Як Співоче поле співало пiд Скрипку

Як Співоче поле співало пiд Скрипку

На двох сценах лунають литовські, молдавські, російські, шотландські, чеські, фінські і, звісно, українські народні пісні у виконанні найкращих етнічних гуртів. Діти у вишиваному одязі граються на «Майданчику» з іграшками часів ще наших прапрабабусь — ляльками з пап'є-маше та тканини, пищиками, стрічками. В «Майстерні танців» проходять майстер-класи литовських та українських танців. На «Алеї майстрів» видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» і «Кальварія» задешево продають свої книжки — Іван Малкович та Петро Мацкевич поряд із майстрами народних ремесел розхвалюють свій друкований товар. Під деревами стоять ткацькі верстати, на яких моторні дівчатка років п'ятнадцяти тчуть полотно, на очах у глядачів кроять його і шиють сорочки... Народні артисти Ніна Матвієнко й Тарас Компаниченко на «Кобзарській сцені» вітають лірників. То тут, то там можна побачити Дідуха, Русалку чи Водяника, які чіпляються до людей і хапають їх за ноги... Таким на два дні стало Співоче поле в Києві під час етнічного фестивалю «Країна мрій». Свято тривало цілих два дні з ранку до ночі і наділило всіх таким позитивним емоційним зарядом, якого вистачить ще на довгий час. На фестивалі, який придумав співак Олег Скрипка, головна ідея була зібрати багато невідомих в Україні, але популярних за кордоном етнічних гуртів. Цим можна пояснити відсутність, наприклад, «Івана Купала» та «Піснярів», які, хоч і етнічні, вже набили всім оскомину і в себе дома, і в нас. Замість них були чеські Cankisou, фінські Spontaani Vire, молдавські «Здоб ши Здуб», білоруський «Палац» та інші.

«Мертвий півень» влаштує «Дидактичну виставу в театрі Богуславського»

«Мертвий півень» влаштує «Дидактичну виставу в театрі Богуславського»

Давненько вже не було чути відомого гурту «Мертвий півень». Його соліста, Міська Барбару, можна було побачити тільки на поетичних тусовках у Києві, Львові та Франківську. Гітарист Юрій Чопик у міцних обіймах поетки Мар'яни Савки й думати про гітару забув. А Роман Чайка, певно, вирішив, що музика грошей не дасть, і пішов у журналісти. Проте нещодавно Києвом поширилися чутки, що «Мертвий півень» «загинатися» не збирається і навіть... випустить новий альбом! Виявляється, це правда, більше того, альбом з'явиться вже незабаром і вийде величезним накладом. Ось що розповідає соліст «півнів» Місько Барбара, якого ми відірвали від роботи над новим альбомом з робочою назвою «Пісні для Мертвого півня»: «Гурт таки дочекався нових текстів, написаних спеціально для нього. Їх створив нарешті Юрій Андрухович, який усе збирався, але ніяк не міг. І ось нарешті Андрухович у «Лілеї-НВ» незабаром буде видавати свої «Пісні для «Мертвого півня». То ми теж хочемо встигнути і видати новий диск.

Сповiдь Гетьманiвни

Кілька днів тому на полиці столичних книгарень львівське видавництво «Літопис» привезло новий бестселер. Успіх книжці пророкують перекладачі, видавці та всі інші, хто прочитав цей твір до того, як він потрапив у магазини. Йдеться про спогади Олени Скоропадської, дочки останнього гетьмана України. Книжка «Остання з роду Скоропадських» написана спочатку німецькою мовою — тільки десять років тому старенька Олена добре освоїла українську. Як говорить її перекладачка Галина Сварник, книжку не давали редагувати львівським коректорам, так вдалося зберегти ту неповторну колоритну мову, якою розмовляє сама авторка.

«Гамлет» біля мікрофона

Уперше з часів проголошення незалежності на радіо з'являться вистави, зроблені з використанням новітніх комп'ютерних технологій. Цей проект, у який вкладено 10 тисяч гривень, називається «Класична драматургія на Національному радіо». Його започаткували Фонд сприяння розвитку мистецтв і Національне радіо України. Як зазначив на прес-конференції, скликаній з цього приводу, автор ідеї проекту, начальник Головного Управління культури і мистецтв, а також професійний актор Олександр Биструшкін, «проект має мистецьку місію: відновити популярну свого часу, але, на жаль, призабуту традицію театру перед мікрофоном. Це альтернатива до тієї культурної ситуації в країні, яка апелює до поп-смаків».

Меценати, що не відбулися

Меценати, що не відбулися

Подія, яку вже попередньо почали називати «Днем меценатів», десь півроку розкручувалася на сайті www.iac-ua.info і ще за кілька місяців привернула до себе увагу преси. Благодійний аукціон, на якому, за задумкою Інституту актуальної культури, планувалося продати втридорога записники, чернетки, фотографії, розкадровки відомих авторів, одразу знайшов багато фінансових та інформаційних спонсорів. Ідея подарувати на виручені з аукціону гроші нормальну колекцію сучасного мистецтва для Національного художнього музею, якому скоро «стукне» сто років, розтопила не одне крижане серце. Чотири десятки митців безкоштовно дали на аукціон свої роботи: театральні режисери Віктюк і Жолдак — фото з вистав із власними підписами, художники Ройтбурд, Гнилицький, Подольчак, Чичкан, Братков — хто картини, хто фотографії, хто інсталяції. Олесь Санін пожертвував кадри з фільму «Мамай», Юрій Іллєнко — розкадровки з «Молитви». Письменники Андрухович та Покальчук відірвали від серця чернетки вже надрукованих творів. А в день проведення аукціону виявилося, що меценатів, заради яких і організували це свято, на ньому нема. Багато колекціонерів, серед яких, наприклад, Людмила Березницька і Марат Гельман, узяли по каталогу, потисли руки знайомим і поїхали додому. Публіка, в основному куратори й журналісти, згуртувалася біля фуршетних столів, тому ведучим Ларисі Руснак та Ігорю Подольчаку довелося докласти неабияких зусиль, аби зосередити загальну увагу на виставлених лотах.

