...Сон насправді був віщий. Музей ніби «матеріалізувався» із паралельного реальності світу: з’явилися чіткі архітектурні обриси майбутньої будівлі, елементи оздоблення і навіть — півник–флюгер на верхівці даху. «Я з подивом проснувся о третій, — пригадує Роман Михайлович. — Третя ночі для мене певною мірою символічна, бо народився саме в цю пору доби і після півночі мене частенько навідують цікаві ідеї. Побачений у сні музей теж чітко зафіксувався. Дружина підтвердить, що це — не вигадка, бо тоді вранці їй відразу про все розповів. Мабуть, у «розібраному» вигляді проект уже давно існував десь у глибинах моєї свідомості, аж поки ось так несподівано дав про себе знати».

На базі таких міні–роботів можна відлагоджувати поведінку реальних повногабаритних машин, керованих так званими автопілотами. У Північній Америці вже кілька років поспіль великою популярністю користуються змагання Дарпа, які організовує Управління перспективного планування оборонних науково–дослідних робіт США. Там колісні транспортні засоби без участі людини долають відстані в декілька сотень кілометрів.

Тепер можна вважати, що 20–річна жителька гірського села Гута Богородчанського району на Прикарпатті народилася в сорочці, позаяк шансів на виживання в неї було обмаль. Близько 11–ї дня дівчина, яку бачив сусід, пішла зі своїм домашнім псом до ближнього лісу і не повернулася. Не заставши доньку вдома, мама вдарила на сполох.

Хоча за традиційним китайським календарем рік вівці настане лише в 2015–му, очільники Прикарпаття, всупереч розрахункам астрологів Піднебесної, «запровадили» його вже цьогоріч. Саме 2012–й на території області неофіційно проголошений роком вівці. І ця поспішність вочевидь вмотивована. Станом на 1 січня нинішнього року чисельність овечого поголів’я на Івано–Франківщині скоротилася до критичних 7,1 тисячі особин, зосереджених переважно в невеликих стайнях горян. У всіх категоріях господарств порівняно зі статистикою 20–річної давності обласне стадо здрібніло майже у вісім разів. Далі відступати нікуди, позаду — крах вівчарської галузі.

Перше дерев’яне творіння Владислава Городецького на території Черкащини — приміщення земської лікарні — автор цих рядків відкрив для себе несподівано. Сталося це тоді, коли в давньому козацькому селі Мошни, розташованому на півдорозі між Черкасами й Каневом, збирав матеріали про побудову тутешніми майстрами першого на Дніпрі плоскодонного пароплава «Бджілка», спущеного на воду ще в 1823 році. Розповідаючи про інші цікаві факти, пов’язані з історією Мошен та довколишніх сіл, директор місцевої станції юних техніків, краєзнавець Микола Якименко назвав кілька відомих в Україні та за її межами прізвищ, зокрема й архітектора Владислава Городецького.

Високий рейтинг Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника серед українських вишів (за останньою версією, створеною Національною бібліотекою України імені В. І. Вернадського на основі найбільшої наукометричної бази даних Scopus, — 12–те місце) значною мірою забезпечила молода, проте вже добре знана в науковому світі тутешня кафедра біохімії та біотехнології. Її десять років тому створив, повернувшись у рідні краї після «освоєння» Москви та Криму, доктор біологічних наук, професор Володимир Лущак. Короткого відрізку часу виявилося достатньо, аби провідні дослідницькі центри світу та престижні наукові видання зацікавилися працями прикарпатських біохіміків. Більше того, їх вшанували своєю присутністю і виступили з лекціями такі світила цієї галузі науки, як лауреати Нобелівської премії, професори Берт Сакман й Ервін Негер.

Обласний центр Прикарпаття входить до сімки великих міст України, в яких упродовж останнього десятиліття сформувалися найбільші черги до дитсадків. Близько двох тисяч маленьких іванофранківців змушені сидіти вдома, позаяк не можуть «проштовхатися» в дошкільні навчальні заклади. Дефіцит місць для малюків, окрім створення сприятливого ґрунту для корупції, змушує батьків заздалегідь займати чергу одночасно в кілька дитсадків, що вносить додатковий хаос у планування дошкільної освіти. Аби знайти вихід із патової ситуації, в місті за сприяння міжнародного фонду «Відродження» та благодійного фонду «Родина» вперше в Україні почали запроваджувати електронну систему реєстрації дошкільнят, яка діє в розвинених державах світу.

У капітанському кашкеті зі штурвалом у руках сільський голова Кутищ Богдан Налисник відразу опинився у центрі уваги відвідувачів виставки–презентації туристичних приваб Прикарпаття, організованої минулої осені в Івано–Франківську. Ще б пак: побачити морського «вовка» у віддаленому від морів–океанів щонайменше на півтисячі кілометрів гірському краю так само незвично, як і бедуїна на верблюді. Хоча, за влучним висловом Марка Твена, «Людина з новою ідеєю — всього–на–всього дивак, поки його ідея не переможе».

Від серйозного коломийця Миколи Савчука до смішного — один крок. Нежурливої слави він зажив собі «золотими» коломийками, перелицьованими на новий діалектний лад, тонким гумором і влучною сатирою. Хоча чоловік він, як не крути, здебільшого солідний (приміром, очолює видавничо–редакційний комітет «Енциклопедії Коломийщини» — багатотомного академічного видання). Та його нестримний потяг до сміху час від часу дає про себе знати. Часто — оригінальними проектами, які стають гордістю коломийців та принадою для туристів. Один з останніх — приватна «Весела оселя», яка прихистила постійно діючий музей сміху, відеотеку з кінокомедіями, бібліотеку книжок, альбомів карикатур та українських гумористично–сатиричних часописів від середини ХІХ століття і дотепер.

Одягнений у барвисті гуцульські строї Шон Вільямс — викапаний карпатський абориген. А заговорить — заслухаєшся. Такою, як у нього, чистою, мов гірська вода, вимовою похваляться не всі етнічні українці, не кажучи вже про безпросвітних орфоепів зразка Миколи Яновича. Утiм у містера Вільямса — жодної краплини слов’янської крові. «У мене, як і в більшості американців, у роду переплелося чимало різних національних коренів, — посміхається 30–річний американець зі штату Огайо. — Предки по материній лінії — вихідці з Ірландії й Румунії, по батьковій — з Уельсу й Німеччини».

Та що там предки — сам Шон ще три роки тому не з першого разу знаходив Україну на мапі світу, а по–нашому не знав анітелень.