Історія трьох сумок

10.10.2013
Історія трьох сумок

Альтанка в Сумах теж стала символом міста.

Символи міста — герб, прапор, печатка — що несуть вони у собі? Що залишилося, скажімо, у сучасному прапорі від знамена Сумського слобідського козацького полку і що означав він? Про минуле і сучасне символів міста Суми тепер можна дізнатися з унікального видання, презентованого в Агенції промоції «Суми». Автор книги, науковий співробітник Агенції Дмитро Кудінов дослідив символи міста на тлі світової та вітчизняної історії. «Історія символіки міста Суми» стала першою книгою проекту «Сумські сторінки», розпочатого Агенцією промоції. Історія ця не лише цікава, а й важлива, адже символи міста — своєрідний код, закладений і в містянах. Ким же ми є?

Усе починалося з легенди

Що ми бачимо, коли дивимося на символи міста? Чи розуміємо, що вони в собі містять? Наприклад, сьогоднішній герб Сум — не просто знак довільної форми, а, за офіційним описом, — щит традиційного типу міст східної України. На полі герба розміщено три суми: дві — зверху, одна — знизу, з їх перев’язами та золотими ґудзиками. Своєю формою вони нагадують сумки, які носили козаки, і мають чорний колір. Він, виявляється, символізує обережність і мудрість.

Чому сумки? Вся справа — у легенді. Після поразки під Берестечком почалося переселення люду на прикордонні землі, тепер — Слобожанщину. Якийсь гурт козаків шукав місце для вкорінення і на берегах Псла. Серед лісу вони раптом побачили три мисливські сумки з золотом. Саме на ті гроші у 1652 році буцімто й було закладене нове місто... Втім, ця легенда проросла в геральдику не відразу. У неї був свій шлях довжиною в століття...

Загалом поява міської символіки Сум пов’язана зі створенням Сумського слобідського козацького полку 1659 року. Адже полк мав піднімати власний бойовий прапор, що вирізняв би його від інших військових частин. Стверджують, що створене знамено мало прямокутну форму і блакитне забарвлення з червоною облямівкою. Посередині була вигаптувана фігура Богородиці у білому вбранні з немовлям у лівій та Євангелієм у правій руці. Розташована фігура над золотим опуклим півмісяцем. Золотого кольору були і Євангеліє та німби Богородиці й немовляти Христа. У інших історичних описах Богородиця тримає не Євангеліє, а берло — оздоблену палицю, що є знаком влади; або ж Богоматір тримає обома руками дитя.

Зображення Богородиці, берегині козацтва, було даниною символіці Війська Запорізького. Не випадкове і блакитне тло, адже цей колір вважався барвою Богоматері. Як бачимо, тут він поєднується із золотим — жовтим.

Усі сотні Сумського полку мали корогви, виконані у дусі тогочасної української символіки: багато кольорів, астрономічні знаки, християнська емблематика.

Ні від італійця, ні від німця...

Нову сторінку в символіці міста відкрив Петро І своїми реформами у цій галузі. Намагаючись «підтягнути» імперію до європейського рівня, він наказав створити 1722 року герольд­мейстерську контору сенату. Розробка гербів у конторі покладалася на помічника очільника контори графа Франческо Санті. 1727 року року італієць отримав замовлення від військової колегії на розробку гербів для прапорів слобідських полків, які на той час уже стали підвідомчими колегії.

До полкових міст, і Сум зокрема, була направлена анкета, яка вимагала від старшини зробити детальний опис міст та діяльності їхнiх мешканців. Слід було відповісти на різноманітні запитання: що означає назва міста, яких домашніх тварин тут розводять, яка дичина водиться довкола, який ландшафт місцевості, які ростуть плодові дерева та злаки і загалом яка рослинність... Цікавилися навіть, яким чином місто було приєднане до Російської імперії: мирно, взяте штурмом чи за угодою.

Уже тут вперше з’являються сумки з легенди про створення міста. У ескізі Санті, за інформацією сумського краєзнавця Ігоря Скворцова, запропонованому для міста, було зображено коня, навантаженого переметними сумами. Проте геральдичний символ затверджений не був. Втрутилася політика: Франческо Санті потрапив у опалу, його запідозрили у змові проти Петра, тож замість малювати герби син сонячної Італії поїхав до Сибіру.

