Політ нормальний, бачу мак

Політ нормальний, бачу мак

Хто додумався з висоти пташиного польоту шукати ретельно замасковані серед кукурудзиння, соняшників чи у зовсім глухих, де й дідько ногу зламає, місцях посіви снодійного маку, достеменно не встановлено. Та для деяких закононеслухняних прикарпатських селян ця новація, схоже, справила ефект бомби, що впала з неба. Особливо для тих, хто вирощує сотню і більше цих рослин, позаяк усе, що виявлять правоохоронці понад норму, тягне за собою кримінальну відповідальність. Із цією «мужицькою арифметикою», як свідчить практика, знайомі далеко не всі цінителі маку.

«Без гордості за свою націю ми нічого не збудуємо»

«Без гордості за свою націю ми нічого не збудуємо»

Обійстя Ткачуків на околиці села Підгайчики нині схоже на куточок земного раю в українському стилі. З першого погляду видно, що автор цієї ідеї, гармонійно поєднуючи елементи давньої сільської архітектури з сучасними побутовими зручностями, досягнув неповторно вишуканої простоти. Тут немає приголомшливого лоску маєтностей вітчизняних олігархів, зате в усьому відчувається щира українська душа. Василь Михайлович задумав цей проект і почав його реалізовувати ще тоді, коли нині сущі українські топ–багатії лише мріяли про свій перший нечесно зароблений мільйон.

— Трибуни мені вже не треба — я свідомо відійшов від активної політики й господарської діяльності. Звільнив місце людям молодшого, тобто продуктивнішого віку. Так має бути. Знадобиться порада — будь ласка. Від прожитих років, мабуть–таки, залишилося чимало корисного досвіду, — пан Василь розмовляє неквапом, ніби закутуючи слова в обгортки мудрості. — Тепер стараюся приносити користь суспільству в інший спосіб — удосконалюю своє подвір’я в національному стилі. Приїжджає чимало людей, аби подивитися й собі зробити щось подібне. Хай менших масштабів і трохи інше, але нашого — українського — духу.

Альтернативна верба

Майже 20 тисяч саджанців енергетичної верби цьогоріч почали вкорінюватися біля села Креховичі Рожнятівського району, ще чотири тисячі — в тамтешніх Брошнівському та Осмолодському держлісгоспах. «Хоча ми не відчуваємо серйозних проблем із дровами для населення (значна частина району вкрита лісами), та для нас енергетична верба — теж розумна альтернатива дорогим вуглеводням і досить вигідний комерційний проект, — розповів «УМ» голова Рожнятівської райдержадміністрації Микола Філіпович. — Креховецьку плантацію використовуватимемо як розсадник, а пустирі та інші неугіддя, яких чимало на нашій території, в наступні роки окультурюватимемо саджанцями цього цінного дерева».

Одухотворена солома

Одухотворена солома

Наприкінці весни та влітку, коли ранок благословляється на світ, Мирослава зазвичай встає о п’ятій годині. І відразу — до своїх улюблених солом’яних образів або модерно тканих гобеленів. Треба ж встигнути за дві найдорогоцінніші в добі години зробити щось для душі. Потім автобус повезе до Коломиї. Там — офіційна робота в музеї. Від рідної Ковалівки, заснованої, за переказами, ковалем, який колись давно втік від пана аж з–під Умані в передгір’я Карпат, — півтора десятка кілометрів.

Увечері, коли повертається з міста додому, дається взнаки тягар пережитих за день клопотів і «підсідає» гострота зору, без якої не варто й братися за цю делікатну справу. «Найкраще працюється саме вдосвіта, — стверджує молода майстриня. — Тоді народжується новий день, а з ним — якесь непоясниме піднесення. Крім того, робота з соломою потребує природного освітлення. Часто зроблене «під лампочку» доводиться переробляти вранці. І дивитися на образи з соломи краще теж у світлій залі. Там вони виблискують, як золото, хоча лаком та іншими ефектними хімічними сумішами їх не покриваю, аби стебла не втрачали тепла землі».

Професор, який тримає дистанцію

Професор, який тримає дистанцію

Багатьом колегам Павла Федорука, очевидно, здається, що він — не тільки улюбленець долі, а й протеже самого бога інтелектуальних технологій. Бо інакше чим пояснити стрімке, як метеорит, входження молодого прикарпатського вченого у «верхні шари» наукових інтернет–еліт: вітчизняної (тут іще можна було б натякати на якісь кулуарні симпатії) та міжнародної (а ось там зустрічають і проводжають лише по розуму).

