«Якщо три роки тому ми збиралися у вересні й думали, чи буде наша влада щось відзначати на державному рівні, то тепер кризу подолано: Указ «Про заходи у зв’язку з 80–ми роковинами Голодомору 1932—1933 років в Україні» Президент Янукович підписав іще у серпні», — зазначив співкоординатор Громадського комітету iз вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932—33 років Іван Васюник, презентуючи журналістам програму заходів із відзначення 80–х роковин геноциду. Серед них — міжнародний форум та науковий симпозіум, виставки, конкурс тематичних наукових і художніх робіт, презентація електронної книги пам’яті, яка містить інформацію про майже мільйон жертв великого Голоду, та близько 14 тисяч населених пунктів, які накрив цей злочин. Головна мета — нагадати про Голодомор не лише українцям, а й усьому світові.
У рамках Міжнародного форуму українських та світових науковців, громадських діячів, представників міжнародних організацій відбудеться і світова прем’єра опери «Червона земля. Голод» українсько–американського композитора Вірка Балея. Також під час форуму пройде розгорнута виставка «Злочини тоталітаризму», підготовлена Європейською платформою пам’яті та сумління. А фонди бібліотек України поповняться новими виданнями про Голодомор.
«Роковини українського геноциду спершу відзначили за кордоном після 50 років мовчання. Саме сили українців діаспори прорвали інформаційну блокаду в 1983 році», — говорить член Громадського комітету, відомий публіцист, філософ Євген Сверстюк. 80–річчя Голодомору — ще одна підстава привернути увагу світової громадськості до цієї трагедії. Цього року акція «Запали свічу» відбуватиметься паралельно у багатьох країнах світу. Лейтмотивом відзначення сумної дати стануть слова Василя Симоненка «Народ мій є! Народ мій завжди буде!».
Водночас пан Євген констатував, що проблема відродження історичної пам’яті досі лишається актуальною. «Відзначають трагедію українського народу саме ті, хто її не зазнав: у західних областях переважно. Ті ж, хто найбільше її зазнав, найменше це розуміють, і це велика проблема досі. У Харківській області, у Луганській, Дніпропетровській найважче про це говорити і найважче людям пояснювати, навіщо потрібна історична пам’ять», — говорить Сверстюк.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
