«Голос», який не лише чують, а й бачать

У приміщенні Києво-Могилянської академії є невеличка, від сили на сто місць, обладнана декораціями зала. Іноді в ній студенти з театру Ludus, дають вистави. Крім того, щомісяця Могилянка приймає як не Львівський театр ім. Леся Курбаса, то експериментальні театри «Кассандра», «Амфітріон» чи «Вільний театр». Бувають тут наїздами і популярні фолькові гурти «Древо» та «Божичі». Цього тижня маленька сцена пригріла театр «Голос» із Чернівців. На виставу «Батьківські пороги» за творами Григора Тютюнника публіка прийшла строката. Поруч із поважними викладачами університету сиділи молоді люди, від яких несло щойно викуреною травою, то тут, то там із чийогось плеєра виривався Том Вейтс або Джим Моррісон.

Кайф i дiло

Кайф i дiло

Усе, що може будь-коли потребувати кінотеатр, від поп-корну до найдорожчих екранів, два знімальних майданчики, маленька зала, в якій з ранку до ночі показують новинки сучасного прокату, — фантастична мрія справжнього кіномана. Тому й не дивно, що Міжнародний «Кінофорум — Україна — 2004», а також виставку «Кіно Експо» один із організаторів, актор Віталій Борисюк, назвав кіноманським кайфом. З його легкої руки вислів почав блукати салонами Міжнародного виставкового центру та кінотеатром «Кінопалац», де відбувалося дійство. Понад п'ятдесят закордонних та вітчизняних компаній вперше відрядили своїх представників до Києва, щоб обговорити найболючіше в кінобізнесі. Таку практику організатор Image Group International перейняв у російських колег, компанії «Кіно Експо Росія».

Пройшли «Таврійські ігри», та не в'януть помідори...

Пройшли «Таврійські ігри», та не в'януть помідори...

Місце зустрічі змінити не можна. Як тринадцять років тому Микола Баграєв сказав «Каховка», значить, Каховка. Місцеві жителі швидко зрозуміли, як із цього можна скористатися. І тепер перше, що бачиш при в'їзді до міста, — не величезна сцена й розкішний білий корабель «Маршал Рибалко», де живуть зірки, а море жіночок із табличками «Здаю кімнату» та... «Продам хороше місце на пагорбі перед сценою». Між рядами з питвом, солодощами і сувенірами всі дерева і стовпи обліпили школярі. Вони навіть примудряються танцювати, сидячи на гілках. Навпроти них — величезна двадцятитонна, зроблена з металу для літаків, сцена. А під ними — вісімдесят тисяч людей. Окремою купкою стоять комуністи. У них своє свято життя — мир, труд, май, і з ними, як у дитячому садку, ніхто гратися не хоче.

Київ не почув «КРИКу»

Київ не почув «КРИКу»

Відгуки столичної преси на вистави дніпропетровського театру одного актора «КРИК» до цього часу були більш ніж схвальними. Журналісти досить пристойних видань із захопленням розповідали, як людина-театр, народний артист України, лауреат Міжнародної премії ім. Леся Курбаса Михайло Мельник убиває наповал своєю блискучою грою повну по вінця залу. Режисер, актор, сценограф, музикант, оператор і технік в одній особі, Мельник мав кілька ефірів на телебаченні, останній — на «плюсах». Подейкують, у Дніпрі сорокасемирічний Михайло Васильович став ідолом для молоді. Він за сезон робить тільки одну прем'єру, наприклад«Парфумера» Патріка Зюскінда чи «Кроткую» за Достоєвським. Квитки на вистави «КРИКу» розкуповують майже стовідсотково. І ось Набоковське товариство та мистецька агенція «Бамбук» організували традиційний захід — дні письменника Володимира Набокова. «КРИК» запросили до Києва з гастроллю.

Кватирка в Україну

Пересічному європейському громадянинові про нас відомо приблизно те, що й про якесь африканське плем'я. Прикро як за недалеких європейців, так і за українців, що мають одну з найдревніших історій на континенті. Але нещодавно нашим мистецтвознавцям випала унікальна нагода. Як сказав на презентації у Французькому культурному центрі посол Франції в Україні Філіп де Сюремен, «показати Європі, що собою насправді представляє Україна». Все почалося з візиту людини-легенди — Жана Кюїзеньє — до Києва. Французи цього сивого худорлявого чоловіка легендою охрестили за кількість справ, які встигає робити цей невтомний, аж незручно казати, пенсіонер. Він має власне видавництво Preses Universitaires de Franse, видає великий глянцевий часопис «Французька етнологія», директорствує в Національному музеї народного мистецтва і традицій у Парижі, за його книжками з філософії та етнології вчаться всі французькі студенти, а лекції для них читає той самий Жан Кюїзеньє.

Хто наїхав на «Кому вниз»?

Хто наїхав на «Кому вниз»?