Один із найулюбленіших векторів діяльності професора Федорука — впровадження розробленої ним адаптованої системи дистанційного навчання та контролю знань «EduPRO», високо оціненої фахівцями світового рівня. Щоправда, в Україні вона поки що застосовується лише локально.

Ні слуху, ні духу

Безвісті зникли двоє рідних братів — 11–річний Василь Швайка та 5–річний Вітя, мешканці села Добротів Надвірнянського району. Хлопчики зникли з дому ще 28 травня. Їхня 31–річна мати, повернувшись із городу на своє обійстя минулої суботи близько 16–ї години, ніде самостійно не змогла знайти синів, тому ввечері звернулася по допомогу до міліції.

Забронзовіє «Руська трійця»

Усі троє поодинці — Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич — уже мають свої копії у вигляді пам’ятників і барельєфів. Та увічнити разом засновників відомого літературного угруповання «Руська трійця», яке в тридцяті роки ХІХ століття розпочало національно–культурне відродження на західноукраїнських землях, скульптори не додумалися.

Зазеленів біблійний сад

Зазеленів біблійний сад

Першою в молодесенькому саду «вибухнула» ніжно–рожевим цвітом сакура. І хоча у Святому Письмі нічого не сказано про це культове для японців дерево, сім його саджанців уже міцно вхопилися корінням за маріямпільську площу Святої Марії. Їхній тут присутності є принаймні два пояснення. По–перше, у Країні Схiдного Сонця існує один із семи дотепер відомих у світі біблійних садів, в якому сакура — на традиційно почесному місці. По–друге, деревця японської вишні, вирощені на Закарпатті, мають впливового патрона — їх маріямпільцям подарував очільник МНС Віктор Балога. Зрештою, Іван Франко у своїй відомій поемі «Мойсей» до «гурту» біблійних рослин — кедра, пальми, троянди та дуба — долучив і зовсім невідому на батьківщині Ісуса Христа березу, про яку в Святому Письмі,звісно ж, нічого не згадується.

«Квітка надії», ледь не згублена батьками

«Квітка надії», ледь не згублена батьками

Тетянка повернулася зі Львова додому знаменитістю: ще не «зіркою», але вже «зірочкою». Додому — це в розташоване у передмісті Івано–Франківська Містечко милосердя святого Миколая, де, позбувшись власного даху над головою, знайшли прихисток люди різного віку — від старого до малого. Власне, Містечко — орієнтир на перспективу, бо нині воно складається з одного–єдиного котеджу, викупленого 6 років тому на дачному масиві з ініціативи черниць монастиря Воплоченого Слова.

У Тетянки є рідніший дім кілометрів за десять звідси, та дорога туди заказана. «Хата в нас дуже стара, глиняна, може й від вітру розвалитися, — на очі дівчини набігає смуток. — Страшно і тяжко там жилося, інколи навіть хліба не було. Тому ми всі вчотирьох, братик і три сестри, переселилися в Містечко. Я і Настя тут уже три з половиною роки, а Мар’яна з Андрійком — трохи менше, бо їм дуже не хотілося виїжджати з нашого села».

Тим часом їхні тато й мама, позбавлені торік батьківських прав, ніяк не виборсаються з хмільної трясовини. Що їм до того, що 15–річна донька, наймолодша учасниця Першого міжнародного конкурсу українського романсу імені Квітки Цісик, який відбувся у львівській філармонії у квітні, привезла на Прикарпаття спеціальну премію «Квітка надії».

Бо в коваля серце тепле

Бо в коваля серце тепле

Традиційно — вже вдев’яте — найбільший у Східній Європі фестиваль ковальського мистецтва відбувся під час святкування дня Івано–Франківська за тра­диційно дощової (цьогоріч ще й дуже холодної) погоди. Проте примхи небесної канцелярії не завадили ковалям із понад двадцяти країн світу продемонструвати на майдані Шептицького, який упродовж трьох вихідних днів перетворився на велику кузню, свій високий клас, а численним глядачам, серед яких було й чимало туристів, — його оцінити. Майстри грілися, махаючи молотами, поціновувачі ж їхнього таланту знаходили блаженне тепло біля горнів із розпеченим вугіллям.