Кіно на шару + місця «для поцілунків»

Нарешті в Україні почалася битва за глядачів у кінотеатрах — конкуренція. Вже найближчим часом приємний результат цих змагань відчують на собі й самі глядачі. А йдеться ось про що: після того, як кінотеатр «Україна» переманив у «Жовтня» показ скандинавських фільмів, дирекція останнього забила на сполох: чим ми гірші за інших? І оголосила, що з 28 червня по 2 липня в «Жовтні» пройде «Фестиваль корейського кіно». А вхід на сеанси першого та другого липня для всіх... безкоштовний! На жаль, ми не зможемо побачити фільми, які вважаються зараз найкращими в Кореї та за її межами, — за участю популярного актора Кім Че Дука. Найкращі речі коштують найдорожче. Але те, що є, теж не абищо. Наприклад, комедія «Дивакувате дівча» Квак Дже Йонга отримала безліч нагород на фестивалях державного рівня, а на 22-му кінофестивалі у Гонконзі «Дивакувате дівча» визнали кращою серед усіх азіатських стрічок. Трилер «Звільни мене» (реж. Янг Юн Хо) «пограбував» усі вітчизняні конкурси, забравши безліч премій на кращу операторську роботу та спецефекти. Драма «Подарунок» (реж. О Гі Хван) теж не пасла задніх і має найбільші касові збори в корейських кінотеатрах, це притому, що кожного року в Кореї випускають понад сімдесят фільмів, і всі вони шалено конкурують між собою за місце в прокаті.

Нічне кіно на Андріївському узвозі

Нічне кіно на Андріївському узвозі

Пляшкова пошта нашого кіно, останній із могікан — так називають сьогодні камерний кіновідеофестиваль «Відкрита ніч». Не в зручних апартаментах із величезним екраном, а, як завжди, вночі на оглядовому майданчику «Панорама» над Андріївським узвозом, він збирає переважно студентську молодь.

Саша — не радість, але наша

Саша — не радість, але наша

З південноамериканського Еквадору, де проводився конкурс «Міс Всесвіт-2004», повернулася українська делегатка Олександра Ніколаєнко — професійна моделька, ведуча «Погоди» та «Шанс Model.UA» на «Інтері». Як відомо, Саша не увійшла навіть у число 15 фіналісток, хоча на шляху до основного конкурсу здобула звання «Міс купальник» і вагу нібито фаворитки. А от у боротьбі за титул «Міс фотогенічність» Саші змагатися не довелося — її просто не включили до числа дівчат, які боролися за таке визнання. Навіть сувенір від «Міс України» зайняв лише «почесне» 67-ме місце серед 80 можливих. І в конкурсі національних костюмів ми пролетіли, як фанера над Еквадором... А яке цікаве, а головне — сексуальне вбрання із соняшником на правій груді, мінімумом тканини й великою кількістю стрічок пошила Саші дизайнерка Дорожкіна! Словом, радіти ні з чого. Проте сама Саша запевняє, що вона не винна. На позавчорашній прес-конференції у Києві Саша заявила, що насправді на «Міс Всесвіт» велику роль відіграє статус держави, те, як до неї ставляться в Європі і світі. Тому дівчина, мовляв, може бути ну дуже гарною, але якщо до її країни в журі ставлення негативне, то вже нічого не вдієш...

Рукописи не горять. Вони рекламуються

Іноді дивуєшся, наскільки динамічними стали наші письменники у сенсі піару. Ще не надрукував роман, не привезли тієї книжки до крамниць, а письменник уже рекламує його на всі заставки. Харків'янин Сергій Жадан разом із часописом «Критика» організував читання нового, ще рукописного роману «Депеш Мод». Уже зранку біля Могили почали гуртуватися «паломники», які знають напам'ять вірші Жадана, вільно цитують уривки з його першої прозової книжки «Біг Мак». Їм не терпілося почути нове творіння свого літературного кумира. Проте модератор зустрічі Андрій Бондар одразу попередив: усього роману, хоч той і невеликий, Жадан читати не буде. Але якесь уявлення про нього дасть.

Солодка оказія

Для учасників літературного конкурсу «Любіть Україну», який організував блок Віктора Ющенка «Наша Україна» спільно з Національною спілкою письменників, четверте червня було в прямому і переносному сенсі солодким днем. Майже сотню молодих письменників, які півроку тому подали свої прозові, віршовані та драматичні твори перед світлі очі Яворівського, Портяка, Талалая, Базилевського, запросили до Спілки, нагодували солодощами на будь-який смак, вручили грошові премії від 300 гривень і, найголовніше, видали їхні геніалізми під якісною, презентабельною обкладинкою альманаху «Пробудження». Як говорить учасниця конкурсу Тетяна Винник, майже ніхто не сподівався, що альманах «вийде таким навороченим, із прекрасними графічними малюнками (Таня сама малює, тому на цьому знається), на чотириста сторінок — майже хрестоматія!» Перед кожним доробком — світлина автора і автобіографія.