президентської лексики — синиця у жмені та журавель у небі, яких Леонід Данилович часто плутає місцями, — з'явилися і в останній його прямій мові, коли зайшлося про переваги і недоліки двох визначальних геополітичних альтернатив нашої держави — Європейського Союзу та Єдиного економічного простору. ЄЕП, зрозуміло, фігурував як дебела синиця в жмені. Хоча Леонід Кучма й підійшов до цієї теми з бажанням «рішуче відкинути спекуляції про те, що набуття чинності угод про формування ЄЕП суперечить європейському курсу України». «Наша держава, — наголосив Президент, — рухатиметься неодмінно в європейському напрямку». Але яким штибом?

Погляд з-за «ситцевої завіси»

Погляд з-за «ситцевої завіси»

Після 1 травня Україна буде політично відділеною від решти Європи — завісою, яка не стане, звісно, такою щільною і страшною, як «залізна завіса» епохи «холодної війни», але все-таки відчуватиметься. Тому й назвали цю нову лінію поділу(лінію умовного поділу, як делікатно називають його політики з-за обох боків «бар'єра») «ситцевою завісою». Певний ефект присутності і певні відчуття співпричетності до Великої Європи в нас зберігатимуться, але ситцева фіранка суттєво заважатиме, це буде наче поцілунок через хусточку, така собі поєднаність «понарошку».
Напередодні нової хвилі розширення Євросоюзу «УМ» попросила надзвичайних та повноважних послів в Україні тих держав «нової десятки», які, на наш погляд, найтісніше співпрацюють з Україною, відповісти на питання, пов'язані з розширенням ЄС та його впливом на подальші стосунки цих держав із нашою.
1. Після входження вашої країни в Європейський Союз якими ви бачите проблемні точки у взаємовідносинах з Україною? Як вплине вступ вашої країни до ЄС на економічні стосунки наших двох держав?
2. Під час переговорів про майбутнє членство вашої держави в ЄС якими були найважчі питання, що потребували узгодження з Брюсселем?
3. За яких умов і коли ваша країна може приєднатися до Шенгенської зони та до зони євро?
4. Чи вважаєте ви, що вступ вашої держави до ЄС був безальтернативним і чому?

Євангеліє від Гібсона

Євангеліє від Гібсона

Об'єктом для журналістських досліджень може бути що завгодно на світі. Що завгодно з того, що викликає суспільний інтерес. А про багато з «того» писати просто треба — ну хоча б з огляду на професійний обов'язок. Писати ж про «Страсті Христові» ніхто з журналістів «УМ» якось не наважувався. Ми супроводжували життя кінострічки регулярними замітками про бюджет і прокат, про підбірку акторів і реакцію західного глядача, про місце зйомок і погоду в той час, про духовне зростання Мела Гібсона і «зубовний скрегiт» голлівудських заздрісників. Ми писали про багатство і тягар фільму, а не про сам фільм. Дарма одного сонячного ранку після перегляду «Страстей» я досить упевнено заявила: «А може, я напишу?». Пішов третій день. Думки плавають, цигарка димиться. Не пишеться. Висновок один: Бог є. Бог є, і писати про нього надзвичайно складно. Особливо навесні.