АСТА ла віста, інтернет-свободо?
Уряди багатьох країн підписали угоду про дотримання авторських прав, яка запроваджує цензуру у всесвітній мережі Олександр ШИМАНСЬКИЙ   

У Токіо вчора було підписано один із найсуперечливіших міжнародних договорів останніх років. Торговельна угода з боротьби з контрафакцією, англійською — The Anti–Counterfeiting Trade Agreement (АСТА), покликана встановити суворий нагляд за дотриманням авторського права в інтернеті й на ринку інформації та інформаційних технологій. Ідеться передусім про припинення виробництва та користування нелегальним програмним забезпеченням і закачування з інтернету музики, фільмів, книжок в електронному варіанті тощо. З цією метою буде створено міжнародне об’єднання зі складною ієрархічною системою контролю дотримання авторських прав.

«Пересіл» для символу
Поки КМДА хизується тисячами тонн розсипаної на дорогах солі, науковці б’ють на сполох: київські каштани через неї гинуть Максим САВЧУК   

«1 100 тонн солі за один день! Та це просто катастрофа!» — емоційно реагує наша співрозмовниця, доктор біологічних наук Олена Луцишин, коментуючи обсяги викинутої солі на столичні шляхи. Масштабна «антиснігова кампанія», розгорнута головою міськ­адміністрації Олександром Поповим на зло політичним ворогам та на втіху потенційному електорату, за її словами, має інший бік медалі. Причому не менш важливий для Києва і киян, ніж «знесніжені» дороги та тротуари.

Науковець стверджує: технічна сіль (NaCl з домішками), яку щедрою рукою розсипають комунальники та техніка, уже призвела до катастрофи: київські клени, липа і символ столиці — каштани — навесні масово «жовкнуть». Таке явище, як міжжилковий некроз, спричиняє перевищена концентрація натрію у ґрунті, подекуди у десятки разів. Цей елемент, за словами пані Олени, є ще небезпечнішим за свинець, який осідає на зелень від вихлопів автомобiлiв. Головне управління екології, «Київавтодор» і міські керманичі знають про цю проблему. Але лише обіцяють у майбутньому запровадити безпечну альтернативу солі.

Віктор Андрієнко: Не боюся бути клоуном
Чому найвідоміший «довгоносик» із задоволенням жартував би тільки в Україні і якими есемесками він обмінюється з Олександром Цекалом Валентина САМЧЕНКО   

В арсеналі творчих робіт актора і режисера Віктора Андрієнка — мало не сотня різних проектів: фільми, де він грав ролі і працював каскадером, гумористичні скетчі, серіали, «Велика різниця» по–російськи, по–українськи і по–білоруськи, по–казахськи. Але найпоширеніша найперша асоціація щодо Андрієнка — «довгоносик». Незважаючи на те, що гумористичний серіал не показують уже більше 10 років.

Зустрілися з паном Віктором ми перед прокатною презентацією фільму Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» у столичному «Кінопалаці», де мій диктофон постійно фіксував сторонні репліки: «Ніколи б не подумала, що ви так блискуче зіграєте серйозну роль полковника Смірнова», «Сподіваємось, ви знайдете час, щоб зустрітися зі студентами»...

«Шлях до ролі починається з широкої дороги...»
Актриса Лариса Руснак по–філософськи ставиться до часу та віку, а творчі паузи заповнює новими захопленнями Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА   

«Про вік говоримо чи обмежимося дипломатичним терміном «ювілей»?» — питаю перед початком інтерв’ю актрису Ларису Руснак. «Говоримо, чого вже там... Ну, п’ятдесят і п’ятдесят», — відповідає вона. Хоча всі, хто знає Ларису чи бачив її по телевізору, навряд чи повірять у цю цифру — актриса виглядає прекрасно: струнка, моложава, доброзичлива, щира...«Коли починаю думати про вік або скільки я вже працюю в театрі, то цифри у мене не складаються, — зізнається Лариса Руснак. — Думаю: стоп, це ж було вчора! Для мене час — як ниточка, яка тягнеться–тягнеться, а потім хтось бере і зводить докупи два протилежні кінці. І здається, що події багаторічної давнини відбувалися щойно... Я не відчуваю відстані у часі: якісь нещодавні події здаються дуже далекими, а якісь далекі — навпаки, близькими». Наша розмова з Ларисою відбулася напередодні її відльоту до Шрі–Ланки — свій ювілей актриса відзначить на острові вічного літа.

Олена Петрова: Медалі забулися — людина залишилася
Відома біатлоністка, яка піднімалася на олімпійський п’єдестал, розповіла «УМ», чому вона покинула тренерську ниву та як працюється в регіональному відділенні НОК Віталій МОХНАЧ   

Знана українська «стріляюча лижниця» Оксана Хвостенко в одному з інтерв’ю нещодавно сказала, що із завершенням кар’єри біатлоністки «скінчилося її перебування в оазі». Мовляв, залишивши великий спорт, вона зіткнулася з проблемами нелегкого повсякденного життя–буття, до якого потрібно адаптуватися.

Перше місце, де пробують свої сили колишні спортсмени, — тренерська нива. Хтось, як Хвостенко, починає тренувати дітлахів, а іншим — як, скажімо, срібній призерці Олімпійських ігор у Нагано Олені Петровій — доручають відповідальні ділянки, як–то молодіжна збірна з біатлону.

Не кожному з першої спроби вдається ввійти у свою річку. Петрова, попрацювавши з резервістами першої збірної, не побачила результату своєї діяльності й залишила тренерську роботу. Тепер уродженка Удмуртії, яка нині мешкає в Сумах, — очільник Сумського осередку НОК України. На цьому відповідальному посту пані Олена взялася за популяризацію в регіоні спорту та вирішення фінансових проблем, пов’язаних із підготовкою спортсменів Сумщини до майбутніх олімпіад.