Минулої неділі у полтавській Галереї мистецтв урочисто відкрили традиційну щорічну міжнародну виставку карикатур «Карлюка», яка у рік Євро–2012 має промовисту назву «Футбол об’єднує нас». Крім місцевого творчого об’єднання «карлюківців», цього разу її співорганізаторами стали фундатори фестивалю «Гоголь–фентезі» з Херсона. Як і завжди (вже вдванадцяте!), згадане дійство стартувало в день народження видатного земляка–сміхотворця Миколи Гоголя. Дотримуючись «протоколу», він з’явився перед публікою не з пером, а з футбольним м’ячем та свистком, яким і сигналізував про початок незвичного «матчу» за участю понад 600 карикатуристів із 54 країн світу.

Біда з 18–річною Олександрою Поповою з Миколаєва сталася майже одночасно з Оксаною Макар. Нагадаємо, голу побиту дівчину знайшли випадкові перехожі у сквері Чорнобильців. Без тями її доправили в лікарню швидкої допомоги Миколаєва. У Олександри, яка понад 20 діб перебуває в комі, важка черепно–мозкова травма з набряком головного мозку, перелом грудини і ребер, розрив легень, а також повністю зім’ята трахея, через що тривалий час дівчина була на штучній вентиляції легенів. Пізніше хірурги зробили отвір в області трахеї, щоб подавати кисень безпосередньо до легень. Кожну добу на її лікування рідні мають витрачати до трьох тисяч гривень, не рахуючи грошей на можливу нейрохірургічну операцію і подальшу реабілітацію. Наразі всі витрати щодо лікування Саші взяв на себе фонд Ріната Ахметова «Розвиток України».

Село Великі Сорочинці, що поблизу Миргорода, для більшості з нас асоціюється передусім зі знаменитим ярмарком. Хоча саме тут, у будинку лікаря Михайла Трохимовського, народився і провів перші тижні свого земного буття Микола Гоголь. Нагадаємо, що сюди, до знаного на всю округу фахівця–медика, батько довгоочікуваного Нікоші привіз дружину після того, як її перші двоє пологів закінчилися смертю немовлят...

У 1929 році саме в тому будинку відкрили перший на теренах України державний літературно–меморіальний музей Гоголя. Однак минулу війну він не пережив: 1943 року безцінну споруду фашисти зруйнували вщент, експонати спалили. Тож у 1951 році музей відкрили вже у ново­збудованому приміщенні, яке стояло на місці історичного будиночка, було схожим на нього, але відчутно більшим за «оригінал». Ще одна масштабна перебудова «наздогнала» цю унікальну скарбницю пам’яті зовсім недавно. Приурочили її до 200–річчя класика, яке відзначали 1 квітня 2009 року.

Утiм, за нехорошою українською традицiєю, «коробку» з горем пополам, з деякими будiвельними недоробками, здали, а от на її суть, тобто на модернiзацiю експозицiї, яка б вiдповiдала новому, бiльшому за «оригiнал», примiщенню, грошей не видiлили...

Двома китами, які зазиватимуть киян купити «істочнік знаній» на книжковому ярмарку «Медвін», стануть акції «Ніч еротичної поезії на кухні» та віртуальна громадянська ініціатива «День без матюків».

«Ми уточнювали відібрані об’єкти — будинок у Тбілісі, де будуть знімати дім голов­ного героя, натуру для відтворення зйомок фільму «Легенда про Сурамську фортецю». Також зробили велику роботу з кастингу — практично відібрали грузинських акторів. Остаточні рішення будуть за кілька тижнів. Тоді й оголосимо імена затвер­джених акторів», — забобонність чи то обережність Володимира Козиря, виконавчого продюсера картини, зрозуміла. Тбілісі зовсім недавно відвідали ключові творці кінопроекту «Параджанов»: Олена Фетісова — автор сценарію, співрежисер та продюсер (кіностудія «Інтерфільм», Україна), Серж Аведікян — виконавець головної ролі та співрежисер, Роман Балаян — креативний продюсер. За словами Володимира Козиря, у фільмі — понад 60 ролей, головні ж дві — Параджанова та його дружини Світлани. «Будуть ще кілька центральних образів. Серед них — близькі друзі Параджанова: Додо, Лаерт та інші. Акторів відбирають серед грузин та вірмен».

На вихідні інтернет облетіла новина — анонсований мультимедійний фестиваль Гогольfest не відбудеться і цього року. Зізнаюся чесно, неочікуваною для мене вона не була. Кілька місяців тому, виловлюючи художнього керівника фестивалю Владислава Троїцького для інтерв’ю — режисера активно запрошують до своїх проектів театри інших країн, тому застати в Україні його можна не завжди — в останній момент я змушена була змінити тему нашої розмови. Троїцький принципово не хотів говорити про Гогольfest–2012.

Під монументом, що височить на Володимирській гірці, просідає ґрунт. Вже на підході до пам’ятника хрестителю помітні великi тріщини в асфальтi. Їх спричинив розлам бетону під скульптурою, що, у свою чергу, стало наслідком зсуву ґрунту. Як каже голова комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець, головною причиною руйнування є саме зміна руху ґрунтових вод. «Спеціалісти вважають, що це системні процеси, які тривають уже кілька років. Вони пов’язані із забудовою на інших частинах пагорба, — пояснив «УМ» пан Бригинець. — Тому найголовнішим невідкладним заходом запобігання руйнування схилу є заборона будівництва поблизу».

Процес приватизації «Укртелекому» нагадує рівняння з двома невідомими, де Х — власник компанії, а У — майбутнє, яке для неї підготували. Звичайно, є й офіційні версії, які пояснюють: австрійська компанія планує реорганізувати виробництво і підвищити собівартість підприємства. Проте це більше нагадує інформаційну «піну», адже поки керівництво займається реструктуризацією, звичайні працівники «Укртелекому» вчаться виживати на помітно «схудлі» оклади та... пишуть листи до ЗМІ з проханням допомогти. Нещодавно такий лист надійшов до редакції «УМ».

...Коли голова Новомосковської міської «Просвіти» Емма Шаповалова прийшла до приміщення свого осередку, щоб вибрати літературу для поїздки на Західну Україну, то вжахнулася. На дверях будівлі, якою вони користувалися разом з іншими громадськими організаціями близько 20 років, висів замок, а документація, книги, обладнання, меблі, сувеніри, цінності, зібрані за весь цей час, зникли у невідомому напрямку. Зокрема, у розташованій тут «Українській світлиці» не стало двох ікон, трьох килимів, чотирьох державних прапорів, п’яти портретів гетьманів — загалом 61 одиниці 25 найменувань.

Особисто я ніколи не розуміла мисливців і їхнього бажання позбавити життя нещасну загнану тварину. Та що візьмеш із них, чоловіків, у яких інстинкт мисливця зберігся в генах ще від первісних часів, коли вони полювали на мамонтів, щоб прогодувати своє сімейство. Але щоб жінка взяла до рук рушницю — це щось аномальне. Коли знайомі розповіли мені про одну з таких представниць прекрасної половини, відразу подумала: напевне, тато «підсадив» доньку на таке незвичне для жінки хобі. І тато як мінімум був міліціонером. Та знайомство з Людмилою Кундюк повністю розвіяло всі мої припущення.