Денис Казанський: Донбас для України — це як НДР для Західної Німеччини

Денис Казанський: Донбас для України — це як НДР для Західної Німеччини

Спершу був нікнейм — frankensstein — і портрет–аватар — обличчя вбивці Джейсона в старій хокейній масці із фільму жахів «П‘ятниця, 13–те». Можна казати, що автор блогу в «Живому журналі» з такими атрибутами став своєрідним жахом для донецької влади, раз по раз виступаючи з викриттями господарювання й політики «по–донецькому». Згодом frankensstein «розвіртуалізувався» і став відомий як Денис Казанський, донецький журналіст інтернет–видання «Остров» і громадський діяч.

Дехто називає його «донбаським Навальним», порівнюючи зі знаменитим російським блогером–антикорупціонером, який не дає спуску «партії шахраїв та злодіїв» і, власне, вигадав цей штамп, що намертво приліпився до «Єдиної Росії». Мішень 28–річного Казанського — Партія регіонів. А про паралелі з Олексієм Навальним він говорить: «Якщо так, це, мабуть, не найгірший приклад, але я більше журналіст, ніж політик».

Утім, Денис теж спробував піти в політику. Й подав документи на реєстрацію кандидатом у мери міста Єнакієве, що сусідить із Донецьком. Місто це непросте — тут виріс, змужнів, заробив свої «ходки» та інший трудовий досвід Віктор Янукович, люди з Єнакієвого зараз керують всією Україною. У вересні помер міський голова Єнакієвого Сергій Рухадзе, а вибори нового мера відбудуться 16 грудня. Президент Янукович, відвідуючи свої «пенати», ще в середині жовтня представив іншого «регіонала» — Валерія Олійника — як майбутнього мера міста. Але висування Дениса Казанського від партії «УДАР» (а балотуватися в мери можна тільки від партійних осередків) зчинило у «вотчині» значний переполох. Влада зробила все, аби не допустити опозиціонера до виборів.

Почім вівці для отари

Почім вівці для отари

Зі створенням стійкої більшості в новій Верховній Раді в Партії регіонів виникла заминка. Хоча нинішнє законодавство не перед­бачає потреби формування коаліції і тим більше призначення цією коаліцією Кабміну, «регіонали» — як люди конкретні й передбачливі — прагнуть убезпечитися від можливих ексцесів та заздалегідь зцементувати капітальну більшість. В умовах, коли ПР має 185 власних нардепів та близько 40 так чи інакше прихильних до влади самовисуванців, вимальовуються два напрями зміцнення позицій: 1) купівля «тушок» з інших фракцій і партій; 2) придбання «гуртом» цілої фракції КПУ. І те, й інше «Регіони» вже успішно реалізовували у ВР VI скликання. Тож маємо своєрідне «дежа вю».

Енциклопедія фальсифікацій

Енциклопедія фальсифікацій

Після рішень ЦВК за суботу–неділю можна вважати, що парламентські вибори в Україні завершилися. Принаймні та їх фаза, що відбулася у 2012 році. Відповідно до рішення більшості членів Центрвиборчкому, які діють у руслі партії влади та уряду, «ложка дьогтю не може зіпсувати бочку меду», тобто «незначні» помарки і фальсифікації — переважно на користь кількох кандидатів–мажоритарників — не дають підстав вважати ці вибори брудними, нечесними й нелегітимними.

Але в опозиції, у середовищі спостерігачів від громадських організацій та з–за кордону вважають: як не можна бути «трошки вагітним», так не можна вважати чесними вибори, на яких украдено перемогу в кандидатів принаймні в 10—13 округах. А способів фальсифікації, що вплинули на результати волевиявлення громадян тією чи іншою мірою, виявлено взагалі безліч. За застосування більшості з них у нормальних, демократичних країнах зловмисники, відповідно до законодавства, мали б бути притягнуті до кримінальної відповідальності. У нас же замовники фальсифікацій проходять у парламент, виконавці — отримують щедру винагороду, а спостерігачів у багатьох випадках виганяли з дільниць.

Якими були способи фальшування на цих виборах — спробувала узагальнити «УМ», звернувшись до даних моніторингу громадської мережі «Опора», Комітету виборців України, незалежних експертів та деяких політичних партій.

Про «Свободу» і свободу вибору

Про «Свободу» і свободу вибору

Перший висновок, з огляду на кількість повідомлень із різних округів: Україна не склала іспит на демократію. Ці вибори пройшли з великими порушеннями, продовживши тенденцію, закладену «Регіонами» на місцевих виборах восени 2010–го.

«Свободу» не спинити?

«Свободу» не спинити?

