Не укладав угод з власною совістю. Ренесансна чистота художника-шістдесятника Георгія Якутовича
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
Графиня Ржевська спокушає Бонапарта.
Після фільму «Ржевський проти Наполеона» я залишала кінотеатр із суперечливими емоціями. З одного боку, мене просто переповнювало почуття радості за Володимира Зеленського: успішний шоу–мен не обмежується форматом «95 кварталу», завзято розширює свої творчі горизонти, експериментуючи на ТБ і поповнюючи власний список ролей у кіно. А з іншого... Назвати проект «Ржевський проти Наполеона» фільмом у повному розумінні цього слова язик не повертається. Це шоу, єралаш, набір реприз та гегів, ексцентричних па і жартів на межі фолу... Але як назвати весь цей калейдоскоп одним терміном? І яким чином до нього можна застосувати принципи кінокритики? Аналізувати зміст, характери, драматургію? Чи, можливо, ці картини варто випускати у прокат під грифом «Не для критики»? Словом, кінознавцям є над чим поміркувати. Тим більше що це не єдиний і, судячи з тенденцій сучасного прокату, не останній приклад такого кіно.
Як розповів на презентації виконавець ролі Наполеона Бонапарта Володимир Зеленський (до речі, 25 січня Володимир святкує день народження, а сьогоднішній старт прокату «Ржевського проти Наполеона», треба розуміти — це його подарунок самому собі), картину знімали легко, але довго. Працювали, коли душа бажала, не гналися ні за термінами, ні за графіком. Володимир Зеленський вважає кіно своїм хобі, а хобі приділяють увагу та час не тоді, коли треба, а коли хочеться. Для Павла Деревянка, на відміну від партнера, акторство — не хобі, а професія. Власне, ця особливість позначилася на самій роботі — Павло «діставав» усіх своєю скрупульозністю, вимагаючи знову й знову перезнімати дублі, навіть коли іншим здавалося, що все вийшло блискуче. У Деревянка тут дві ролі — поручика Ржевського та панянки, яка мала спокусити Наполеона і відволікти його від завойовницьких настроїв. Це не перша жіноча роль актора — у картині «Люби мене» він також зіграв представницю протилежної статі. «І ось режисер Марюс Вайсберг запропонував мені знову одягнути сукню і стати на підбори, — згадує старт проекту Павло Деревянко. — Я одягав підбори і кринолін, і у мене самі по собі з’являлися якісь манери — звідки все береться? Графиня Рржевська — цікава дама... Зігравши цю роль, я більше розкрив самого себе і зрозумів, що в мені намішано багато цікавого». А ще актору дуже сподобалося, як його графиня Ржевська «розбиралася» з самим Жаном–Клодом Ван Даммом (за словами режисера, голлівудський красунчик у цьому фільмі знявся без гонорару).
Після півторагодинної біганини героїв з однієї сцени в іншу, шлягерів і танців фінал стрічки увінчав своєрідний хепі–енд: обманутий Наполеон і стриптиз Ржевського та Наташі Ростової (Світлана Ходченкова)... Можна навіть не сумніватися у тому, що «Ржевський...» матиме прекрасні касові збори (знову ж таки, судячи з тенденцій сучасного кінопрокату). Зеленському та Вайсбергу вдалося зібрати у цьому проекті численну армію популярних акторів та селебретіс: Марат Башаров, Михайло Єфремов, Анфіса Чехова, Анна Семенович, Ксенія Собчак, Михайло Галустян, Юрій Гальцев, Ілля Олейніков, Руслана Писанка, Тетяна Орлова... Серед цієї компанії якимось дивним чином опинився Володимир Симонов. Актор Театру Вахтангова, неперевершений Серебряков з «Дяді Вані» у «Ржевському проти Наполеона» виглядав «білою вороною»: свого Кутузова, на відміну від більшості інших героїв, він не станцював чи прохіхікав, а саме зіграв.
Бюджет картини — 8,5 млн. доларів.
Москву 1812 року «зображала» Києво–Печерська лавра.
Кількість знімальних майданчиків можна вважати рекордною для вітчизняного кіновиробництва — було задіяно 20 різних локацій.
Один з костюмів Наполеона складається з 18 предметів одягу та аксесуарів, починаючи від «фірмового» головного убору і закінчуючи панчохами.
Для Павла Деревянка створили 17 пар взуття, у тому числі й унікальні кросівки на шпильках.
Деякі деталі одягу солдатiв французької армії виконані з популярних господарських сумок у клітинку — на головні убори, речові мішки, шорти тощо пішло 55 таких сумок.
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У Києві наприкінці травня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки представив прем’єру вистави «1111. Театр Лесі та Курбаса»» у постановці Андріюса Дарели — сценічного осмислення історії українського мистецького покоління 1920–1930-х років. >>
Уперше почув ім’я критика Ігоря Котика п’ятнадцять років тому – воно опинилося в центрі скандалу, вчиненого «літературними патріотами». >>
У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates). >>
У нашій країні дедалі більше уваги приділяють створенню безбар’єрного середовища. >>
Книжка Володимира та Сергія Кампо «Юрій Бадзьо: Філософія антиімперського/антифашистського спротиву України» (Ужгород: Карпати, 2024) фігурувала у тогорічному рейтингу всередині номінаційного списку рубрики «політологія/соціологія/культурологія». >>