Cвого часу білоруська Хатинь, ущент знищена фашистами, стала символом радянської ідеології. Про трагедію 149 мирних жителів, спалених живцем на краю села, весь світ і досі згадує як про вияв нелюдської жорстокості, яку не можна виправдати жодними цілями та мотивами.

Символи міста — герб, прапор, печатка — що несуть вони у собі? Що залишилося, скажімо, у сучасному прапорі від знамена Сумського слобідського козацького полку і що означав він? Про минуле і сучасне символів міста Суми тепер можна дізнатися з унікального видання, презентованого в Агенції промоції «Суми».

Навіщо тонни архівних документів свого часу ховали в секретних сховищах? Чому «простим людям» не можна було знати про те, що насправді відбувається у їхній країні та за кордоном? Чому так небезпечно було згадувати про трагічні події народу чи про успіхи окремих співгромадян — про все, що не вкладалося в межі радянської ідеології?

З Олесем Силиним доля звела мене в 1961 році в Головкиївміськбуді. Деякий час після знайомства наші стосунки були настороженими. Я вважав його «піжоном» (кожен день нова сорочка, краватка, начищені до блиску туфлі).

Напередодні 80–х роковин Голодомору в усіх школах заплановані уроки пам’яті, присвячені цій болючій темі. Про Великий голод усе частіше починають розмову з молодших класів — розповідають, що таке було, вчать цінувати шматок хліба та людську працю.

«Якщо три роки тому ми збиралися у вересні й думали, чи буде наша влада щось відзначати на державному рівні, то тепер кризу подолано: Указ «Про заходи у зв’язку з 80–ми роковинами Голодомору 1932—1933 років в Україні» Президент Янукович підписав іще у серпні», — зазначив співкоординатор Громадського комітету iз вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932—33 років Іван Васюник, презентуючи журналістам програму заходів із відзначення 80–х роковин геноциду.

Я з’явилася на світ у хаті так званого куркуля Назаренка Потапа 17 січня 1926 року в селі Підставки Синівського району Сумщини. В хаті було дві кімнати і коридор–сіни. Взимку обігрівали лише одну кімнатку, де була піч. Родина складалася з шести осіб.

Після концтабору його реабілітували і навіть дали йому квартиру. Але зек не мав права згадувати, де він побував. Борис Дмитрович говорив усе. Він завжди ходив на тодішні літературні тусовки. Скажімо, сьогодні у Спілці письменників — вечір молодої прози.

15 вересня 1941–го довкола Києва зімкнулося нацистське «велике кільце». Вчені–історики зазвичай не вживають слова «якби». Утім ненауковому люду, для якого події 70–літньої давнини є не матеріалом для дослідження, а живою легендою роду, часом кортить помріяти: а що було б, якби... От, приміром, у вересні 1941–го під Києвом.

Голова Київського товариства політичних в’язнів і репресованих, колишній військовий командир і дисидент Григорій Куценко цього року всьоме організував всеукраїнську прощу до місць масових поховань українців на півночі Росії, що доти організовував Василь Ов­сієнко.