Прихильникам «дикого» способу відпочинку цього року доводиться несолодко. У зв’язку з підвищеною пожежною небезпекою, що склалася в країні через погоду, розпорядженням уряду було наказано гнати «в хвіст і гриву» відпочивальників із наметами. Знайти собі місце на узбережжі Криму в «дикунів» немає змоги — вранці до відпочивальників навідуються лісники, які просять грошей за місце, а вночі силовий підрозділ «Тигр» та солдати строкової служби МВС проводять «зачистки» і ламають намети, встановлені під деревами (про заповідники навіть мова не йдеться, туди відпочивальникам — зась). У зв’язку з такою політикою української влади Крим покидають відпочивальники з Білорусі, Польщі та Словенії.

Нещодавній випадок з туроператором «Карія Тур», який збанкрутував, перед тим покинувши напризволяще під відкритим небом у Туреччині більш як півтори тисячі українців, — зовсім не виняток. Адже, констатують у Державній службі туризму та курортів, приблизно 40—50 відсотків туристичного ринку України сьогодні перебуває «в тіні». А тому пропонують збільшити вартість ліцензії з 25 до 50—100 тисяч доларів і роздавати кожному туристові ваучери, щоб проконтролювати кількість відпочивальників. Додатковими заходами убезпечення від недобросовісних туроператорів державні мужі називають самостійне страхування не тільки на випадок хвороби чи втрати багажу, а й, власне, банкрутства фірми, що надає послуги.

Усе почалося з коней. Коли вони з’явилися, до Волкогонів почало приїздити більше людей. Ірина навчилася приймати численних гостей — партнерів, потім просто бажаючих поспілкуватися з рідкісними в Україні чотириногими красенями. Але ж усіх десь розселити треба! Так у селі Жолдаки поблизу Конотопа з’явився ще один паросток зеленого туризму...

Хоча ні, все, мабуть, почалося раніше. Коли вони з чоловіком залишили бізнес у Конотопі й купили в селі недобудовану дачку... Втім мрія про коней тоді вже була, вона й підштовхнула до переїзду в село. Отже, почалося все з мрії. Сучасне втілення її — садиба «Північний ліс» на базі унікальної племінної конеферми «Ахалтекінець України»...

На Полтавщині є осередки сільського зеленого туризму, де вас зустрінуть у козацьких одностроях, покатають на конях і навіть дадуть вистрелити з «потішної» гармати. Це романтично, красиво, привабливо. От тільки чи часто ви так «козакуєте» в реальному житті, на справжньому відпочинку? Туристичних маршрутів багато, більше перегляньте тут.Курорт для «нелегалів»?

Дізнавшись про мої наміри піти у похід на Донбас, мої знайомі дещо іронічно запитували: «Збираєшся здійснити сходження на терикони?» Але терикони нам удалося побачити тільки крізь вагонне віконце потягу «Київ—Маріуполь». Бо родзинкою подорожі мали стати майже гірські ландшафти заповідника Кам’яні Могили. Крім того, насичена програма чотириденної подорожі по Північному Приазов’ю обіцяла для нашої групи із п’яти київських туристів ще чимало розмаїтих і незвичних вражень. Бо кожен із учасників подорожі вперше відкривав для себе цей куточок України.

«Не треба чекати милості від законодавця» — до такого висновку приходять усе більше тих, хто взявся розвивати зелений туризм. Десять років точаться розмови про закон, який підвів би під цей вид діяльності нормативну базу, шість років у Верховній Раді лежить відповідний законопроект, що вже кілька разів ґрунтовно переробляли, а нещодавно він укотре пройшов перше читання. Годі вже казати про фінансове стимулювання ентузіастів!

Коли я поцікавився в Оксани Бас, яка очолює обласний осередок Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму, чи діють на Вінниччині відповідна державна або регіональна програма, вона відповіла коротко: «На папері!». Більше того: навіть точної узагальненої інформації про кількість тих, хто надає такі послуги, знайти не вдалося. Спілка об’єднує два десятки власників агросадиб, готових приймати гостей, ще про декого можна дізнатися з особистих контактів, але скільки їх загалом — інформації немає. Кожен виживає на власний страх і ризик, отримуючи хіба що методичну допомогу. Утім якщо взяти до уваги потужний рекреаційний потенціал регіону, то це виглядає абсурдно.

До села Зелена Діброва Городищенського району від траси Черкаси—Умань трохи більше десятка кілометрів. Спочатку їдемо казкової краси лісом, потім — бруківкою в зеленому «тунелі» з вікових дерев... Колись у цьому селі жила улюблена сестра Шевченка — Катерина, до якої бігав у гості малий Тарас...

Господарство 51–річного Едема Кемалова, мешканця села Перевальне, з якого починається чи не найобжитіша в усьому Сімферопольському районі Добровська долина, більше нагадує навіть не ферму, а зоопарк. Окрім овець, кіз, корів, коней, має він ще й екзотичних лам, верблюдів, павичів, декоративних курочок. Екзотика — то вже для душі, зізнається сам Едем, а також для туристів, які на його фермі — часті гості. Адже його особисте селянське господарство (ОСГ) примостилося на ближніх підступах до знаменитих Червоних печер (Кизил–Коба) — відомому туристичному маршруті, що біля підніжжя густо порізаної ущелинами Довгоруківської яйли.

Класична схема будівництва садиби, що приймає «зелених» туристів, в «Осиковому плесі» Павла Зекцера спрацювала з точністю до навпаки. Він спочатку збудував справжній музей українських старожитностей. А коли духовне заради власного виживання почало вимагати матеріальної підтримки, створив сучасну туристично–оздоровчу інфраструктуру. Тепер «красиве і корисне» існують в одному вимірі, займаючи скромні одинадцять соток на околиці одного з найстаріших міст Слобожанщини — Чугуєві. Поєднання, здавалося б, непоєднуваного спрацьовує на сто відсотків. В «Осиковому плесі» успішно проходять Міжнародні рєпінські пленери, збираючи «на етюди» художників з усіх кінців світу. І з не меншим успіхом потріскує пічка російської лазні, покликана суто по–земному зняти втому з натрудженого тіла відвідувачів.

Сільський туризм на Луганщині можна охарактеризувати як двічі «зелений». І в сенсі близькості до природи, і — через його недозрілість. Принаймні порівняно з тими регіонами, де він існував навіть за часів соціалізму: в Карпатах, на узбережжі Чорного й Азовського морів. Тож представляючи на недавній луганській виставці «Зелена брама» свою садибу «Дім, закутаний в теплінь», її хазяйка Віра Аннусова дуже здивувала одного чиновника облдержадміністрації: «Підходить: «А это что? Вы из Западной Украины специально сюда приехали?» — Ні, ми з Луганщини — «Как?! Я знаю, что в Голландии есть зеленый туризм, что в Польше — знаю. Ну, в Западной Украине. Но чтобы на Луганщине?!!»