Скандал розгорівся нещодавно навколо участі нашого гурту «Кому вниз» у готичному фестивалі Wave Gothic Treffen (Лейпциг, Німеччина). Сам фестиваль починається тільки 28 травня. Але вже кілька тижнів тому на електронну адресу організатора дійства, Петера Мацке, прийшов лист-анонімка з ізраїльського сайту, але з пiдписом «Антифашисти України» (як ми з’ясували, неiснуючої органiзацiї). В ньому було написано, що лідер гурту «Кому вниз» Андрій Середа через музику «передає праворадикальні погляди» і закликає «до насильницьких методів розв'язання національного питання в Україні». «На нашу думку, — пише анонім, — достатньо подивитися, що говорить засновник та лідер гурту сам про себе на http://komuwnyz.gothic.com.ua: «Андрій Середа. Українець. Музикант. Композитор. Автор текстів. Расист. Націоналіст». Ця інформація, продовжує невідомий, не повторюється повністю в англомовній версії сторінки. Тому було б дуже резонно, коли б організатори WGT (Wave Gothic Treffen) знайшли можливість перекласти зміст веб-сторінки, щоб отримати повну картину діяльності й поглядів гурту. Звичайно, якщо фестиваль зацікавлений не допустити на європейську сцену неофашистських гуртів. У випадку, якщо організатори WGT і надалі працюватимуть із «Кому вниз», ми вимушені будемо донести це рішення до громадськості для публічного обговорення в пресі та будемо розповідати про цю проблему в готичному оточенні, а також у різних мас-медіа».
Самі «комувнизівці» про існування такої штуки дізналися трохи пізніше. «Цю анонімку, — каже Андрій Середа кореспондентові «УМ», — повісили на сайті WGT. ЇЇ прочитав провідник Українського готичного порталу Віталій Федун і повідомив нам. Чесно кажучи, схожа ситуація була тоді, коли ми їздили на готичний фестиваль до Польщі. Тоді теж якась «херня» залізла в комп'ютер і кинула свою писанину в одну польську газетку. Якийсь дурний журналіст це надрукував. Але ми почали вимагати доказів того, що ми неофашисти. Тоді й журналіст кудись зник, і газетка заткнулася. Цього разу було складніше, бо WGT — дуже престижний фестиваль. І тому було приємно отримати кілька днів тому, після всього, що сталося, офіційне запрошення від Петера Мацке. А хто написав анонімку? Та сама «совдепія», яка побачила свастику-сваргу в нас на руках і вирішила, що ми неофашисти. Бо свастику вони знають, а на походження їм нас... Вони не хочуть знати, що свастика була в нас заборонена тільки з 40-х років, а з давніх-давен її використовували наші предки, вона мала свою символіку. Говорити про те, чого не розумієш, це і є «совдепія». За 16 років існування гурту на нас не було ще такого наклепу. Але якщо вдуматися, то це наклеп на саму державу Україна, яка культивувала «Кому вниз».
Пояснити те, що сталося, охочих немало. Тільки ніхто не може сказати напевне: ось це — правда. Одні стверджують, що певним політичним силам просто вигідно створювати міжетнічні конфлікти. Зараз про них, як ніколи, шумить преса. Провідний музичний оглядач ФДР-центру Юрко Зелений каже так: «Чому анонімку не підписала офіційна громадська організація? Можливо, тому що за цим «Антифашистським комітетом» стоїть хтось із українських музикантів, які недолюблюють Середу?.. Зайти на ізраїльський сайт, створити там скриньку і скинути повідомлення з неї може будь-хто. В принципі, розрахунок правильний, бо німці, швидше, викреслять гурт зі списку, ніж розбиратимуться, хто правий».
Зараз «Кому вниз» готуються до важли вої поїздки на фестиваль. На великій сцені тисячам людей музиканти запропонують «новинки» зі ще не виданого альбому Іdem: «Демони», «Ліра», «Маза віра», «Шива» — і, певно, дещо з попередніх альбомів. Як би того комусь не хотілося, велика Європа почує про «білих демонів» i дуба, на якому повісився старий дід Мамай.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