Царювання Анни Іоанівни приводить до нового наступу на автономію Гетьманщини. У 1732 році у Сумах розміщують Комісію з влаштування слобідських полків, яка різко обмежує козацькі права. Позначаються суспільні зміни і на символіці. Російський уряд має на меті реорганізувати козацькі полки у регулярні частини імперської армії. Отже, треба міняти й символи: старі козацькі прапори полків мають бути замінені дарованими. Очільник комісії генерал–лейтенант князь Олексій Шаховський наказує зібрати відомості про зовнішній вигляд полкових і сотенних знамен і 1734 року подає запит на розробку інших. Але зробити це не просто: нова імператорська мітла вже мела по–новому — разом із ліквідацією Головного магістрату була ліквідована ідея самоврядування міст; розігнані живописці герольдмейстерської контори; військова колегія, на яку поклали завдання створення гербів, була некомпетентною, тому й безпорадною... Яке вже там герботворення!.. Втім Російська академія наук мала кафедру геральдики. Її очолював доктор права Йоган Симеон Бекенштейн, якому й доручили розробку прапорів із гербами для слобідських полків.

Не маючи уявлення про особливості української символіки, Бекенштейн хибно тлумачить зображення на існуючих прапорах і відкидає можливість їх використання. Проте своє завдання німець виконує: незабаром представлено 41 малюнок прапорів і гербів Слобожанщини. З них сімнадцять — варіанти герба Сумського полку. Така велика кількість не випадкова: Суми на той час були практично головним містом Слобожанщини, мали високий адміністративний статус.

А у тих пропозиціях чого вже не було! І стрічка Псла з деревами на берегах; і дуб із висячими жолудями; і стропило з трьома грушами; і дві нахилені піраміди, що несуть вишневу гілку; і два чорні ведмеді, що дивляться один на одного, тримаючи прапори; і дві лисиці, що йдуть одна від одної; і навіть золоте поле, всіяне раками — «понеже там множество раков находится»... Серед усього цього розмаїття були і дві переметні суми. Втім, жоден із гербів Бекенштейна так і не затвердили. «Можна припустити, — каже Дмитро Кудінов, — що уряд взагалі серйозно не ставився до справи розроблення слобідських атрибутів як окремих знаків військових оди­ниць. Коли у 1743 році нова імператриця Єлизавета Петрівна розпустила Комісію з влаштування слобідських полків, питання про затвердження їх нової символіки практично втратило актуальність».

Із гусарського прапора — на герб міста

На тлі реформ Катерини ІІ у галузі місцевого управління ставлення до символіки знову змінилося. «Якщо раніше міські символи використовували переважно на військових знаменах, — розповідає автор книги, — відтепер вони перетворювалися на знак декларованих прав і привілеїв, дарованих місту. Герб сприймався городянами як символ, що демонстрував відмінність міста від села та характеризував його як самостійний адміністративний центр...»

Імператриця призначила герольдмейстером князя Михайла Щербатова, який зарекомендував себе як визначний історик і архівознавець. На відміну від попередників, він дуже уважно ставився до міських символів. 1775 року Щербатов склав гербовник, що містив зображення міських знаків на полкових прапорах. Тут є ескіз прапора Сумського вже гусарського полку. Затверджене Військовою колегією наступного року, знамено мало вигляд прямокутного полотнища блакитного кольору з гербом посередині, де на срібному тлі розміщені три сумки. Саме цей знак на прапорі сумських гусарів затвердила iмператриця як герб міста Сум 21 вересня 1781 року.

Пізніше герб зазнавав певних змін. Так, у другій половині ХІХ століття Гербовий відділ, очолюваний бароном Бернардом Кьоне, вирішує уніфіковано оздобити гербові щити, аби вони відбивали офіційну ідеологію. Відтак над ними з’являються корони. Для гербів більшості повітових центрів додавалася срібна корона iз зубцями. Міські поселення, які мали особливі заслуги перед державою чи династією або ж за розмірами чи економічним розвитком наближалися до губернських міст, отримували на герб імператорську корону. До цієї категорії міст потрапили і Суми.

...У радянський час, коли настала лібералізація режиму 60–х років, стало популярним мати герби міст. Ініціатором створення сумського геральдичного символу став Михайло Лушпа, перший секретар міськкому КПУ. Герб, створений Іваном Бондарем, не відмовився від сумок, але вони посунулися вниз, поступившись шестерні, що позначала машинобудування, колбі, що символізувала хімічну промисловість, та рою атомів, що презентували підприємство «Електрон». Герб широко використовувався тривалий час, але існував як неофіційний, бо юридичного визнання не отримав. Поряд із цим гербом постійно жив як неофіційний символ і обрис славнозвісної альтанки на По­кровській площі. Її графічне зображення і нині сприймається як художній образ Сум.

Нинішній герб міста практично відтворює герб Щербатова. Він, як і прапор громади, затверджений сесією міської ради 25 лютого 2004 року.

  • Викинемо орду із Храму

    Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>

  • «Марусю, мовчи! Тут на базарі яєць більше, ніж у нас картоплі»

    Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>

  • Загиблих треба шанувати, а не робити з них дороговкази

    У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>

  • За бабці Австрії і під Російською імперією

    На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>

  • Рахівниця й тоталітаризм

    Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>

  • Норвезькі остарбайтери

    Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>