Традиційний Марш боротьби УПА на свято Покрови в Києві цього разу — за два тижні до парламентських виборів — став демонстрацією сили Всеукраїнського об’єднання «Свобода». Якщо торік на аналогічному заході зібралося близько шести тисяч прибічників націоналістичної ідеології, то тепер — понад 15 тисяч. І це — попри дощ. Коли голова колони вже дійшла до Михайлівської площі, де мав початися патріотичний рок–концерт, хвіст іще тільки відходив від парку Шевченка.

Чистий аркуш протесту

Чистий аркуш протесту

Близько двохсот українських журналістів, зокрема й регіональних, прийшли вчора вранці на акцію протесту до комітетів Верховної Ради, де відбувалася погоджувальна рада парламенту. У руках працівників мас–медіа та їхніх прихильників, котрі теж долучилися до пікету, були чисті аркуші паперу й білі ватмани без жодних написів. Чисті сторінки — як ілюстрація до неможливості журналістам писати критичні матеріали у випадку можливого ухвалення в другому читанні сумновідомого закону про наклеп. До пікету долучилися й журналісти «УМ».

Порох — сухий!

Сьогодні, як і вчора, частина українських друкованих ЗМІ вийшла з чистими першими шпальтами, протестуючи проти прийняття парламентом закону про криміналізацію наклепу. На відповідних банерах інтернет–видання підказують контактні дані нардепів із більшості, які голосували за законопроект. Кожен охочий може зателефонувати чи написати їм і висловити свою думку з приводу утисків свободи слова.

Так СПАЛАХнула «весна»

Так СПАЛАХнула «весна»

Через півтора року після «Арабської весни», яка шокувала світ і вразила своєю неочікуваністю експертів, країни Близького Сходу знову опинилися в центрі міжнародної уваги. Щоправда, цього разу про події в постреволюційних державах на Заході відгукуються далеко не з таким захватом, як торік. В американській пресі після виступів у Єгипті, Лівії та низці інших країн Північної Африки й не тільки проти обурливого для сповідників ісламу фільму «Невинність мусульман» навіть з’явився термін «арабська зима». Мовляв, після «Весни» в країнах Магрібу чекали демократії й розквіту, а натомість отримали вбивство посла США у Лівії, закидання інших дипмісій «коктейлями Молотова» й «повну дикість». Проте чи варто було взагалі підходити до «тонкого» східного світу із західними мірками? І чого насправді очікувати міжнародній спільноті після повалення багаторічних диктаторів арабської Африки, які тримали свої країни міцною хваткою, забезпечуючи не лише обмеження свободи слова, а й порядок, про який тепер цим державам залишається лише мріяти?

Про це та інше експерти, журналісти й просто цікаві читачі розмовляли під час презентації збірки есеїв «Спалах», виданої видавництвом «Грані–Т». Автор цієї книжки, марокканський філософ, поет і письменник Тахар бен Джеллун, уже давно мешкає у Франції. Що, втім, не завадило йому гаряче підтримати хвилю революцій у країнах Північної Африки й написати збірку враженнєвих дописів, яку автор передмови до українського видання, відомий опозиційний та культурний діяч і народний депутат Олесь Доній назвав «поетичною, а не аналітичною». Хоча сам бен Джеллун, схоже, ставиться до своєї праці інакше.

І у вас, і у нас хай буде мас!

І у вас, і у нас хай буде мас!

Як і щороку восени, столиця Баварії на два тижні стала пивною столицею всього світу. 22 вересня в Мюнхені відкрився знаменитий «Октоберфест», який триватиме до 7 жовтня. Навіть не маючи мапи міста й не знаючи жодного слова німецькою мовою, цими днями гостям Мюнхена напрочуд легко знайти Терезієнвізе (Луг Терези), на якому відбувається найвідоміший у світі пивний фестиваль. Досить лише роззирнутися навколо й рушити за групами веселих чоловіків у традиційних шкіряних штанях до коліна та жінок у національних баварських сукнях — дірндлях. Свято, здається, починається ще на станції метро «Терезієнвізе». З «підземки» юрба щасливих і захмелілих (чи то «від учорашнього», чи то вже від самого очікування сьогоднішнього) людей буквально виносить вас до площі з величезними шатрами, над якою витає дух смажених на грилі ковбасок і свинячих ніг, свіжих брецлів — солоних кренделів — та, звісно, пива. Найсвіжішого й найсмачнішого, адже варять його спеціально для «Октоберфесту». І право на це мають лише шість мюнхенських броварень, які дотримуються місцевого закону про чистоту пива, ухваленого ще 1487 року. «Октоберфестівське» пиво трохи міцніше, ніж те, що зазвичай подають у німецьких кнайпах.