Вселенський патріарх Варфоломій І: Я не маю амбіцій стати Папою християнського Сходу

Вселенський патріарх Варфоломій І: Я не маю амбіцій стати Папою християнського Сходу

Востаннє чинний Константинопольський патріарх побував в Україні за місяць після Переяславської ради, та й то проїздом з Москви. Отже, вселенські патріархи не жалували нашу землю вже 354 роки. Нинішній Патріарх Константинопольський і Нового Риму Варфоломій І перерве цю сумну традицію, вочевидь, народжену не духовними різнобаченнями, а суто політикою. І якби не урочиста дата — 1020–річчя хрещення Русі, невідомо, як довго зустріч Вселенського патріарха з Україною ще залишалася б на межі неможливості.
Запрошення Варфоломієві І надіслала світська влада — Президент України Віктор Ющенко. Поділена церковна влада країни зробити цього не могла, бо ж очільник УПЦ Московського патріархату підпорядковується Алексію ІІ і не має відповідного статусу, а Київська церква самим Вселенським патріархатом вважається «неканонічною». Вшановувати візитом Київ чи ні — вирішував Синод у Стамбулі. Цьому передувала, вочевидь, значна внутрішня боротьба. Адже хоч як би Варфоломій І не говорив про сестринство православних церков, «старшосестринство» Російської вельми відчутне, й РПЦ дозволяла собі закинути Константинопольській «матері–церкві», що приїзд до Києва Вселенського патріарха неможливий без спеціального запрошення Алексія ІІ, духовно і юридично прописаного в Москві. За таких умов візит Варфоломія І до української столиці і «матері городів руських» радше можна розглядати як візит ввічливості, а не візит визнання.
У середу Варфоломій І прийняв у своїй резиденції, що в європейській частині Стамбула, групу журналістів з України. Розмову з нами чи, хай пробачить мені Його всесвятість, монолог Вселенський патріарх побудував так, щоб не зачепити краєм слова жодної актуальної гострої теми. І патріархові це вдалося — він зовсім відмовився відповідати на запитання. Отож бачення вселенським престолом міжукраїнського міжконфесійного діалогу залишилося нез’ясованим, як і питання визнання УПЦ Київського патріархату. Натомість Його всесвятість Варфоломій І розповів ось про що:

Він — не «пас»

З усіх шевченкових заповітів — «поховайте та вставайте», «учітеся, брати мої, думайте, читайте», «вражою злою кров’ю волю окропіте» та дестяків інших уже давно хрестоматійних «імперативів» — станом на початок ХХІ століття виконано лише один: поховали таки чоловіка там, де й просив. Стоїть собі, дивиться на Дніпро і кручі, і слава Богу, не бачить телевізора й тому згори не переймається гризотами за своє третє місце.

Вигнання сатани з–під танка

Учора Києвом ходили люди в чорному. Із хоругвами, іконами та… прокляттями. Це називалося «антинатовська хресна хода». Люди, мобілізовані громадськими об’єднаннями «Православний вибір» та «Русскоє двіженіє», пішки дійти до Бухареста не встигали, тому, рушивши від залізничного вокзалу, вони досягли будівлі Міністерства оборони, а далі — Інституту міжнародних відносин, у якому притулилося кілька кімнат, зданих під офіс Інформаційно–документаційному центру НАТО. Вони дивилися звіддалік на ненависні споруди, де засіли окаянні, і, не виключено, шкодували, що закон жанру — в прес–анонсі обіцялося «молитовне стояння» — не допускає можливості закидати «віровідступників» гарячими кадилами, як гранатами. Вони знали, що ім’я диявола всохло до чотирьох літер і, згідно з останніми інструкціями, читається тепер як «НАТО». Це і коротше, і страшніше за ідентифікаційний код.

