Нещодавно в «Україні молодій» прочитав інформацію Василя Неїжмака про фестиваль лемківської культури, що був влаштований на Полтавщині нащадками українців–лемків, переселенців із Польщі. У ній, зокрема, йшлося про «добровільно–примусове» переселення лемків із їхніх споконвічних земель до УРСР у 1945 році.

Чомусь так складається наша історія, що реальну її ми пишемо навздогін. Правду про репресії, про Другу світову, про голод 1933–го...

Не думав я, що так скоро доведеться писати спогад про Василя Лісового — мого вчителя і, відважуся сказати, старшого товариша. Він полишив нас рік тому, 20 липня 2012 року, не дотягнувши трохи до 75–річчя. Народився 29 серпня на хуторі Тарасівка Обухівського району (сільрада — Старі Безрадичі) горезвісного 37–го, а записаний чомусь 17 травня. Мати Пріська (Єфросинія) доношувала його, коли вже за постановою Політбюро ВКП(б) почався 5 серпня Великий терор. Під час того Терору народилися й В’ячеслав Чорновіл та Василь Стус. Одесит Олекса Різників, який теж «родом із тридцять сьомого», каже: «Я іноді так собі марикую, що успадкував чиюсь душу». Якщо розвинути те «марикування», то можна уявити, що сотні тисяч, мільйони тих розстріляних, закатованих, заморених голодом душ товпилися коло тих тілець, щоб не пропав назовсім дух нашого народу. І коли ті діти підросли, Господь поклав на них «Свій перст нищівний» — вищу відповідальність за долю свого стражденного народу («...наросли з малих, худеньких матерів в саду порубанім...» — М. Вінграновський).

Про цю, не характерну як для виноробського краю, сторону життя корінного сибіряка, що останні майже п’ятдесят років живе і працює у кримській столиці, я довідався вже потім, після безпосереднього з ним знайомства. Геть не обмовився, сказавши «працює»: попри свої вісімдесят вісім, гвардії полковник у відставці досі очолює раду ветеранів Центрального району Сімферополя і майже щодня приходить у свій службовий кабінет №12 у приміщенні райвиконкому, де веде прийом відвідувачів. Передовсім на цьому факті наголосило його керівництво у місцевій республіканській раді ветеранів, додавши при цьому, що Федір Гаврилов — єдиний сьогодні в Криму учасник Параду Перемоги на Краснiй площі у Москві у червні 1945 року.

Чим більше я дізнаюся про те, що робилося на моїй землі 70 рокiв тому — тим більше мені хочеться молитися. За те, щоб те жахіття, яке пережили наші діди й батьки, ніколи не повторилося. Я просто не можу збагнути: хто чи що змусило людей, які вірили в Бога й ходили до церкви, в один момент стати кривавими катами і вбивцями таких же християн, як самі? Можна згадувати старі взаємні кривди, завдані одне одному в минулих століттях. Можна рахувати взаємні образи. Можна зрозуміти, але не виправдати, військових, які виконували злочинні накази. Та зрозуміти мирних поляків і українців, які взялися знищувати один одного, проживши поряд багато років пліч–о–пліч по–сусідськи — годі. Історики сперечаються, шукаючи відповіді на найпекучіші питання причин Волинської трагедії. Але важливiше слухати очевидців тих днів. Їх усе менше й менше...

За даними опитування Центру досліджень визвольного руху, 86% громадян України стикалися з проблемою доступу до архівних даних. «Вважаю, що з перших років незалежності Україна не зробила важливих кроків у доступі до архівних даних, — каже в коментарі «УМ» голова вченої ради ЦДВР Володимир В’ятрович. — Певні спроби були у 2008—2010 роках, але вони залишилися розробками (В’яторович тоді був головою архіву СБУ. — Ред.). На сьогодні ж кардинально змінилася політика доступу до архівних матеріалів, і причиною цього є керівництво, яке не надає належної інформації».

Верховна Рада ухвалила постанову про святкування 200–річчя з дня народження «засновника Донецька» Джона Юза. Причому цього разу несподівану активність проявили опозиційні депутати. Обізнані люди в столиці підказують, що, мовляв, поступку «донецьким» зроблено в обмін, зокрема, на 80–річний ювілей поета–дисидента Симоненка. Навряд чи сам Василь схвалив би проведення казенного урочистого зібрання за участі можновладців, які його віршів точно не читали. Тож чи адекватною була рокіровка?

Спробуємо розібратися. Енциклопедія підказує, що Джон Джеймс Х’юз (англ. John James Hughes) народився 1814 року в містечку Мертір–Тідвіл, Велика Британія. Змолоду почав працювати на сталеливарному заводику, де його батько був обер–майстром. Через роки Джон дослужився до директорського крісла на потужному металургійному підприємстві, яке спеціалізувалося на військових замовленнях. 1868 року великий контракт на броню для Кронштадта привів 55–річного інженера до царської Росії, в Донецькі степи...

Вiн ще пiдлiтком забив першого фашиста — одного з ворожої розвiдки. Сталося це влiтку 1941 року за селом Стайки, що в Кагарлицькому районi на Київщинi, коли червоноармiйцi–обозники довiрили кмiтливому хлопцю попасти на вигонi коней i заодно почистити карабiн.

Поголос про це дiйшов до командира 15–го мотомехполку 26–ї армiї, який задовольнив настирливе прохання 15–рiчного Андрiя Чабана стати розвiдником. Адже той був не за роками фiзично й розумово розвиненим. Стоячи скакав верхи на конях. Зо двi хвилини мiг перебувати пiд водою. Грався двопудовою гирею, нiби м’ячем. Сторчма — на руках — долав 100–метрову дорiжку. А на уроцi з нiмецької мови майже на рiвних «шпрехав» з учителем.

В українському суспільстві час від часу спалахують суперечки про роль України в Другій світовій війні. Особливо вони загострюються перед такими датами, як 9 травня та 22 червня. На жаль, тривала бездер­жавність не дозволила українцям виробити власну точку зору на багато історичних подій, тож не дивно, що дискусії і досі тривають. Дійти спільного знаменника заважає також і позиція Росії, яка відверто вдається до провокацій. Вершиною цинізму кремлівських політиків стала заява президента Росії Володимира Путіна про те, що СРСР і без України виграв би війну проти Німеччини. Про різні аспекти воєнної історії говоримо з автором фільму «Україна і українці в Другій світовій війні», керівником проекту «Українці в світі» Петром Ющенком.

Вона народилась у мальовничому селі Писарівщина, розташованому на березі тихоплинної Ворскли, поблизу оспіваної Гоголем Диканьки. Серед чарівної природи і масних чорноземів тільки й жити б, ніби в раю земному. Якби не рукотворні пекла, в яких довелося побувати...