Перше квітня, яке ми лагідно називаємо Днем сміху, у США більше знане як День дурня. Тож, мабуть, не дивно, що оргкомітет премії «Золота малина», яку називають «антиоскаром», вирішив перенести церемонію її вручення саме на цю дату. Адже лауреатами «малини» стають актори, режисери та інші діячі кіноіндустрії, які самі себе пошили в дурні участю у відверто провальних або низькоякісних проектах.

— Цікаво, а якщо від мене піде коханий чоловік за власним бажанням, він повинен відпрацьовувати два тижні?

Англію загалом та місто Шеффілд зокрема важко назвати відомим центром зимового спорту. Країна, яка через півроку прийме XXX літню Олімпіаду, більше відома своїми смарагдовими газонами, а місто — одразу трьома футбольними клубами, один із яких — «Шеффілд», 1857 року народження, вважається найстарішим у світі. Хай там що, але в регіональному центрі Йоркшира та Хамбера, який є містом–побратимом Донецька, знають і про зимові види спорту. Тут базується найстаріша хокейна команда Британії — «Шеффілдські сталевари». Її домашньою ковзанкою є 13–тисячна «Моторпойнт арена». Власне, цей палац, починаючи з понеділка, приймає щорічний, вже 104–й за ліком, чемпіонат Європи з фігурного катання.

На тлі вітчизняного «Матчу зірок», який відбувся минулої неділі, дещо загубилися баталії основного складу «Донбасу» у вищій лізі Росії. За останні п’ять днів донеччани провели три домашні матчі, здобувши в них дві перемоги. Чемпіони України спочатку з мінімальним рахунком дотиснули головного переслідувача у Західній конференції — «Нафтовик» з Алметьєвська, а потім поступилися середнякові — «Аріаді–Акпарс». За ту невдачу підопічні Олександра Куликова реабілітувалися позавчора, розібравши на запчастини колись славну команду ще з вищої ліги чемпіонату СРСР, а нині передостанню команду Сходу ВХЛ — «Іжсталь» з Іжевська.

«Що таке сало чорного кабана?» — запитую у найпопулярнішого кулінарного блогера Рунету Ніки Білоцерковської, яка нещодавно презентувала у столичній книгарні «Читай–город» книжку «Про їду. Про вино. Прованс» і на анонсі «київської гастролі» в ЖЖ поставила фотографію сала чорного кабана поруч зі своїм кулінарним бестселером. «Це сало чорного кабана від неймовірного виробника — друга Сильвестра, нашого улюбленого кухаря, який коптить сало чарівним способом, і це чистий наркотик, тому що від нього неможливо відірватися. Навіть у своїй кулінарній школі, в цій неймовірній гастрономічній какофонії, ловлю себе на думці, що краще не починати, бо як тільки підхожу до нашого холодильника, щоб відрізати шматочок сала, жую, проходжу три кроки — розвертаюсь і йду назад. І поки ти його не зжереш — не зупинишся».

У хорошої господині завжди під рукою мають бути якісь заготовки, які нададуть смаку хоч старій підошві, хоч простій дієтичній страві з пароварки. Замість набридлого майонезу і магазинних соусів зробіть домашні «притрави».

Після фільму «Ржевський проти Наполеона» я залишала кінотеатр із суперечливими емоціями. З одного боку, мене просто переповнювало почуття радості за Володимира Зеленського: успішний шоу–мен не обмежується форматом «95 кварталу», завзято розширює свої творчі горизонти, експериментуючи на ТБ і поповнюючи власний список ролей у кіно. А з іншого... Назвати проект «Ржевський проти Наполеона» фільмом у повному розумінні цього слова язик не повертається. Це шоу, єралаш, набір реприз та гегів, ексцентричних па і жартів на межі фолу... Але як назвати весь цей калейдоскоп одним терміном? І яким чином до нього можна застосувати принципи кінокритики? Аналізувати зміст, характери, драматургію? Чи, можливо, ці картини варто випускати у прокат під грифом «Не для критики»? Словом, кінознавцям є над чим поміркувати. Тим більше що це не єдиний і, судячи з тенденцій сучасного прокату, не останній приклад такого кіно.

Музей театрального, музичного та кіномистецтва запрошує на виставку дитячої творчості, присвячену зимі. У недалекому майбутньому, переконує куратор експозиції, старший науковий співробітник музею Світлана Муштенко, багатьма сьогоднішніми авторами пишатиметься «доросле» мистецтво.

Художник Іржі Корнатовський має досвід у різних техніках малювання та живопису. Але, як і належить митцеві, щоразу намагається піддати сумніву традиційні уявлення про їх використання. В серії малюнків вугіллям, представлених на виставці «Медитація картиною», він навмисно обирає величезний масштаб та підкреслює пластичний обсяг, динаміку. Ця духовна активність пов’язана зі старовинною формою трансцендентального досвіду: медитації та молитви.