Скандал розгорівся нещодавно навколо участі нашого гурту «Кому вниз» у готичному фестивалі Wave Gothic Treffen (Лейпциг, Німеччина). Сам фестиваль починається тільки 28 травня. Але вже кілька тижнів тому на електронну адресу організатора дійства, Петера Мацке, прийшов лист-анонімка з ізраїльського сайту, але з пiдписом «Антифашисти України» (як ми з’ясували, неiснуючої органiзацiї). В ньому було написано, що лідер гурту «Кому вниз» Андрій Середа через музику «передає праворадикальні погляди» і закликає «до насильницьких методів розв'язання національного питання в Україні». «На нашу думку, — пише анонім, — достатньо подивитися, що говорить засновник та лідер гурту сам про себе на http://komuwnyz.gothic.com.ua: «Андрій Середа. Українець. Музикант. Композитор. Автор текстів. Расист. Націоналіст». Ця інформація, продовжує невідомий, не повторюється повністю в англомовній версії сторінки. Тому було б дуже резонно, коли б організатори WGT (Wave Gothic Treffen) знайшли можливість перекласти зміст веб-сторінки, щоб отримати повну картину діяльності й поглядів гурту. Звичайно, якщо фестиваль зацікавлений не допустити на європейську сцену неофашистських гуртів. У випадку, якщо організатори WGT і надалі працюватимуть із «Кому вниз», ми вимушені будемо донести це рішення до громадськості для публічного обговорення в пресі та будемо розповідати про цю проблему в готичному оточенні, а також у різних мас-медіа».

«Гайдамаки» в Києві!

«Гайдамаки» в Києві!

Позавчора в київській бабуїн-кав'ярні «Квартира» знову відбулася дружня вечірка. Поступово вона перейшла в масову ужиралівку. А офіційно все це називалося «Презентація нового альбому гурту «Гайдамаки». В накуреному і набитому під стелю величенькому залі крутилися соліст «Гайдамаків» Олександр Ярема, гітарист Олександр Дем'яненко та барабанщик Руслан Обрас. Володимир Ферстюк, який грає на бас-гітарі, весь час до концерту пояснював одній файній кралі, що то в них, музикантів, за татуювання на руках: «Туту— це непогано. Просто як «Шансон» зіпсував блатняк, так і російські «Татушки» зіпсували тату. Насправді ти виражаєш себе через татуювання. От і в нас на руках птаха — це дух неба. Він тримає у кігтях землю. Це типу символ нашого гурту». Крім всюдисущих журналістів, у залі виднілося задоволене і неголене обличчя режисера «Мамая» Олеся Саніна та відомого кобзаря, «стусівського» лауреата Тараса Компаниченка.

Кому в концесії жити добре?

Кому в концесії жити добре?

Слово «кінопрокат» асоціюється у нас із найновішими американськими блокбастерами. Багато хто навіть знає, яка величезна кількість людей працює в цій галузі. Але мало хто уявляє, з якими проблемами стикаються вони щодня. На сьогодні в столиці визріла чергова проблема, яка зачепила всі неприватні кінотеатри Києва. Через те що ці кінотеатри є муніципальною власністю, міська рада може розпоряджатися ними, як захоче. От тепер вона й захотіла віддати деякі з них у концесію. Що це означає?

«Пупендо» по-київськи

Викладачі театральних, та й не тільки, ВНЗ уже передчувають нову хвилю «енок» у журналах. Адже хто з молодих і схиблених на мистецтві людей не захоче подивитися свіжі чеські фільми? Так, це знову той самий фестиваль «Дні чеського кіно», який минулого року привозив фільми про «празьку весну». За традицією, він проходить у кінотеатрі «Жовтень». Усього за 13 гривень (порівняйте: квитки на «Дні японського кіно», які нещодавно закінчилися, коштували 25) вам пропонують новинки чеського кіновиробництва. Режисери, заявлені в цьогорічних Днях, — це покоління хіпі, яке курило траву, слухало регі і мріяло про геніальне.

Чого боїться Марійка Бурмака?

Чого боїться Марійка Бурмака?

Хтось не може без тремтіння дивитися на змій, комусь не подобаються миші або павуки... В Марії Бурмаки страх глобальний. Бурмака боїться, що люди стали черствими, забули тих, хто поряд. На презентації свого нового кліпу «Не бійся жити» в кафе «Планета Спорт» співачка розповіла, чому створене це відео: «Людям страшно робити тест на ВІЛ-СНІД, тому епідемія поширюється по всій Україні. В мене особисто багато ВІЛ-позитивних знайомих. І знаєте, вони ніби в якомусь соціальному гето. Ніхто з ними не хоче навіть спілкуватися. Своєю піснею «Не бійся жити» я хотіла сказати, що ВІЛ не передається через дружбу. Повага, любов і піклування потрібні всім».