Володимир Огризко: Звинувачення в надмірній проукраїнськості сприймаю як комплімент

Володимир Огризко: Звинувачення в надмірній проукраїнськості сприймаю як комплімент

«Битва за Україну» триває: вчора десять країн НАТО (з–поміж них дев’ять нових членів Альянсу, а також Канада) звернулися з листом до Генсека Яаапа де Хоопа Схеффера, в якому закликають надати нашій державі, а також Грузії План дій щодо членства. «Це було б логічним продовженням нинішньої політики співпраці з цими країнами, особливо з огляду на зусилля, докладені ними для реформування своїх військових та політичних інституцій», — йдеться у листі. Водночас союзники застерігають: «Відмова надати Україні та Грузії План дій щодо членства може поставити під сумнів традиційну політику «відкритих дверей» НАТО».
Які шанси на квітневому саміті в Бухаресті впритул підійти до членства в НАТО, як і «за скільки» українська влада збирається перконувати власний народ у правильності євроатлантичного вибору, — про це «УМ» запитала у Володимира Огризка, міністра закордонних справ, «векторність» якого чи не найбільш яскраво виражена, попри його дипломатичний фах (або, можливо, й завдяки цьому). Та, насамперед, з огляду на найпекучіші для суспільства новини ми почали з «косовського питання».

Дембель для мачо

День захисника Вітчизни у Радянського Союзу позичив ще Кучма. Відтак і досі незрозуміло, захисників якої саме Вітчизни треба вітати — тієї, що була і загула, чи тієї, що є нині. Жіноцтво розгубилося. А щоб ніякий Микола «не обідився», вітає всі підряд «штани». Питання «в якому полку служили?» чомусь не стоїть.

Право націй на недорікуватість

Маленька країна — це та, обсяг мізків якої здрібнений до думання про себе саму. Це коли на більше не вистачає або внутрішньої сили, або кебети.
Максимум, куди ширяє наша державницька думка, — це на 200 кілометрів углиб сусідського закордоння. Про сусідів же не можна не думати, навіть якщо й хотілося б: ті стовбичать попід вікнами і мимоволі привертають до себе увагу різними за зазначенням, здебільшого непристойними, жестами. Отож інколи, на жаль, наша Україна нагадує мені тиху провінцію, хутір на краю світу, де живе Кайдашева сім’я. Оповідь боротьби і марнот не заходить бодай у центр села, і вся історія спиняється на межі й вибухає драматичною лайкою, коли клятий сусід гиркає через тин чи риє канаву, аби одібрати у нас п’ятикопійчаний острів. Ні погляд, ні думка не сягають кудись далі, трохи далі за межу і ближче до горизонту.

Та пішов ти на Україну!

Та пішов ти на Україну!

Я не знаю, скільки поколінь політиків має віджити, щоб Україна та Росія вийшли на рівень раціональних і безпристрасних стосунків! Тільки не треба це називати стратегічним партнерством — словосполученням, яке нагадує посмертну маску для майбутнього небіжчика.

Яцек Ключковський: Загрози проведенню Євро–2012 немає. Є загроза лиш сумі, яку ми на цьому заробимо

Яцек Ключковський: Загрози проведенню Євро–2012 немає. Є загроза лиш сумі, яку ми на цьому заробимо

— Пане посол, насамперед ситуація з «блокадою» кордону польськими автоперевізниками та митниками. Як швидко вона вирішиться і яка запорука того, що подібне не повториться найближчим часом?
— Блокування було результатом дій польських перевізників, митників, окремих осіб з українського боку, котрі не могли отримати візу. Ніякої запоруки уникнення подібних ситуацій не може бути. Ми можемо тільки розв’язувати проблеми.

Вектори і Віктори

Вектори і Віктори

Кінець українському «роздвоєнню особистості»: керівництво держави заявило про намір України вступати в НАТО. Це потужний стратегічний крок, який обіцяє кардинально змінити майбутнє України. Тепер залишається тільки «убалакати» український народ.

Стіни Єрусалимські

Стіни Єрусалимські

В Ізраїлі рік 5776. В Україні — 2007. Ми від них відстаємо. Правильний висновок, у принципі, хоч і не з того зроблений.
З ізраїльтянами говорити складно. По–перше, менталітет. По–друге, коли йдеться про державні інтереси й національну пам’ять, тут немає поділу на «вікторів федоровичів» і «вікторів андрійовичів», і тим більше «сан саничі» не настільки однозначні, а опозиція є партією, яка наразі не має можливості формувати уряд, а не організованим угрупованням шаблезубих шкідників у парламенті. Крім того, погляди ізраїльтян на світ, ворогів, друзів і партнерів у ньому уже сформовані, й Україна, здається, допоки не потрапила до жодної з цих класифікацій.